Терапевтичне і прогностичне значення форсованого внутрішньоартеріального введення в комплексному веденні хворих на синдром діабетичної стопи

Анотація

Обстежено 130 хворих (фізикальне, клініко-лабораторне і біохімічне обстеження, УЗ-сканування, артеріографія,
лазерна фотоплетизмографія). У 53 пацієнтів проводили форсоване внутрішньоартеріальне введення. У 35 осіб
пунктували загальну стегнову артерію, у 18 — її катетеризували. При некритичній ішемії форсоване введення
забезпечило у 2,4—4,3 раза більше клінічне покращення і стабілізувало процес у 92,9 % хворих. При критичній
ішемії форсоване введення купірувало критичну ішемію у 10,3 % хворих і зменшило частку високих ампутацій до
35.9 %. При фармакотерапії ішемія прогресувала, частка високих ампутацій становила 58,2 %. Катетеризація
спричиняла більший дискомфорт. У 4 (22,2 %) хворих виникали ускладнення. При пункційній методиці у 11 хворих
(31,4 %) з 3-4-го дня відмічали технічні труднощі. Для обрання методики мали значення дисциплінованість і
охайність хворого, товщина підшкірної клітковини у місці пункції, побажання хворого, ефективність першого
введення. Якщо при форсованому внутрішньоартеріальному введенні реакція з боку стопи і пальців була відсутня
понад 2 хв, збереження стопи визнавали безперспективним. Форсоване внутрішньоартеріальне введення —
ефективний лікувально-прогностичний компонент комплексного ведення хворого на СДС, що дозволяє зменшити
обсяг фармакотерапії та знизити частку високих ампутацій з 58,2 до 35,9 %.