https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/issue/feed Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука 2021-12-03T14:17:03+02:00 Ihor Dzubanovskyi dzubanovsky@tdmu.edu.ua Open Journal Systems <p><em><span style="line-height: 0,5em;"> Шпитальна&nbsp; хірургія - український науково-практичний журнал, який видається щоквартально. Журнал публікує статті, які охоплюють різні галузі хірургії та мають наукове й практичне значення для хірургів усіх спеціальностей.&nbsp;Журнал публікує оригінальні статті, огляди, дискусії на допомогу лікарям-практикам і дослідникам, діяльність яких пов’язана з хірургією. Статті відображають передовий досвід і результати наукових досліджень стосовно хірургічних захворювань та їх лікування. Важливою частиною редакційної політики є публікація лекцій провідних фахівців. Крім цього, журнал публікує матеріали з історії медицини, короткі обговорення клінічних випадків, повідомлення про з’їзди та конференції, рецензії.</span></em><br><em><strong><em><strong><span lang="EN-US">ISSN&nbsp;</span></strong><strong><span lang="EN-US">2414-4533 (Online), ISSN 1681-2778 (Print)</span></strong></em></strong></em></p> https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12550 Паховий фасціїт “під маскою” епідидиміту 2021-11-30T02:26:22+02:00 О. Б. Прийма priyma1965@gmail.com <p>У роботі розглянуто актуальне питання гнійної хірургії – лікування хворих на некротизуючий фасціїт, захворювання, яке маніфестується сепсисом та ендотоксикозом. Смертність за умов лікування сягає 30–80 %, а в нелікованих – 100 %. Проблема є актуальною через кількість таких хворих за останні 10 років зросла в 2 – 6 разів.</p> <p>Проаналізовано випадок лікування хворого на некротизуючий фасціїт із його паховою локалізацією.</p> <p>У доступній літературі є згадки про аналіз хворих на некротизуючий фасціїт із мультилокулярною локалізацією, але відсутні відомості про випадок, ідентичний нашому. В роботі описано первинне операційне втручання з приводу “так званого” епідидиміту. Окрім того, розглянуто симптоми, які допомогли запідозрити у хворого наявний некротизуючий фасціїт. Наведено дані стосовно патогістологічного аналізу операційного матеріалу й описано подальшу хірургічну тактику. Даний випадок є інформативним, оскільки свідчить про можливий атиповий перебіг некротизуючого фасціїту, зокрема в паховій ділянці. Окрім того, у хворого первинний некроз маніфестно локалізувався в жировій тканині і поверхневій фасції тіла поблизу зовнішнього отвору пахового каналу.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12533 3D реконструкція та моделювання після гастректомії з єюногастропластикою при гострокровоточивому раку шлунка 2021-11-29T14:29:12+02:00 Є. М. Шепетько Shepevgen@gmail.com В. В. Скиба babinets@tdmu.edu.ua С. В. Бурбурська Shepevgen@gmail.com Д. О. Гармаш Shepevgen@gmail.com М. В. Біляченко Shepevgen@gmail.com В. В. Єфремов Shepevgen@gmail.com М. О. Логоша Shepevgen@gmail.com <p><strong>Мета роботи:</strong> визначити роль 3D реконструкції та моделювання в діагностиці післяопераційних станів після гастректомії із єюно­гастропластикою з приводу гострокровоточивого раку шлунка.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> У дослідження включено 268 пацієнтів після гастректомії, з яких у 165 хворих була гостра шлунково-кишкова кровотеча. 39 пацієнтам виконано тотальну гастректомію в поєднанні з єюногастропластикою при раку шлунка. Розроблено спосіб одномоментної реконструктивної єюногастропластики після тотальної гастректомії шляхом зшивання ручним швом (3) петлі порожньої кишки у вигляді літери букви Ф (“потрійний анастомоз”), а також три способи апаратної (36) єюногастропластики після тотальної гастректомії при раку шлунка за допомогою циркулярних і лінійних степлерів.</p> <p>Проведено КТ-моделювання із 3D реконструкцією у трьох пацієнтів, що перенесли гастректомію із єюногастропластикою (штучний шлуночок) із включенням дванадцятипалої кишки. Визначалась візуалізація та розташування штучного тонкокишкового резервуара шляхом створення його об’ємної моделі з урахуванням просторового розміщення магістральних судин та нервів із подальшим друкуванням моделі на 3D принтері. Для створення індивідуального макету-прототипу (моделі) застосовано технологію FDM (Fused Deposition Modeling) – моделювання методом наплавлення.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Результати досліджень показали, що тотальну гастректомію при раку шлунка у пацієнтів молодого та середнього віку бажано доповнювати одномоментною єюногастропластикою з включенням дванадцятипалої кишки. Після тотальної гастректомії при раку шлунка в разі розвитку патологічних синдромів доцільно використовувати двомоментну реконструктивну єюногастропластику зі створенням штучного тонкокишкового резервуара апаратним способом із включенням ДПК, що покращує якість життя пацієнтів у віддаленому післяопераційному періоді. 3D реконструкція та моделювання після гастректомії із єюногастропластикою з приводу раку шлунка дає змогу оцінити об’єм, синтопію та скелетотопію штучного тонкокишкового резервуара, має суттєве значення в діагностиці післяопераційних станів та патологічних синдромів, прогнозувати перебіг післяопераційного періоду та функціональні результати гастректомії із єюногастропластикою.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12534 Мініінвазивні технології в хірургічному лікуванні абсцесів печінки 2021-11-29T14:42:41+02:00 В. О. Шапринський atravmatik@gmail.com А. М. Форманчук atravmatik@gmail.com Є. В. Шапринський atravmatik@gmail.com В. М. Макаров atravmatik@gmail.com О. А. Камінський atravmatik@gmail.com Т. В. Форманчук atravmatik@gmail.com О. І. Черніченко atravmatik@gmail.com <p><strong>Мета роботи:</strong> провести аналіз ефективності традиційних і мініінвазивних методів хірургічного лікування абсцесів печінки, що дасть змогу удосконалити підходи до кожного з відомих способів лікування із розробкою алгоритму дій хірурга у різних клінічних випадках.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>У статті викладено досвід лікування 142 хворих із абсцесами печінки. 89 операційних втручань було виконано лапаротомним доступом, 36 черезшкірних дренувань – за допомогою УЗД навігації, 17 втручань – за допомогою мініінвазивного лапароскопічного дренування. Вік пацієнтів коливався від 26 до 84 років. У жінок діагностували АП в 1,41 раза частіше, ніж у чоловіків. Тривалість від початкової маніфестації до госпіталізації становив від 4 діб до 1 місяця. Супутню патологію виявлено в 121 пацієнта (85,2 %).</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Абсцеси печінки найчастіше розвивалися в таких сегментах печінки: ІІІ сегмент – 14,54±2,85 %, VI сегмент – 24,43±3,85 %, VII сегмент – 34,26±3,77 %, у 26,77±3,34 % випадків були уражені декілька сегментів печінки. Ускладнення проявлялися нагноєнням післяопераційної рани – 6 (6,37 ± 3,25 %), ексудативний плеврит праворуч – 7 (5,16 ± 2,85 %), жовчотеча – 4 (3,01 ± 2,58 %), пневмонія – 6 (6,04 ± 2,63 %), рання злукова кишкова непрохідність – 3 (3,03 ± 2,14&nbsp;%). Тривалість перебування в стаціонарі пацієнтів із мініінвазивними методами лікування абсцесів печінки була менша (5,7&nbsp;± 0,4 днів) порівняно з відкритими операціями (14,7 ± 1 (р &lt;0,05)). Перевагу варто віддавати мініінвазивним способам лікування, які мають високу ефективність, безпечність, скорочують терміни перебування пацієнтів у стаціонарі та знижують летальність до 7,04 %. При неефективності обраного методу хірургічна тактика повинна мати ескалаційний принцип, який полягає у своєчасному переході до більш дієвого та інвазивного методу.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12319 Вдосконалення хірургічної тактики при гострому деструктивному холециститі 2021-08-19T15:55:23+03:00 З. Я. Сайдуллаєв salimdavlatov@sammi.uz С. С. Давлатов salimdavlatov@sammi.uz К. Е. Рахманов salimdavlatov@sammi.uz <p><strong>Анотація.</strong> Актуальність. За даними всесвітньої організації охорони здоров'я, в світі в зв'язку зі збільшенням захворюваності на жовчнокам'яну хворобу відзначається зростання числа хворих з деструктивними формами даної патології. Метою дослідження є покращення якості лікування хворих на гострий деструктивний холецистит шляхом вдосконалення хірургічної тактики. Матеріали і методи дослідження. Робота заснована на оцінці результатів хірургічного лікування хворих з гострим деструктивним холециститом, які пройшли лікування в хірургічних відділеннях 1-клініці Самаркандського державного медичного інституту (клінічна база кафедр хірургічних хвороб №1 та загальної хірургії Самаркандського державного медичного інституту) за період з 2016 по 2020 роки. Висновки. Тактика хірургічного лікування хворих деструктивним холециститом, з урахуванням комплексного підходу до вибору доступу дозволив поліпшити якість наданої допомоги за рахунок зниження частоти найближчих післяопераційних ускладнень з 13,4% (11 пацієнтів в групі порівняння) до 1,7% (2 пацієнта в основній групі).</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12535 Діагностичні критерії гострого деструктивного панкреатиту 2021-11-29T15:03:39+02:00 В. М. Лихман dr.beloded@gmail.com А. О. Меркулов dr.beloded@gmail.com О. М. Шевченко dr.beloded@gmail.com С. В. Ткач dr.beloded@gmail.com Д. О. Мирошниченко dr.beloded@gmail.com Є. О. Білодід dr.beloded@gmail.com Н. В. Бацман dr.beloded@gmail.com К. М. Яцько dr.beloded@gmail.com <p><strong>Мета роботи:</strong> дослідження білків гострої фази у крові хворих на гострий панкреатит різного ступеня тяжкості.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> В основу дослідження покладено результати обстеження 88 хворих із гострим панкреатитом різного ступеня тяжкості, які перебували на лікуванні в клініці Інституту загальної та невідкладної хірургії імені В. Т. Зайцева НАМНУ, м.&nbsp;Харків, а також 45 донорів (контрольна група).</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Проводили визначення активності сироваткових ензимів у динаміці гострого деструктивного панкреатиту. Верифікацію показників проводили перед операцією й після операційного лікування в динаміці, а також перед повторною операцією і після неї у динаміці. Маркери тканинної деструкції можуть одночасно слугувати індикаторами тяжкості запального процесу в підшлунковій залозі й визначати якість проведеного операційного втручання.&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;</p> <p>У порядку обговорення та порівняння з роботами інших авторів можна встановити доведену діагностичну цінність феритину та лактоферину як маркерів гострого деструктивного процесу підшлункової залози на підставі достовірного підвищення їх рівня в сироватці крові й ексудатах хворих.&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;&nbsp;</p> <p>Виявлені зміни концентрації клініко-лабораторних показників альфа-2-макроглобуліну, лактоферину, С-реактивного білка, феритину в сироватці крові корелюють зі ступенем запальних процесів і гнійно-деструктивних змін у підшлунковій залозі.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12536 Рецидив пахової грижі: вплив супутньої патології 2021-11-29T15:26:36+02:00 В. В. Бенедикт prodan@tdmu.edu.ua А. М. Продан prodan@tdmu.edu.ua Л. М. Романюк prodan@tdmu.edu.ua <p><strong>Мета роботи:&nbsp; </strong>дослідити прямий вплив супутньої патології на ймовірність розвитку рецидиву пахової грижі.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Проведено комплексне обстеження 31 пацієнта, які проходили стаціонарне лікування з приводу рецидивних пахових гриж (IV тип за L. M. Nyhus, 1993). Оскільки пахову грижу (K40 за МКХ 10) переважно діагностують в осіб працездатного віку, для розподілу пацієнтів за віком використано класифікацію експертів ООН для соціально-економічних і демографічних розрахунків, а хворих віднесли до однієї з груп, відповідно: 15–24 роки – ранній працездатний вік (n=12); 25–54 роки – основний працездатний вік (n=19). Під час дослідження визначали терміни виникнення рецидиву пахової грижі, тип первинної герніопластики. Розподіл пацієнтів за типом супутньої патології здійснювали за МКХ-10.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Встановлено, що у пацієнтів вікової групи ≥ 25 років виявлена супутня патологія за даними кореляційного аналізу не мала достовірного зв’язку з&nbsp;&nbsp; виникненням рецидиву. Натомість у пацієнтів вікової групи &lt;25 років встановлено сильний позитивний зв’язок між такими супутніми захворюваннями, як варикозна хвороба вен нижніх кінцівок (0,89), гастроезофагорефлюксна хвороба (0,84), геморой (0,91), синдром гіпермобільності суглобів (0,78). Обґрунтуванням цих даних необхідно вважати системність ураження сполучної тканини в осіб молодого віку, які лежать в основі патологічних змін вище вказаних захворювань та зумовлюють високу частоту рецидивів та короткі терміни його виникнення після первинної герніопластики (до 5 років – 83,33 %).</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12537 Використання дистанційного методу термографії для діагностики глибини дермальних опіків 2021-11-29T15:34:51+02:00 Н. В. Тузюк zaporozhan@tdmu.edu.ua С. Й. Запорожан zaporozhan@tdmu.edu.ua М. Т. Гук zaporozhan@tdmu.edu.ua <p><strong>Мета роботи: </strong>оцінити можливість використання методу безконтактної термографії для визначення глибини опікового ураження за допомогою медичного тепловізора ULIRVISION Т1-120.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Проведено аналіз результатів термографічного дослідження ранових опікових поверхонь з ураженням шкіри І–ІІІ ступенів, використовуючи метод безконтактного визначення глибини термічних уражень за допомогою медичного тепловізора ULIRVISION Т1-120. Обстежено 63 пацієнти з дермальними опіками І–ІІІ ступеня. Термограми аналізували за допомогою програмного пакета “IRSee Software”.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Вперше в Україні з використанням тепловізора ULIRVISION Т1-120 встановлено статистичну достовірність між значеннями середньої температури та глибиною ураження шкіри при різних ступенях опіків. Термографічні вимірювання були отримані впродовж перших двох діб від отримання травми (середній час 26 ± 3,1 год, медіана 18 год). Середня температура рани І ст. становила (35,23±0,31) °С, ІІ ст. – (31,20±0,49) °С, ІІІ ст. – (29,31±0,52) °С. Середня температура тіла в контрольній групі – (33,11±0,38) °С. Показник різниці температури між ураженою ділянкою та здоровою шкірою ΔT при І ст. опіків складав (1,3±0,6) °С, при ІІ ст. – (2,1±</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12333 Спосіб лікування остеомієліту п’яткової кістки у хворих на нейропатичну форму синдрому діабетичної стопи 2021-08-28T11:54:49+03:00 Ю. В. Грубник skimax.od@gmail.com М. Ю. Головченко skimax.od@gmail.com Є. А. Анципович skimax.od@gmail.com <p><strong>Мета роботи:</strong> поліпшити результати лікування, знизити кількість післяопераційних ускладнень, скоротити терміни стаціонарного лікування хворих з остеомієлітом п’яткової кістки на тлі нейропатичної форми синдрому діабетичної стопи завдяки застосуванню запропонованої методики модифікованого операційного лікування.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Дослідження проводили на базі відділення гнійно-септичної хірургії Міської клінічної лікарні № 11 м. Одеси. У дослідження включені пацієнти, які хворіють на цукровий діабет типу 2 з нейропатичною формою синдрому діабетичної стопи. У всіх випадках гнійно-некротичний процес локалізувався в ділянці п’яти з ураженням п’яткової кістки. Впродовж 2014–2020 рр. ми спостерігали пацієнтів з остеомієлітом п’яткової кістки на тлі нейропатичної діабетичної стопи. Пацієнтів розділили на дві групи. Першу групу склали 24 пацієнти з остеомієлітом п’яткової кістки, оперованих за запропонованою методикою. З метою стимуляції репаративних процесів у тканинах ми використовували інтраопераційну інфільтрацію шкірно-м’язових клаптів збагаченою тромбоцитами плазмою. Друга групу сформували на підставі ретроспективного аналізу історій хвороби 32 пацієнтів, які отримували лікування за загальноприйнятими методиками.</p> <p><strong>Результати</strong> <strong>досліджень та їх обговорення. </strong>Застосування запропонованого методу лікування остеомієліту п’яткової кістки дало змогу знизити кількість післяопераційних ускладнень з 25 до 8,2 %, скоротити середній термін перебування пацієнта в стаціонарі з (29,4 ± 6,2) до (17,14 ± 5,2) дня, а також внаслідок більш ефективного лікування остеомієліту п’яткової кістки зберегти опороспроможність кінцівки, поліпшити якість життя пацієнтів. Відсутність післяопераційних гематом у пацієнтів першої групи ми пов’язуємо із застосуванням розробленої методики «пломбування» залишкових порожнин, яку ми розробили, що запобігає скупченню ексудату з наступним його нагноєнням. Інтраопераційна інфільтрація тканин збагаченої тромбоцитами плазми, що містить не тільки фактори росту, але й адгезивні молекули і цитокіни, що стимулюють репараційні й анаболічні процеси в пошкоджених тканинах, стимулює неоангіогенез, зменшує ймовірність розвитку вторинних некрозів у рані.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12539 Особливості цитокінового профілю та імунного статусу у хворих на кондиломи аногенітальної ділянки 2021-11-29T15:53:47+02:00 А. М. Слепічко deycalo@tdmu.edu.ua І. М. Дейкало deycalo@tdmu.edu.ua <p><strong>Мета роботи: </strong>вивчити зміни клітинного та гуморального імунітету у хворих на гострокінцеві кондиломи аногенітальної ділянки та визначити ступінь порушень; дослідити стан цитокінового профілю у хворих на ГК аногенітальної ділянки як факторів прогнозування перебігу післяопераційного періоду та ефективності лікування.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Обстежено 105 хворих на ГК аногенітальної ділянки: 63 (60 %) жінки та 42 (40 %) чоловіки. Вивчено стан клітинного та гуморального імунітету та рівень цитокінів TNFa, IL-4, IL-6, IL-8.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Частота хронічних соматичних захворювань склала 96 (91,43 %). Визначено достовірне зниження абсолютної та відносної кількості лімфоцитів та їх Т-популяцій. На тлі Т-лімфопенії визначено підвищення рівня В-лімфоцитів (CD22) в абсолютній та відносній кількості та Ig A та Ig G, що свідчить про наявність хронічного запального процесу та / або вірусного запалення з виснаженням Т-ланки імунітету. Рівень IL-4 був вищим, ніж у контрольній у 2,4 раза, та дорівнював (4,14 ± 0,24) пг/мл; IL-8 – у 1,9 – (29,82 ± 3,15) пг/мл; TNFa – у 3,0 – (7,64 ± 0,93) пг/мл; IL-6 – у 2,7 – (3,77 ± 0,45) пг/мл. Виявлено залежність рівня TNFa, IL-6, IL-4 та IL-8 від розповсюдження гострокінцевих кондилом та присутності супутнього перифокального запалення з найвищими значеннями при кондиломах Бушке–Левенштейна, тоді як у хворих на поодинокі гострокінцеві кондиломи цитокіновий профіль не відрізнявся від контрольної групи.</p> <p>У хворих на гострокінцеві кондиломи аногенітальної ділянки зсуви в ланках клітинного та гуморального імунітету характеризуються виснаженням ланки клітинного імунітету – загальною лімфопенією, Т-лімфопенією зі зниженням їхньої абсолютної та відносної кількості в усіх субпопуляціях, підвищенням рівня В-лімфоцитів, Ig G та Ig A. Підвищення рівня цитокінів IL-4, IL-6, IL-8 та TNFa у хворих на ГК аногенітальної ділянки відображає ступінь розповсюдження гострокінцевих кондилом та відповідає характеру перифокального запального процесу, що доцільно використовувати як фактор прогнозування перебігу післяопераційного періоду та ефективності лікування.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12540 Особливості лікування хворих з оклюзійно-стенотичними захворюваннями артерій інфраренального відділу аорти відкритим методом 2021-11-29T16:16:44+02:00 В. В. Шапринський vasil.shaprynskyy@gmail.com <p><strong>Мета роботи:</strong> проаналізувати ефективність хірургічного лікування оклюзійно-стенотичних уражень артерій інфраренального відділу аорти у хворих на атеросклероз шляхом диференційованого підходу до використання відкритих технологій операційних втручань.</p> <p><strong>Матеріали та методи.</strong> Проаналізовано результати лікування хворих з оклюзійно-стенотичними захворюваннями артерій нижніх кінцівок внаслідок облітеруючого атеросклерозу. Із 420 пацієнтів, які були прооперовані різними методами, 98 (23,33 %) прооперовані відкритим методом. 14 (14,29 %) пацієнта раніше вже виконували операційні втручання; у 12 хворих діагностовано багатоповерхові ураження.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Найбільше хірургічних втручань у хворих виконано у стегново-підколінному (48,98&nbsp;%) і підколінно-гомілковому (19,4 %) сегментах із використанням шунтів і протезів. Якщо в І і ІІ сегментах як шунтувальний матеріал майже у 100 % використовували різні синтетичні протези, то в ІІІ, ІV, V сегментах, окрім ендартеректомії (у 5 пацієнтів), використовували різні синтетичні протези у 15 (22,73 %), автовенозне шунтування – у 46 (69,7 %), їх комбінацію – у 12 (18,2 %) пацієнтів. У 10 (10,2 %) хворих у ранньому післяопераційному періоді виконано повторні операційні втручання (в групі порівняння у 7–12,7 % і в 3–6,5 % в основній групі) внаслідок ретромбозу реваскуляризованого сегмента. У 5 (9,09 %) хворих у групі порівняння, а в основній групі в одного (2,32 %) хворого виконали ампутації кінцівки.</p> <p>Використання запропонованого діагностично-лікувального алгоритму, шкали прогнозу розвитку можливих післяопераційних ускладнень, технології лікування хворих, розроблених реконструктивно-відновних операційних втручань на артеріях з оклюзійно-стенотичними ураженнями артерій інфраренального відділу аорти, дало змогу знизити рівень післяопераційних ускладнень, кількість повторних втручань, кількість ампутацій та скоротити тривалість перебування хворих у стаціонарі.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12263 Оцінка впливу методу знеболення на ступінь післяопераційного болю у хворих на рак товстої кишки 2021-08-02T19:27:53+03:00 О. О. Тенкач shoni-doc@ukr.net Е. С. Палагонич shoni-doc@ukr.net <p><strong>Мета роботи: </strong>залежно від вибраного методу анестезії оцінити ступінь післяопераційного больового синдрому у хворих на рак товстої кишки.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>На базі відділення анестезіології та інтенсивної терапії КНП “ЗПЦ” ЗОР у період із січня до серпня 2020 р. виконано аналіз результатів проведеної анестезії у 32 хворих на рак товстої кишки. В рандомізованому порядку сформовано дві групи пацієнтів. Відмінність між групами полягала у різниці медикаментозних комбінацій та дозувань анестезіологічного забезпечення. З метою об’єктивізації рівня больового синдрому досліджено зміни гемодинамічних та біохімічних показників. Дослідження суб’єктивної оцінки болю пацієнтам проводили шляхом анкетування за допомогою опитувальника візуальної аналогової шкали. Для порівння показників ступеня болю до і після операції використовували t-критерій Стюдента для середніх величин, а статистично значущими вважали рівень р&lt;0,05.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення</strong>. Встановлено статистично значущу різницю результатів змін вітальних функцій між І та ІІ групою за всіма показниками в післяопераційному періоді через 6 год, що характеризує факт ефективнішого зниження ступеня больового синдрому при використанні загального знеболення в комбінації з епідуральною анестезією (p=0.0001). Після оцінки результатів біохімічних маркерів больового синдрому встановлено, що між І та ІІ групою до операції статистично значуща різниця спостерігається в рівні кортизолу. Виявлено достовірні зміни рівня кортизолу після операційного втручання в пацієнтів І та ІІ груп (p=0.0001). При порівнянні показників інсуліну та глюкози крові результати біохімічних показників були нижчі у ІІ групі хворих, що свідчить про нижчий рівень болю або його відсутності в перші 6 год після операційного втручання (p=0.0001). При порівнянні результатів анкетування за візуальною аналоговою шкалою пацієнтів на рак товстої кишки до і після операції виявлено статистично значущу різницю рівня больового синдрому (p=0.0001).</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12334 Спосіб зʼєднання мʼяких тканин автогенним шовним матеріалом 2021-08-30T17:43:27+03:00 Д. В. Максимчук mdv128@ukr.net С. Г. Гичка mdv128@ukr.net В. І. Мамчич mdv128@ukr.net В. Д. Максимчук mdv128@ukr.net <p><strong>Мета роботи: </strong>розробити спосіб виготовлення автогенних шовних ниток як шовного матеріалу та спосіб зʼєднання мʼяких тканин, з метою запобігання розвитку імунних та запальних процесів у тканині навколо накладених хірургічних швів, що забезпечує повне розсмоктування автогенних фіброзних шовних ниток, та поліпшити результати загоєння хірургічної рани первинним натягом без подальшого видалення шовного матеріалу.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> У дослідження включено 56 пацієнтів, яким проведено зʼєднання мʼяких тканин хірургічним шовним матеріалом. Хворих залежно від застосування шовного матеріалу умовно поділили на 2 групи. Першу (контрольну) групу склали 28 пацієнтів, яким було виконано зʼєднання мʼяких тканин “традиційним” хірургічним шовним матеріалом. Другу (основну) групу склали 28 пацієнтів, яким було виконано зʼєднання мʼяких тканин автогенним хірургічним шовним матеріалом. Всі пацієнти обстежені згідно з клінічними протоколами. Проведено забір та використання власного автогенного шовного матеріалу у 28 пацієнтів, прооперованих із приводу різних планових та ургентних хірургічних захворювань черевної порожнини (черевні грижі, гострий і хронічний холецистити, проривна виразка шлунка і дванадцятипалої кишки, кишкова непрохідність, травми живота, ургентна гінекологічна патологія та ін.).</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обоговорення. </strong>У контрольній групі пацієнтів ускладнення лігатурна нориця виявлені в 3 (10,7±0,6) % випадках, лігатурний абсцес в 5 (17,8±0,7) % випадках, перифокальна гранулема в 4 (14,3±0,7) % випадках, перифокальне запалення проявилось в усіх 28 випадках, що склало (100,0±0,0) %, алергічні реакції проявились у 2 пацієнтів (7,1±0,5) %.</p> <p>В основній групі пацієнтів ускладнення у вигляді лігатурного абсцесу виявлено лише в 1 випадку, що склало (3,7±0,4) %. Всього з 28 (100) % прооперованих пацієнтів у цій групі ускладнення виникли в 1 пацієнта, що склало лише (3,7±0,4) % ускладнень. В обох групах ускладнення лігатурний свищ виявлені в 3 (5,4±0,30) % випадках, лігатурний абсцес в 6 (10,7±0,4) % випадках, перифокальна гранулема в 4 (7,1±0,3) % випадках, перифокальне запалення 28 (100,0±0,0) %, алергічні реакції 2 (3,6±0,2) %. Майже всі види ускладнень виникли в контрольній групі, що склало (53,6±0,9) % і лише 1,7 % ускладнень виникло в основній групі.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12542 Новітні підходи в хірургічному лікуванні поєднаних захворювань анального каналу і прямої кишки 2021-11-29T17:09:26+02:00 В. В. Балицький v.balytskyy@ukr.net <p><strong>Мета роботи:</strong> порівняльна оцінка результатів хірургічного лікування пацієнтів із поєднаною аноректальною патологією&nbsp; із застосуванням сучасних високочастотних електрохірургічних та радіохірургічних апаратів, а також традиційних методик.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Проаналізовано результати хірургічного лікування 112 пацієнтів контрольної групи з поєднаною аноректальною патологією, які були прооперовані з використанням звичайного хірургічного скальпеля, та 689 пацієнтів з поєднаною патологією анального каналу і прямої кишки із застосуванням сучасних електро- та радіохірургічних технологій. З них за допомогою апарата радіохвильової хірургії “Surgitron” було прооперовано&nbsp; 245 (35,8 %) хворих, апарата високочастотної електрохірургії ERBE ICC 200 – 170 (24,7 %) хворих, апарата високочастотної електрохірургії “ЭФА” – 114 (16,5 %) хворих, апарата високочастотної електрохірургії “KLS Martin” – 160 (23,2 %) хворих.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> При використанні апарата радіохвильової хірургії “Surgitron”&nbsp; набряк анодермальних “містків” діагностували з частотою 0,8 %, при застосуванні апаратів високочастотної електрохірургії ERBE ICC 200 – 1,1 %, “ЭФА” – 1,7 %, “KLS Martin” – 1,2 %, а у контрольній групі – 5,4 %. Формування підшкірних гематом при використанні апарата радіохвильової хірургії “Surgitron” було відмічено з частотою 0,8 %, при застосуванні апаратів високочастотної електрохірургії ERBE ICC 200 – 0,6 %, “ЭФА” – 0,8 %, “KLS Martin” – 1,2 %, а у контрольній групі – 7,1 %. Виникнення гострого підшкірно-підслизового парапроктиту при використанні апарата радіохвильової хірургії “Surgitron” було встановлено у 0,4 % випадків, при застосуванні апаратів високочастотної електрохірургії ERBE ICC 200 – 0,6 %, “ЭФА” – 1,7 %, “KLS Martin” – 0,6 %, а у контрольній групі – 3,6 %. Післяопераційні кровотечі при застосуванні апарата радіохвильової хірургії “Surgitron” зустрічалися з частотою 0,4 %, при застосуванні апаратів високочастотної електрохірургії ERBE ICC 200 – 0,6 %, “ЭФА” – 1,7 %, “KLS Martin” – 0,6 %, а у контрольній групі – 4,4 %. Утворення гіпертрофованих періанальних шкірних міток у&nbsp; першій групі з використанням апарата радіохвильової хірургії “Surgitron” не спостерігали, а при застосуванні апаратів високочастотної електрохірургії ERBE ICC 200 було виявлено у 1,1 %, “ЭФА” – 1,7 %, “KLS Martin” – 0,8 %, а у контрольній групі – 8 %. Рецидиви аноректальної патології при використанні апарата радіохвильової хірургії “Surgitron” були відсутні, при застосуванні апаратів високочастотної електрохірургії ERBE ICC 200” вони становили лише 0,6 %, “ЭФА” – 0,8 %, “KLS Martin” – 0,6 %, а у контрольній групі – 2,7 %. Утворення рубцевих стриктур анального каналу не було діагностовано в жодній з дослідних груп, тоді як у контрольній групі їх частота становила 1,8 %.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12543 Гнійно-некротична хірургічна оніхопатологія, авторські погляди: деякі проблеми діагностики та комплексного лікування ускладнених та комбінованих випадків 2021-11-29T19:03:03+02:00 А. Р. Вергун plagiamail@meta.ua О. М. Мощинська plagiamail@meta.ua О. М. Вергун plagiamail@meta.ua М. Р. Красний plagiamail@meta.ua І. В. Шалько plagiamail@meta.ua М. М. Литвинчук plagiamail@meta.ua З. М. Кіт plagiamail@meta.ua О. Г. Марко plagiamail@meta.ua Б. Я. Чуловський plagiamail@meta.ua Ю. М. Мацях plagiamail@meta.ua І. О. Макагонов plagiamail@meta.ua <p><strong>Мета роботи:</strong> покращити ефективність комплексного лікування хронічної та комбінованої гнійно-некротичної патології дистальних відділів кисті та стопи, зокрема “хірургічної оніхопатології”, шляхом оптимізації клінічної діагностики, розробки і вибору послідовності застосування окремих методик комплексного хірургічного лікування, створення ефективних протирецидивних заходів та профілактики ускладнень.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Роботу виконано на клінічних базах Львівського національного медичного університету імені Данила Галицького. За 15-річний період (2006–2020 рр.) у 1838 хворих віком від 5–92 років: 1007 чоловіків і 831 жінок досліджені нозологічні форми, клінічні варіанти та особливості перебігу патологічного процесу. Проспективно досліджено 757 випадків оніходеструкції. Клінічний та морфологічний матеріал опрацьовано методами описової та кореляційної статистики. Дизайн досліджень передбачав дотримання принципів конфіденційності та поваги до особистості хворого, концепцію інформованої згоди та інші положення морально-етичних норм та принципів біоетики.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Найбільше спостережень немікотичної та мікотично-асоційованої гнійно-некротичної хронічної та комбінованої патології кисті та стопи припадала на субвибірки осіб середнього віку. Розподіл за віком демонстрував превалювання (у загальній кількості) осіб середнього та похилого віку, особливо у субвибірках із мікотичним дерматофітним (трихофітним) ураженням. У пацієнтів (у вікових групах 50–70 років) з наявністю врослого нігтя та піднігтьового гіперкератозу було діагностовано вторинне вростання нігтя внаслідок компресії гіперкератоїдними масами та дерматофітомою центральної частини нігтя, деформацію й інкарнацію. Стверджено 45,05 % випадків вростання нігтя та 21,87 % – ускладненого дерматофі­тійного оніхомікозу. Такі варіанти оніходеструкції, як і поліоніхомікоз, характерні для осіб похилого та старечого віку (χ<sup>2</sup>=24,12, р=0,028). Найбільше становили особи з ускладненим оніхомікозом (χ<sup>2</sup>=20,87, р&lt;0,01), діагностовано вторинну деформацію мікотично зміненого нігтя, χ<sup>2</sup>=17,35, р=0,022, вростання країв нігтя у епоніхеальні валики, χ<sup>2</sup>=15,36, р&lt;0,05. У 48 % спостережень констатовано мікотичне ураження однієї, у 27 % – двох, в інших – 25 % парціальної проспективної вибірки – більше 2 нігтьових пластинок. При проведенні патоморфологічного дослідження симультанно вивчено та конкретизовано ускладнений, торпідний, хронічний, а також рецидивний варіанти перебігу гнійно-некротичної патології кисті та стопи, пато- та морфогенез деструктивного оніхомікозу. Приєднання до мікотичної “хірургічної оніхопатології” бактерійної суперінфекції детермінує формування мало- або безсимптомного піднігтьового панариція змішаної етіології. Вторинний хронічний остеомієліт дистальної фаланги діагностовано у 5 % усіх випадків, лікованих стаціонарно. Чимало незадовільних результатів лікування при комбінованих ураженнях детермінується неадекватним вибором або технічними порушеннями операційного лікування, у випадках залишення спікули та невдалій резекції (χ2=4,22), рецидиви спостерігають при видаленні нігтів за способом Дюпюїтрена та інших відомих хірургічних методах (χ2=13,47, р=0,02), при відмові від проведення одночасних хірургічних втручань на пароніхеальних і піднігтьових структурах. Операційне лікування повинне влючати протиінкарнаційні корекційні заходи, χ2=12,11, p=0,024; що дає змогу значно зменшити ризик рецидивів, χ2=28,17, p&lt;0,01. Запропоновано та впроваджено блокоподібну епоніхектомію, способи малотравматичної мобілізації та дисекції уражених нігтів. Максимальну частоту рецидивів поліоніхомікозу спостерігали впродовж 12–15 місяців, χ2=25,52, p=0,018, у разі системної терапії – на третій рік після лікування, χ2=13,47, p=0,023. Видалення уражених нігтів у хворих на деструктивний ускладнений оніхомікоз, комбіновані ураження доцільно проводити через оніхолізовані структури.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12545 Відкрита “офісна флебологія” первинного хронічного захворювання вен нижніх кінцівок 2021-11-29T23:59:43+02:00 В. М. Антонюк-Кисіль prodan@tdmu.edu.ua І. Я. Дзюбановський prodan@tdmu.edu.ua Є. Ф. Кучерук prodan@tdmu.edu.ua С. А. Невмержицький prodan@tdmu.edu.ua А. М. Продан prodan@tdmu.edu.ua Н. А. Аль Джехані prodan@tdmu.edu.ua <p><strong>Мета роботи</strong>: оцінити ефективність використання методики CHIVA у корекції венозної недостатності різного ступеня на принципах офісної хірургії.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Проведено аналіз результатів відкритого хірургічного лікування 578 пацієнтів (21,45 % – чоловіки та 78,55&nbsp;% – жінки) із первинним хронічним захворюванням вен нижніх кінцівок. Виділено дві групи пацієнтів, яким виконували планові втручання 423 (71,18&nbsp; %) хворі – 1 група та 155 (26,82 %) пацієнтів в ургентному порядку – 2 група. Розподіл пацієнтів за тяжкістю первинного хронічного захворюванням вен проводили згідно з класифікацією СЕАР (2020): С<sub>2s- </sub>– 355 (61,42 %)<sub>, </sub>C3s – 159 (27,51 %)<sub>, </sub>C<sub>4s </sub>– 38 (6,57 %), С<sub>5s </sub>– 16 (2,77 %), С<sub>6s </sub>– 10 (1,73 %). У структурі 2 групи гострий тромбофлебіт підшкірних вен нижніх кінцівок діагностовано у 143 (92,25 %), кровотечу із варикозних вузлів – 12 (7,74 %). Варикозний анамнез оперованих склав від 3 до 25 років (в середньому 10,4 ± 5,8 року). Двобічний характер патології виявлено у 37,50 % осіб, у 62,50 % – однобічний, переважно на лівій нижній кінцівці. Ступінь клінічних проявів захворювання до та після перенесеного операційного втручання оцінювали за допомогою шкал (VCSS, VDS, VSS).</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Порівняльний аналіз результатів операційного лікування двох груп (ургентне та планове лікування) із первинним хронічним захворюванням вен нижніх кінцівок у динаміці методом CHIVA на принципах офісної хірургії засвідчив, що критерій VSDS нормалізувався в обох групах. Серед оперованих в плановому порядку цей показник становив 89,90 % в ранньому післяопераційному періоді. Після проведеного ургентного хірургічного втручання у 78,30 % пацієнтів відновлення працездатності проходило дещо повільніше з нормалізацією його в пізньому післяопераційному періоді. Згідно з критерієм VDS, серед оперованих у плановому порядку процес відновлення проходив швидше (96,40 %) в ранньому післяопераційному періоді, а повне відновлення працездатності впродовж 3 тижнів встановлено у 89,70 % оперованих пацієнтів. Згідно з критерієм VSDS патологічних венозних рефлюксів в системі підшкірних вен у ранньому і пізньому післяопераційних періодах не діагностовано в жодному випадку.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12546 Застосування магнієвмісних мінералів у лікуванні післяопераційних ранових ускладнень у хворих похилого віку 2021-11-30T00:27:27+02:00 М. В. Трофімов gensur@dmu.edu.ua В. П. Кришень gensur@dmu.edu.ua С. О. Мунтян gensur@dmu.edu.ua О. Ю. Носов gensur@dmu.edu.ua О. В. Косинський gensur@dmu.edu.ua <p><strong>Мета роботи:</strong> дослідження протизапальної дії бішофіту при його місцевому застосуванні та його вплив на процеси загоєння післяопераційних ран, у тому числі при ранових ускладненнях.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> На клінічному матеріалі, що включає 57 хворих, старших 60 років, яким було виконано впродовж трьох років різні оперативні втручання з приводу хірургічних захворювань черевної порожнини та черевної стінки. Показано в динаміці впродовж місяця безпосередні результати лікування ранових ускладнень (серома, гематома, запальний інфільтрат) із застосуванням бішофіту. В роботі використовували клініко-лабораторні, інструментальні, мікробіологічні та цитологічні методи обстеження хворих.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Доведено, приймання вказаного лікарського препарату сприяє зменшенню ексудації в рані, більш швидкому послабленню інтенсивності болю та зниженню концентрації мікроорганізмів у рані, які підтверджені клініко-лабораторними, цитологічними та інструментальними дослідженнями. Метод можна використовувати разом із класичними способами лікування післяопераційних ран та їх ускладнень. Робота має перспективи щодо подальшого вивчення впливу бішофіту на організм при патологічних станах.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12547 Особливості перебігу та аналіз післяопераційних ускладнень у хворих на рак ободової кишки 2021-11-30T01:09:53+02:00 О. І. Євтушенко smachyloi@tdmu.edu.ua О. О. Колесник smachyloi@tdmu.edu.ua Б. В. Сорокін smachyloi@tdmu.edu.ua А. А. Бурлака smachyloi@tdmu.edu.ua І. І. Смачило smachyloi@tdmu.edu.ua І. В. Смачило smachyloi@tdmu.edu.ua <p><strong>Мета роботи:</strong> покращити результати хірургічного лікування пацієнтів із раком ободової кишки мінімізувавши ускладнення в післяопераційному періоді.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Оцінено результати лікування 609 хворих, яким у клініці Національного Інститут раку провели радикальні операційні втручання на ободовій кишці з приводу наявного пухлинного процесу. У 92 (15,4 %) мали місце післяопераційні ускладнення. Померло 37 (6,1 %) хворих.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Однаково часто ускладнення виникали як у чоловіків, так і у жінок, але значно частіше у хворих похилого та старечого віку (70,9 %) та з локалізацією пухлини в лівій половині ободової кишки (67,1 %). Лише у третини хворих мало місце одне ускладнення, в інших – по два або декілька. Гнійно-запальні ускладнення виникали у 64 (10,1 %) хворих, вони домінували в структурі післяопераційних ускладнень і склали 69,7 %. Найнебезпечнішим був перитоніт, який виник у 15 хворих, із них 9 померли. До найтяжчих ускладнень необхідно віднести розходження швів анастомозу, серцево-судинну недостатність, шлунково-кишкові кровотечі, тромбоемболію легеневої артерії, непрохідність. Значна частина з них стала причиною смерті після успішно виконаного радикального хірургічного втручання. Для запобігання та лікування ускладнень на всіх етапах стаціонарного лікування ми успішно використовували комплекс заходів, які передбачали ретельну передопераційну підготовку з максимально можливою корекцією порушень різних функціональних систем, ретельну підготовку товстої кишки перед операцією за допомогою послаблювальних засобів та клізм, суворого дотримання правил асептики та антисептики на всіх етапах операції, ретельну техніку операційного втручання з дотриманням принципів футлярності, активне ведення післяопераційної рани, застосування антибіотиків широкого спектра дії з попереднім визначенням чутливості мікрофлори, використання різних методів ізоляції органів черевної порожнини для профілактики гнійних ускладнень. Під час операції ретельно, на всіх етапах, виконували гемостаз. Мобілізований препарат видаляли з використанням зшивальних апаратів. Зшивальні апарати також використовували при формуванні анастомозів між дистальною та проксимальною куксами ободової кишки. Ретельно відновлювалася цілісність очеревини. Після операції забезпечувався достатній відтік із черевної порожнини ранової рідини. Рану зрошували розчинами антисептиків. Хворим забезпечували повноцінне парентеральне харчування. Найчастіше гнійно-запальні ускладнення виникали у хворих після операції Гартмана. Її виконували, як правило, хворим похилого та старечого віку або як перший етап лікування раку дистального відділу сигмоподібної кишки при явищах непрохідності.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12548 Осмотично-об’ємний індекс сечі у виявленні та діагностуванні тяжкості центрального нецукрового діабету в нейрохірургічних хворих 2021-11-30T01:46:33+02:00 Ю. В. Гнатів Gnativ_y@meta.ua М. М. Корда korda@tdmu.edu.ua <p><strong>Мета роботи</strong>: дослідити зміни осмотично-об’ємного індексу сечі у хворих на нейрохірургічну патологію, ускладену центральним нецукровим діабетом, установити його цифрові значення залежно від ступеня тяжкості патології.</p> <p><strong>Матеріали і методи</strong>. Обстежено та проведено ретроспективне дослідження медичної документації у 52 нейрохірургічних пацієнтів, які перенесли черепно-мозкову травму (24), операцію з приводу пухлини мозку (14) та інсульту (14). Перебіг захворювання у них ускладнився центральним нецукровим діабетом різного ступеня тяжкості. Групу порівняння склали 20 нейрохірургічних хворих, у яких не відмічали нецукровий діабет. За показниками темпу діурезу та щільності сечі розробили інформаційний критерій діагностики нецукрового діабету та його тяжкості – осмотично-об’ємний індекс сечі.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>У фізіологічних умовах з організму людини впродовж години зазвичай виділяється 0,8–1,0 мл∙кг<sup>-1</sup> сечі. При цьому її щільність складає 1012–1025. Вимірявши темп діурезу та щільність сечі та розрахувавши за наведеною формулою у 20 пацієнтів групи порівняння осмотично-об’ємний індекс сечі, установили середні його значення: 8,0–12,0. При центральному нецукровому діабеті осмотично-об’ємний індекс сечі різко знижується, набуваючи значень ˂ 1,0. Установили, що при нецукровому діабеті легкого ступеня осмотично-об’ємний індекс сечі складає 0,6–0,41, середнього – 0,4–0,21, а тяжкого – ˂0,2–0,05.Показником ефективності інтенсивної терапії нецукрового діабету є зростання осмотично-об’ємного індексу сечі до норми.</p> <p>Для ранньої діагностики центрального нецукрового діабету у нейрохірургічних хворих доцільно проводити одночасне дослідження темпу діурезу і щільності сечі, за якими розраховувати осмотично-об’ємний індекс сечі згідно з запропонованою формулою.</p> <p>У нормі осмотично-об’ємний індекс сечі знаходиться в діапазоні значень 8,0–12,0. При центральному нецукровому діабеті легкого ступеня осмотично-об’ємний індекс сечі знижується до 0,6–0,41, середнього – до 0,4–0,21, а тяжкого – до 0,2–0,05.</p> <p>Ознакою ефективності інтенсивної терапії хворого на центральний нецукровий діабет є зростання осмотично-об’ємного індексу сечі ˃1,0 у кожній із дослідних порцій сечі.</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/surgery/article/view/12549 Особливості передопераційної підготовки хворих на вогнищеві захворювання біліопанкреатодуоденальної зони, що ускладнені механічною жовтяницею 2021-11-30T02:04:10+02:00 П. Т. Муравйов gemostatik@gmail.com Б. С. Запорожченко gemostatik@gmail.com І. Є. Бородаєв gemostatik@gmail.com Хархурі Макрем gemostatik@gmail.com <p><strong>Мета роботи</strong>: порівняти ефективність існуючих методів підготовки хворих на вогнищеві захворювання біліопанкреатодуоденальної зони, ускладнені синдромом механічної жовтяниці, до панкреатодуоденальної резекції та визначити ефективність застосованих методів біліарної декомпресії.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Проаналізовано результати хірургічного лікування 272 хворих, яким було виконано панкреатодуоденальну резекцію з приводу вогнищевих захворювань біліопанкреатодуоденальної зони, ускладнених розвитком синдрому механічної жовтяниці. До основної групи увійшли 112 пацієнтів, яким підготовку до операції і прогнозування перебігу періопераційного періоду проводили відповідно до розробленого алгоритму. Групи порівняння склали 160 пацієнтів, яким підготовка здійснювалася поза розробленим алгоритмом лише консервативним шляхом.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Завдяки дотриманню застосування розробленого алгоритму детоксикації із застосуванням біліарної декомпресії у хворих основної групи на третій день рівень білірубінемії склав в середньому 185,1±2,4 мкмоль/л, тоді як на п’ятий день – вже 163,2±2,6 мкмоль/л і напередодні панкреатодуоденальної резекції – 112,3±2,7 мкмоль/л. У групі порівняння, де підготовка хворих до радикального операційного втручання здійснювалася лише консервативними заходами без біліарного дренування, вихідний рівень загального білірубіну склав 270,6±4,6 мкмоль/л, на третій день – 258,4±2,9 мкмоль/л, на п’ятий –222,2±3,8 мкмоль/л, а напередодні панкреатодуоденальної резекції – 198,3±3,3 мкмоль/л. Таким чином, в основній групі після декомпресії декремент рівня загального білірубіну склав ∆=-59,1. Натомість у групі порівняння напередодні панкреатодуоденальної резекції декремент рівня загального білірубіну склав ∆=-26,7. Після виконання панкреатодуоденальної резекції декремент білірубінемії в обох групах не перевищував 40 % й склав в основній групі 32,7±2,8 %, а у групі контролю – 27,4±1,6&nbsp;%. При порівнянні заходів щодо корекції біліарної гіпертензії у хворих основної групи, в усіх підгрупах від початку 3-го дня спостерігалося поступове зниження концентрації білірубіну, більш виражене у пацієнтів, яким виконували черезшкірну черезпечінкову холангіостомію (164±18 мкмоль/л, p&lt;0,05). В середньому на 9 добу визначали достовірне зниження показників загального білірубіну після черезшкірної черезпечінкової холангіостомії на 41,2 %, лапароскопічної холецистостомії – на 13,6 % та після пункційної холецистостомії – на 6,6% (p&lt;0,05).</p> 2021-12-03T00:00:00+02:00 Авторське право (c) 2021 Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука