Концентрація лідокаїну в крові при внутрішньовенному та епідуральному Введенні при обширних резекціях печінки

Анотація

Мета роботи: визначити концентрацію лідокаїну у хворих, яким виконують обширну резекцію печінки, в крові при його внут­рішньовенному та епідуральному введенні в динаміці для інтра- та післяопераційного знеболення, оцінити його знеболювальний ефект та потенціал токсичності.

Матеріали і методи. В дослідження включили 27 пацієнтів, яким було виконано резекцію печінки зі збереженням 30 – 60 % паренхіми. У всіх хворих для знеболення використовували багатокомпонентне інтраопераційне знеболення. Залежно від ад’юванту хворих розділили на дві групі: основну групу (1 група) склали 7 пацієнтів, у яких було застосовано внутрішньовенне (в/в) введення лідокаїну, та групу порівняння – 20 пацієнтів (2 група), які отримували класичну багатокомпонентну анестезію з доповненням торакальною епідуральною анестезією.

Для досягнення мети був розроблений та валідований швидкий, чутливий та надійний метод виявлення та кількісного визначення лідокаїну в плазмі з використанням очищення за допомогою коагуляції та ультрацентрифугуванням при температурі 4 °С з подальшим кількісним визначенням методом ВЕРХ Orbitrap HRMS.

Метод показав динамічний лінійний діапазон від 0,1 до 1000 нг/мл з лінійністю, вираженою коефіцієнтом регресії (R2) 0,9947. Встановлено, що межа кількісного визначення (LOQ) становить 1 нг/мл, а межа виявлення (LOD) – 0,3 нг/мл. Точність відновлення та відтворюваність були задовільні. Розроблений метод був застосований до 54 реальних зразків плазми.

Результати досліджень та їх обговорення. Через 2 години після операції спостерігали (Р=0,29) підвищення концентрації лідока­їну в крові на 28,8 % після епідурального введення лідокаїну порівняно з внутрішньовенним (1,84 мкг/мл у 1 групі, 2,37 мкг/мл – у 2 групі, р = 0,29), без достовірної різниці через 14 годин після операції (2,62 мкг/мл та 2,85 мкг/мл, відповідно, р = 0,76). Епідуральне введення препарату також супроводжувалося тенденцією до збільшення частоти гемодинамічних розладів, що відобразилося у збільшенні дози норадреналіну, призначеної для корекції параметрів кровообігу, в 1,3 раза (загальна доза в 1 групі 158,4 ± 58,1 нг, у 2 групі – 206,9 ± 76,4 нг, р = 0,14). У жодному випадку не спостерігали жодних загрозливих для життя токсичних реакцій.

Застосування лідокаїну як допоміжного засобу для інтра- та післяопераційного знеболення шляхом внутрішньовенного та епідурального введення при обширних резекціях печінки здебільшого не призводить до підвищення вмісту препарату в крові вище загальноприйнятого токсичного вмісту. Вміст препарату в крові може бути вищий при епідуральному введенні порівняно з внут­рішньовенним. Знеболювальний ефект внутрішньовенного введення лідокаїну не нижчий, ніж при епідуральній анестезії, і навіть може подовжувати тривалість до першого введення наркотичного анальгетика після операції для знеболення. Водночас епідуральна блокада супроводжується інтраопераційною нестабільністю гемодинаміки та збільшенням загальної дози норадреналіну для корекції параметрів кровообігу.