ГЕРБАРТІАНСЬКІ ІДЕЇ В ПЕДАГОГІЧНІЙ ТЕОРІЇ ТА ПРАКТИЦІ
DOI:
https://doi.org/10.11603/me.2414-5998.2017.2.7920Ключові слова:
гербартіанство, теорія і практика, педагогічна думка, педагогічні течії.Анотація
Мета статті – оцінити вплив гербартіанських ідей на освітню теорію і практику.
Основна частина. У статті обґрунтовано новий підхід до розв’язання проблеми теорії і практики гербартіанської педагогіки в німецькомовних країнах другої половини ХІХ – ХХ ст. Проаналізовано передумови реформування системи освіти та розкрито оцінку діяльності гербартіанців в історії педагогіки. Виявлено відмінності між поглядами Й.-Ф. Гербарта і гербартіанцями. Установлено, що історія педагогічної думки країн Західної Європи представлена широким спектром різноманітних педагогічних течій та концепцій.
Висновки. Зважаючи на особливості дефініцій морально-релігійні уявлення, педагогічний такт, культурно-історичні ступені навчання, встановлено, що гербартіанці акцентували увагу на розвитку дитини відповідно до психологічних законів й рекомендували підбір розумово-розвиваючого матеріалу, слідуючи ідеї про культурно-історичні ступені й на цій основі підготували та обґрунтували по-новому систему навчального плану, що певною мірою суперечило поглядам їх вчителя.Посилання
Kapterev, P. (1915). Didakticheskiye ocherki [Didactic studies]. – M.: Viktoriya [in Russian].
Muzychenko, A. F. (1911). Iogann Fridrih Gerbart i ego shkola [J. F. Herbart and his followers] // Ocherki po istorii pedagogicheskih ucheniy – History of Pedagogy Study. M.: Pol'za [in Russian].
Fedchyshyn, N. (2015). Herbartianska pedahohika v nimetskomovnykh krainakh: teoriia i praktyka: [monohrafiia] [Herbartian Pedagogy in German-speaking countries: theory and practice: monography]. Ternopil: Pidruchnyky i posibnyky [in Ukrainian].
Blass, J. L. (1969). Herbarts pädagogiske Denkform: oder Allgemein Pädagogik und Topik. Henn.
Blass J.-L. (1974). Herbart – Zur Typologie seines pädagogischen Denkens // Pädagogische Rundschau: erziehungswissenschaftliche Monatsschrift für Schule und Hochschule, 28, 509-531.
Bliedner, A. (1886). Karl Volkmar Stoy und das Pädagogische Universitätsseminar. Reichardt.
Buck, G. (1985). Herbarts Gründlegung der Pädagogik. Heidelberg.
Elzer, H. M. (1985). Begriffe und Personen aus der Geschichte der Pädagogik / Hans-Michael Elzer.
Geißler, E.-E. (1983). Herbart und die Reformpädagogik // Pädagogische Rundschau: erziehungswissenschaftliche Monatsschrift für Schule und Hochschule, 37 (2), 171-185.
Klattenhoff, K. (2007). Beiträge zu schulpädagogischen Grundsätzen Johann Friedrich Herbarts. BIS Verlag.
Knoop, K., & Schwab, M. (1994). Einführung in die Geschichte der Pädagogik. Pädagogen-Portraits aus vier Jahrhunderten. Heidelberg ua: Quelle & Meyer Verlag.
Maier, Dr.H. (1940). Die Geschichte des Vereins für wissenschaftliche Pädagogik. Leipzig: Felix Meiner Verlag.
Müller, E. (2000). Das Paradigma des Herbartіnismus unter problemgeschichtlichem Aspekt. Pädagogische Hochschule. Erfurt.
Oelkers, J. (1993). Reformpädagogik–Epochenbehauptungen, Modernisierungen, Dauerprobleme. Jahrbuch für historische Bildungsforschung, 1, 91-108.
Reble, A. (2002). Geschichte der Pädagogik. Stuttgart: Klett-Cotta.
Rein, W. (1906). Pädagogik in systematischer Darstellung...: bd. Die Lehre von der Bildungsarbeit (Vol. 2). H. Beyer & Söhne (Beyer & Mann).
Schwenk, B. (1963). Das Herbartverständnis der Herbartianer. Göttinger Studien zur Pädagogik. Weinheim.
