Особливості та ефективність застосування електрозварювання живих тканин у виконанні хірургічного втручання та досягненні локального контролю при лікуванні місцево поширеного раку ободової кишки

Анотація

Мета роботи: визначити особливості та ефективність застосування технології електрозварювання живих тканин у виконанні хірургічного втручання та досягненні локального контролю при лікуванні поширеного раку ободової кишки.

Матеріали і методи. У 57 хворих здійснювали електрозварну мобілізацію та/або накладання анастомозу під час операційних втручань, радикальних або паліативних. Критеріями включення були аденокарцинома, T3-4, N+, абсцедування. Використовували джерела електрозварювальних імпульсів ЕК-300М1 та “Патонмед” ЕКВЗ-300 (Україна), укомплектовані інструментами. Досліджували особливості лінії резекції, загоєння і функцію анастомозу, та спостерігали появу локального рецидиву пухлини до 10 років після втручання.

Результати досліджень та їх обговорення. Електрозварний кишковий анастомоз накладали багатоточковим (7) та одномоментним (8) методами, шовний (42) – поодинокими стібками. Електрозварна мобілізація відбувалась вздовж вузької лінії проходження струму, у визначених межах не уражених пухлиною тканин, незалежно від їх щільності та запальних змін на тлі забезпечення гемостазу. Відбувалось ущільнення лімфатичних вузлів та одночасне перекриття лімфатичних судин. Орієнтування хірургом електрозварного струму полегшувало футлярну мобілізацію. Одночасно з розділенням, вздовж розділених країв тканини утворювалась коагуляційна псевдокапсула.         Без порушення цілісності стінок гнійника вдавалось мобілізувати пухлину та інфіковані тканини в разі розпаду. Забезпечувалось виявлення та скелетизація магістральних живлячих судин для їх центрального перекриття, яке здійснювали без накладання лігатури.

Особливості електрозварювання зумовлювали незначну вираженість ексудації по дренажах, що надавало можливість надійного контролю герметичності анастомозу. Неспроможність електрозварного анастомозу не спостерігали, шовного виявили у 2 хворих (4,8 %) – ІІІ ступеня, у 6 хворих (14,3 %) І–ІІ ступеня.

Спостережено у віддаленому періоді з електрозварним анастомозом протягом 2 років – 12 хворих, 3 років – 8, 5 років – 3, 10 років – 1. З шовним анастомозом протягом 2 років спостережено 34 хворих, 3 років – 20, 5 років – 9, 10 років - 3.

За даними ендоскопічного та рентгенологічного дослідження лінію електрозварного з’єднання кишки було складно ідентифікувати, а з лінії шовного до 6 місяців спостерігали міграцію ниток.

У жодного зі спостережених хворих обох груп не виявили клінічних, ендоскопічних чи томографічних ознак місцевого рецидиву пухлини: зовнішньої деформації анастомозу або нового росту пухлини в місці її видалення.

Застосування електрозварювання надає можливість досягти видалення пухлини в межах R0, в обсязі D2 та СМЕ. Коагуляція капсули лімфатичних вузлів та їх судин сприяє абластичності лімфаденектомії. Коагуляційна псевдокапсула може забезпечити зменшення кількості післяопераційних ускладнень навіть у разі видалення абсцесу або неспроможності швів анастомозу, що може бути важливою передумовою виживання. Властивості електрозварного перекриття судин сприяють запобіганню вторинній кровотечі в такій ситуації.