Підвищення ефективності діагностики та хірургічного лікування хворих із гострим парапроктитом

  • I. M. Shevchuk Івано-Франківський національний медичний університет
  • O. V. Novytsky Івано-Франківський національний медичний університет
  • A. L. Shapoval Івано-Франківський національний медичний університет
  • I. Ya. Sadovyi Івано-Франківський національний медичний університет
Ключові слова: гострий парапроктит, ультрасонографія, магнітно-резонансна томографія, хірургічне лікування

Анотація

Мета роботи: проаналізувати ефективність ультрасонографії і магнітно-резонансної томографії в діагностиці глибоких форм гострого парапроктиту та оцінити результати хірургічного лікування цих хворих.

Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 285 хворих із різними формами гострого парапроктиту. Серед них – 184 (64,6 %) чоловіки, 101 (35,4 %) жінка. Вік хворих коливався від 19 до 77 років. Підшкірно-підслизова форма гострого парапроктиту діагностована у 173 (60,7 %) хворих і у 112 (39,3 %) – глибокі форми (ішіоректальні, пельвіоректальні та ретроректальні). Віддалені результати лікування у хворих на глибокі форми гострого парапроктиту проаналізовано в терміни від 3-х місяців до 2-х років за допомогою проктологічного обстеження, додаткових інструментальних методів діагностики, з врахуванням числа рецидивів, переходу процесу в хронічну форму (утворення параректальної нориці) і оцінки функціональних результатів, зокрема, недостатності анального сфінктера.

Результати досліджень та їх обговорення. Проаналізовано результати застосування ультрасонографії та магнітно-резонансної томографії в діагностиці глибоких форм гострого парапроктиту у 57 хворих. Діагностичну цінність ультрасонографії проаналізовано у 42 (73,7 %) хворих. Ультрасонографію з використанням черезшкірного конвексного датчика проведено у 35 (83,3 %), ендоректального датчика – у 7 (16,7 %) хворих. Магнітно-резонансну томографію з контрастуванням прямої кишки проведено у 12 (10,7 %) хворих на глибокі форми гострого парапроктиту та у трьох хворих без контрастування прямої кишки, яким попередньо проведена ультрасонографія не дозволила встановити гнійне вогнище в параректальній клітковині. Віддалені результати лікування в строки до двох років вивчені в 65 хворих на глибокі форми гострого парапроктиту. Недостатність анального сфінктера II ступеня виявлено у трьох (2,7 %) хворих, III ступеня – у одного хворого. Рецидив захворювання виник у 7 (6,25 %) хворих, параректальна нориця утворилась у 8 (7,1 %) хворих.

Посилання

An, V.K., & Rivkin, V.L. (2003). Neotlozhnaya proktologiya [Emergency proctology]. Moscow: ID Med. praktika [in Russian].

Trunin, E.M., Begishev, O.B., & Loyt, A.A. (2006). Glubo­kie paraproktity v ekstrennoy meditsine [Deep paraproctitis in emergency medicine]. Ambulatornaya khirurgiya. Statsionar zameshchayushchie tekhnologii – Ambulatory Surgery. Hospital Repla­cing Technology, 3 (23), 48-51 [in Russian].

Kondratenko, P.G., Gubergrits, N.B., Elin, F.E., & Smirnov, N.L. (2006). Klinicheskaya koloproktologiya: rukovodstvo dlya vrachey [Clinical сoloproctology: A guide for doctors]. Kharkiv: Fakt [in Ukrainian].

Militsa, N.N., Toropov, Yu.D., & Kozlov, V.B. (2008). Lechenie ostrogo paraproktita [Treatment of acute paraproctitis]. Klіnіchna khіrurhіia – Clinical Surgery, 10, 37-39 [in Ukrainian].

Опубліковано
2020-01-21
Як цитувати
Shevchuk, I. M., Novytsky, O. V., Shapoval, A. L., & Sadovyi, I. Y. (2020). Підвищення ефективності діагностики та хірургічного лікування хворих із гострим парапроктитом . Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука, (2), 59-62. https://doi.org/10.11603/2414-4533.2020.2.10766
Номер
Розділ
З ДОСВІДУ РОБОТИ