Підвищення ефективності діагностики та хірургічного лікування хворих із гострим парапроктитом
DOI:
https://doi.org/10.11603/2414-4533.2020.2.10766Ключові слова:
гострий парапроктит, ультрасонографія, магнітно-резонансна томографія, хірургічне лікуванняАнотація
Мета роботи: проаналізувати ефективність ультрасонографії і магнітно-резонансної томографії в діагностиці глибоких форм гострого парапроктиту та оцінити результати хірургічного лікування цих хворих.
Матеріали і методи. Проаналізовано результати хірургічного лікування 285 хворих із різними формами гострого парапроктиту. Серед них – 184 (64,6 %) чоловіки, 101 (35,4 %) жінка. Вік хворих коливався від 19 до 77 років. Підшкірно-підслизова форма гострого парапроктиту діагностована у 173 (60,7 %) хворих і у 112 (39,3 %) – глибокі форми (ішіоректальні, пельвіоректальні та ретроректальні). Віддалені результати лікування у хворих на глибокі форми гострого парапроктиту проаналізовано в терміни від 3-х місяців до 2-х років за допомогою проктологічного обстеження, додаткових інструментальних методів діагностики, з врахуванням числа рецидивів, переходу процесу в хронічну форму (утворення параректальної нориці) і оцінки функціональних результатів, зокрема, недостатності анального сфінктера.
Результати досліджень та їх обговорення. Проаналізовано результати застосування ультрасонографії та магнітно-резонансної томографії в діагностиці глибоких форм гострого парапроктиту у 57 хворих. Діагностичну цінність ультрасонографії проаналізовано у 42 (73,7 %) хворих. Ультрасонографію з використанням черезшкірного конвексного датчика проведено у 35 (83,3 %), ендоректального датчика – у 7 (16,7 %) хворих. Магнітно-резонансну томографію з контрастуванням прямої кишки проведено у 12 (10,7 %) хворих на глибокі форми гострого парапроктиту та у трьох хворих без контрастування прямої кишки, яким попередньо проведена ультрасонографія не дозволила встановити гнійне вогнище в параректальній клітковині. Віддалені результати лікування в строки до двох років вивчені в 65 хворих на глибокі форми гострого парапроктиту. Недостатність анального сфінктера II ступеня виявлено у трьох (2,7 %) хворих, III ступеня – у одного хворого. Рецидив захворювання виник у 7 (6,25 %) хворих, параректальна нориця утворилась у 8 (7,1 %) хворих.
Посилання
An, V.K., & Rivkin, V.L. (2003). Neotlozhnaya proktologiya [Emergency proctology]. Moscow: ID Med. praktika [in Russian].
Trunin, E.M., Begishev, O.B., & Loyt, A.A. (2006). Glubokie paraproktity v ekstrennoy meditsine [Deep paraproctitis in emergency medicine]. Ambulatornaya khirurgiya. Statsionar zameshchayushchie tekhnologii – Ambulatory Surgery. Hospital Replacing Technology, 3 (23), 48-51 [in Russian].
Kondratenko, P.G., Gubergrits, N.B., Elin, F.E., & Smirnov, N.L. (2006). Klinicheskaya koloproktologiya: rukovodstvo dlya vrachey [Clinical сoloproctology: A guide for doctors]. Kharkiv: Fakt [in Ukrainian].
Militsa, N.N., Toropov, Yu.D., & Kozlov, V.B. (2008). Lechenie ostrogo paraproktita [Treatment of acute paraproctitis]. Klіnіchna khіrurhіia – Clinical Surgery, 10, 37-39 [in Ukrainian].
##submission.downloads##
Опубліковано
Як цитувати
Номер
Розділ
Ліцензія
Автори, які публікуються у журналі «Шпитальна хірургія. Журнал імені Л. Я. Ковальчука», погоджуються з такими умовами:
а. Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії Creative Commons Attribution License, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.
б.
в. Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована в цьому журналі (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи в цьому журналі.
г. Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див. The Effect of Open Access).
