ЕНДОТЕЛІЙПРОТЕКТОРНА ЕФЕКТИВНІСТЬ ТІВОРЕЛЮ У ХВОРИХ НА ДІАБЕТИЧНУ РЕТИНОПАТІЮ

Анотація

До специфічних діабетичних уражень ока належить діабетична ангіоретинопатія, яку виявляють у 20–80 % пацієнтів з ЦД І типу та у 30–90 % при ЦД ІІ типу. Не дивлячись на певні досягнення в лікуванні самого цукрового діабету, частота розвитку діабетичної ретинопатії (ДР) залишається стабільно високою і часто завершується повною сліпотою. Тому актуальною є апробація препаратів з широким терапевтичним спектром, які одночасно можуть впливати на різні патогенетичні ланки діабетичної ангіоретинопатії.

Мета дослідження – підвищити ефективність лікування хворих з діабетичною ретинопатією шляхом застосування іАПФ моексиприлу та метаболізм- і ендотеліймодифікуючого препарату тіворелю в залежності від особ­ливостей клінічного перебігу захворювання.

Матеріал і методи. Обстежено і проліковано 74 хворих (148 очей) на ЦД з різними стадіями ДР. У 21 (28,4 %) хворого діагностовано васкулярну стадію ДР, у 20 (27,0 %) – ексудативну, у 15 (20,0 %) – геморагічну й у 18 (24,3 %) – проліферативну ретинопатію. Залежно від методики лікування обстежені були поділені на 4 групи: контрольну групу склали 15 хворих, ДР у яких лікували за загальноприйнятою методикою; до другої групи ввійшли 25 хворих з різними стадіями ДР, яким додатково призначали тіворель по 100 мл внутрішньовенно щоденно протягом 10 днів; пацієнти третьої групи (18 хворих на ДР) отримували монотерапію моексиприлом (15 мг/добу); четвертої (16 хворих) – отримали курс комбінованого лікування тіворелем та моексиприлом, з наступним переходом на підтримувальну терапію моексиприлом у дозі 7,5 – 15 мг/добу протягом 6 місяців. В усіх хворих загальноклінічні та специфічні офтальмологічні дослідження проводили у вихідному стані, через 3 тижні та через 6 місяців від початку лікування.

Результати. Наявність судинних змін на очному дні призводила до зниження гостроти зору до рівня, який лежить у певних межах, характерних для кожної стадії ДР. Так, у васкулярній стадії у більшості випадків (67,7 %) визначали нормальну гостроту зору, в ексудативній стадії нормальна гострота зору була в 38,6 %, а в решти пацієнтів – в межах 0,3–0,8. У хворих з геморагічною та проліферативною стадіями ДР гострота зору була в нормі лише в 21 % та 12 % відповідно, а в решти знижувалась до (0,44±0,11). Кольоросприйняття при діабетичній ретинопатії страждає одним із перших, у першу чергу відмічається порушення сприйняття зеленого кольору. Відмічено також порушення контрастної чутливості в 100 % хворих більше ніж на 3,5 %. При ретинофотографічному дослідженні очного дна у хворих на ЦД з діабетичною ретинопатією встановлено суттєву залежність стану мікрогемоциркуляції сітківки ока від віку, тривалості хвороби і стадії ДР, що трактували як синдром капіляротрофічної недостатності з порушенням обмінно-трофічних процесів та функціональної спроможності ока.

Традиційна комплексна терапія виявилась найефективнішою для лікування початкових стадій ДР, при яких її ефективність досягає 67 – 71 %. І навпаки, ЗПТ мала недостатній ангіопротекторний, гемодинамічний та антиоксидантний ефекти у пацієнтів старших вікових категорій, при довготривалому перебізі хвороби з розвитком геморагічної та проліферативної ДР. Комбінована терапія з включенням моексиприлу та тіворелю виявилась найефективнішою, клінічної ремісії та відновлення функціональної здатності органа зору досягнуто у 100 % хворих у васкулярній стадії, у 62,5 % – в ексудативній, у 56 % – в геморагічній та у 22 % при проліферативній ретинопатії; при наступному довготривалому (понад 6 місяців) підтримувальному лікуванні моексиприлом у 69 % хворих на цукровий діабет, ускладнений ретинопатією, відбуваються покращення мікрогемоциркуляції сітківки ока і нормалізація ендотеліальної функції судин.

Виходячи з вищенаведених фактів і зіставляючи результати обстеження та клінічну ефективність чотирьох лікувальних програм можна зробити висновок, що терапевтична ефективність запропонованих лікувальних програм виявилась достовірно вищою, порівняно з комплексом загальновживаної терапії, в усіх виділених підгрупах хворих з різними клінічними стадіями ДР (Р<0,05). Слід зауважити також і значно меншу кількість хворих з відсутністю (недостатністю) ефекту від запропонованих програм лікування. Отримані результати дозволяють рекомендувати ширше використовувати метаболізммодифікуючі донатори оксиду азоту (L-аргінін) та інгібітори АПФ в комплексній терапії хворих на діабетичну ретинопатію.