ВИКОРИСТАННЯ КОМБІНОВАНОГО ГЕПАТОПРОТЕКТОРА “ГЕПАДИФ” ДЛЯ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ТОКСИЧНОГО ГЕПАТИТУ В ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГЕМОБЛАСТОЗАМИ

Анотація

За даними сучасних епідеміологічних і статистичних досліджень, останнім часом в Україні відзначено значне зростання частоти захворюваності на хронічну патологію печінки. Перебіг супроводжується виснаженням системи антиоксидантного захисту, на тлі якого розвивається хронічна інтоксикація з метаболічними порушеннями, що негативно впливають на функціональний стан печінки.

Мета дослідження – вивчити ефективність комбінованого гепатопротектора “Гепадиф” в складі комплексної терапії у хворих із гемобластозами.

Матеріали і методи. Під нашим спостереженням перебувало 33 хворих із гемобластозами (3 – гострими лімфобластними лейкозами, 5 – гострими мієлобластними лейкозами, 13 – із хронічними лімфоїдними лейкеміями та 11 пацієнтів із хронічними мієлоїдними лейкеміями) віком від 32 до 67 років. Середня тривалість захворювання становила 4–6 років. Усім хворим проводили ультразвукове дослідження органів черевної порожнини (УЗД ОЧП) та біохімічні показники функції печінки, а саме, аланінамінотрансферазу, аспартатамінотрансферазу, білірубін, лужну фосфатазу, тімолову та сулемові проби.

Результати досліджень та їх обговорення. Окрім скарг основного захворювання (а це загальна слабість, недомагання, тяжкість у нижніх кінцівках, головокружіння), хворих турбувала тяжкість та відчуття розпирання у правому підребер’ї, нудота. Інколи була жовтяничність шкіри та слизових оболонок. При УЗД ОЧП у 17 пацієнтів спостерігалось збільшення розмірів печінки. У середньому вона була збільшена за рахунок як правої частки, так і лівої. У 27 хворих було підвищення АЛ Т та АС Т, в 11 пацієнтів також відмічалось підвищення білірубіну за рахунок непрямої фракції. Активність процесу переважно відповідала середньому – 67,7 % та вираженому – 22,3 % ступенням. У процесі отримання як моно-, так і поліхіміотерапії активність вираження токсичного впливу на стан функції гепатоцитів посилювалася, на що вказувало підвищення печінкових проб. Так, показники АЛ Т та АС Т підвищувалися, також спостерігалось збільшення лужної фосфатази, білірубіну за рахунок непрямої фракції. У 8 хворих із гемобластозами була жовтячність шкіри та склер.

Висновки. У комплексному лікуванні хворих із гемобластозами обґрунтованим є застосування комбінованого препарату “Гепадиф”, що має широкий спектр фармакологічної дії, а саме, детоксикаційний, антигіпоксичний, протизапальний, метаболічний ефекти його компонентів. Такий широкий спектр фармакологічної дії препарату визначив можливість використання його в комплексному лікуванні хворих із гемобластозами як для лікування токсичних гепатитів, так і його профілактики. У пацієнтів, які отримували терапію гепадифом на тлі цитостатичної терапії, виявлено статистично достовірну нормалізацію біохімічних показників, які характеризували стан функції печінки. Корекція стану печінки дозволила провести в усіх хворих заплановане цитостатичне лікування. Після закінчення курсу моно- чи поліхіміотерапії у жодного пацієнта не відмічено погіршення функції печінки. У результаті проведеного дослідження встановлено, що в пацієнтів з онкогематологічними захворюваннями для попередження гепатотоксичності на тлі проведення хіміотерапії і для зменшення вираження вже розвинутих проявів гепатопатії необхідне долучення до протоколу лікування препаратів патогенетичної терапії синдрому цитолізу. Захисна дія комбінованого препарату “Гепадиф” дозволить зменшити кількість вимушених змін протоколів поліхіміотерапії, пов’язаних з ураженням печінки. У більшості хворих поліпшити переносимість моно- та поліхіміотерапії, підвищити якість життя пацієнтів у період лікування і реабілітації.