Вісник наукових досліджень https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos <p><em>Науково-практичний журнал видається щоквартально, присвячений питанням систематичного інформування лікарів і науковців про найновіші досягнення у сфері медицини, про досвід і перспективи діагностики та лікування і профілактики основних захворювань; висвітлення новітніх даних про етіологію та патогенез і експериментальні дослідження, об’єднання зусиль українських вчених і лікарів у розробці та впровадженні нових методів діагностики, лікування і профілактики.&nbsp;Журнал публікує оглядові та оригінальні статті статті, які охоплюють різні галузі медицини (внутрішні хвороби, хірургія, педіатрія, неврологія, акушерство і гінекологія, онкологія та експериментальні дослідження тощо) які мають наукове й практичне значення для лікарів усіх спеціальностей.&nbsp;</em><br><em><strong><span lang="EN-GB">ISSN&nbsp;</span></strong><strong><span lang="EN-US">2415-8798</span></strong><strong><span lang="EN-GB">&nbsp;(Online), ISSN 1681-276X (Print)</span></strong></em></p> Тернопільський державний медичний університет ім. І.Я. Горбачевського uk-UA Вісник наукових досліджень 1681-276X <p>Автори, які публікуються у цьому журналі, погоджуються з наступними умовами:</p> <ol type="a"> <li class="show">Автори залишають за собою право на авторство своєї роботи та передають журналу право першої публікації цієї роботи на умовах ліцензії&nbsp;<a href="http://creativecommons.org/licenses/by/3.0/" target="_new">Creative Commons Attribution License</a>, котра дозволяє іншим особам вільно розповсюджувати опубліковану роботу з обов'язковим посиланням на авторів оригінальної роботи та першу публікацію роботи у цьому журналі.&nbsp;<img src="https://www.eff.org/sites/all/themes/frontier/images/cc-by-logo.png" alt="Результат пошуку зображень за запитом &quot;CC-BY logo&quot;">&nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp; &nbsp;&nbsp;</li> <li class="show">Автори мають право укладати самостійні додаткові угоди щодо неексклюзивного розповсюдження роботи у тому вигляді, в якому вона була опублікована цим журналом (наприклад, розміщувати роботу в електронному сховищі установи або публікувати у складі монографії), за умови збереження посилання на першу публікацію роботи у цьому журналі.</li> <li class="show">Політика журналу дозволяє і заохочує розміщення авторами в мережі Інтернет (наприклад, у сховищах установ або на особистих веб-сайтах) рукопису роботи, як до подання цього рукопису до редакції, так і під час його редакційного опрацювання, оскільки це сприяє виникненню продуктивної наукової дискусії та позитивно позначається на оперативності та динаміці цитування опублікованої роботи (див.&nbsp;<a href="http://opcit.eprints.org/oacitation-biblio.html" target="_new">The Effect of Open Access</a>).</li> </ol> СУЧАСНІ ПРИНЦИПИ КАРДІОРЕАБІЛІТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ ПІСЛЯ ГОСТРОГО КОРОНАРНОГО СИНДРОМУ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ВЛАСНІ ДОСЛІДЖЕННЯ) https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9466 <p>Гострий інфаркт міокарда (ІМ) на сьогодні залишається однією з головних причин смертності та інвалідизації. Упровадження ефективних кардіореабілітаційних програм для пацієнтів, які перенесли гострі форми ішемічної хвороби серця (ІХС), є важливим засобом поліпшення якості та тривалості життя. У більшості рекомендацій кардіореабілітація має І клас А рівень доказовості. План реабілітації повинен бути індивідуальним і базуватися на попередньо проведеній стратифікації ризику, визначенні рівня функціональної здатності й конкретних потребах хворого. На сьогодні, крім традиційної моделі кардіореабілітації, що включає 4 етапи, запропоновано альтернативні моделі з використанням персоніфікованої телемедицини, сфокусованої на індивідуальному профілі факторів ризику, а також спільнотних та домашніх програмах, які враховують можливість вибору для пацієнтів відповідно до їхніх потреб.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– підвищити ефективність реабілітації хворих на гострий інфаркт міокарда, яким проведено перкутанну балонну ангіопластику та стентування коронарної артерії з приводу гострого коронарного синдрому шляхом упровадження індивідуалізованої адаптованої програми кардіореабілітації на ранньому амбулаторному етапі.</p> <p><strong>Метаріали і методи. </strong>Обстежено 92 хворих на інфаркт міокарда, 58 з яких у ранньому післяінфарктному періоді проведено курс оригінальної індивідуалізованої адаптованої програми кардіореабілітації протягом 3-х місяців, і 34 пацієнтам контрольної групи, яких зіставили за віком, статтю та клінічними проявами інфаркту міокарда, проведено стандартну програму реабілітації. Оцінку ефективності обох програм кардіореабілітації виконували шляхом зіставлення редукції клінічних проявів інфаркту міокарда, відновлення параметрів систоло-діастолічної функції серця, ступеня толерантності до фізичних навантажень та оцінки якості життя пацієнтів.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Використання індивідуально адаптованої програми реабілітації в післяінфарктному періоді у хворих із ГКС, яку ми запропонували, і провели перкутанну балонну ангіопластику та стентування коронарної артерії, сприяє більш швидкій та ефективнішій ліквідації клінічних проявів серцевої недостатності та порушень систоло-діастолічної функції лівого шлуночка. Одночасно у цих пацієнтів суттєво підвищується толерантність до фізичних навантажень, що супроводжувалось поліпшенням самопочуття і комплаєнсу до лікувальних рекомендацій та свідчило про підвищення якості життя.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Застосування оригінальної індивідуально адаптованої програми кардіореабілітації на ранньому амбулаторному етапі дозволяє знизити ознаки систоло-діастолічної дисфункції серця і суттєво підвищити толерантність пацієнтів до фізичних навантажень, що підвищує якість їх життя.</p> M. I. Shved L. V. Tsuglevych L. V. Levytska ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2018-10-29 2018-10-29 4 6 12 10.11603/2415-8798.2018.4.9466 МІСЦЕ ВНУТРІШНЬОЧЕРЕВНОЇ ГІПЕРТЕРМІЧНОЇ ХІМІОПЕРФУЗІЇ У КОМПЛЕКСНОМУ ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА ПЕРИТОНЕАЛЬНО-ДИСЕМІНОВАНИЙ РАК ШЛУНКА https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9796 <p>Виконання поєднання гастректомії (ГЕ), перитонеоектомії (ПЕ) і внутрішньочеревної гіпертермічної хіміоперфузії (ВЧГТХП) при раку шлунка (РШ) є частиною специфічної медичної ідеології, яку впровадила група ентузіастів, об’єднаних під егідою PSOGI ​​(Peritoneal Surface Oncology Group International – Всесвітня медична спільнота з вивчення перитонеального канцероматозу). Очікується, що з часом ГЕ/ПЕ/ВЧГТХП стане стандартом комбінованого лікування хворих на канцероматоз при РШ. У статті представлено досвід Одеського центру реконструктивної та пластичної медицини і Одеського національного медичного університету щодо використання методики внутрішньочеревної гіпертермічної хіміоперфузії (ВЧГТХП або процедури HIPEC), у т.ч. в лікуванні хворих на перитонеально-дисемінований рак шлунка. Коротко представлено огляд деяких етапів розвитку хірургії раку шлунка.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – вивчити і дослідити виживання хворих на канцероматоз при використанні стандартної внутрішньовенної хіміотерапії і процедури HIPEC.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> У дослідження включено 47 осіб, яких прооперовано з приводу канцероматозу очеревини в період 2015–2017 рр. У клініці реконструктивної та пластичної медицини Одеського національного медичного університету. Досліджували тільки радикально або умовно-радикально прооперованих хворих. Середній вік – 54,9 року, чоловіків – 14, жінок – 33. В усіх випадках діагноз було верифіковано гістологічно. Для порівняння виживання хворих після ПЕ/ВЧГТХП було набрано ретроспективну групу порівняння, в яку включили 22 хворих на канцероматоз черевної порожнини, для лікування яких застосовували тільки внутрішньовенну системну хіміотерапію (СХ).</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Проведене власне спостереження, засноване на аналізі історій хвороби 47 хворих, яким провели ВЧГТХП при раку шлунка, раку яєчників, колоректальному раку і деяких інших видах злоякісної патології черевної порожнини. Порівнювали виживання хворих після процедури HIPEC і пацієнтів із канцероматозом черевної порожнини, яким виконали тільки внутрішньовенну системну хіміотерапію (СХ). Виживання хворих після виконання циторедуктивних операцій (у статті використано Міжнародну абревіатуру CRS – cytoreductive surgery), в т.ч. з приводу раку шлунка, була незначно гірше, ніж після СХ. Інтерес представляє можлівість індивідуалізації схеми ВЧГТХП з точки зору призначення певного хіміопрепарату. У зв’язку з цим оформлено патент UA 121792 U від 11.12.2017. Машуков А. О., Максімовський В. Є., Четвериков С. Г., Лук’янчук О. В., Осадчий Д. М., Заволока С. О., Роша Л. Г., Пирогов В. В. Спосіб лікування раку шлунка, ускладненого канцероматозом черевної порожнини. При цьому застосовано індівідуальний підхід процедури HIPEC до виконання залежно від експресії того чи іншого маркера в пухлинній тканині. Перед процедурою виконують лапароскопію із забором достатньої кількості матеріалу з пухлинної тканини, з подальшим його імуногістохімічним дослідженням на основні маркера чутливості терапії: TOP2A, ERCC1, TS.</p> <p><strong>Висновки.</strong> З огляду на міжнародні дані й дані деяких вітчизняних онкологічних центрів (Львівський онкологічний регіональний лікувально-діагностичний центр), необхідний більш ретельний відбір хворих, ґрунтуючись на значенні перитонеального індексу канцероматозу (PCI – peritoneal carcinomatosis index) і рівні планованої циторедукції.</p> S. I. Kirkilevsky I. V. Zhulkevych A. A. Mashukov V. E. Maksimovsky A. I. Rybin O. I. Tkachenko R. R. Yarema D. N. Osadchy M. A. Ohorchak V. V. Pirogov V. A. Linekevich ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-01-31 2019-01-31 4 13 25 10.11603/2415-8798.2018.4.9796 СУЧАСНІ НАПРЯМКИ ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ КАРІЄСУ ЗУБІВ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9786 <p>Карієс зубів на сьогодні залишається найпоширенішим захворюванням людства. Результати наукових досліджень та клінічних спостережень показують, що лікування карієсу зубів проводять найчастіше оперативним методом.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – теоретично обґрунтувати сучасний стан проблем лікування і профілактики карієсу зубів, визначити перспективні напрямки вирішення цієї проблеми.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Матеріалом послугували літературні джерела за великий часовий період для з’ясування основних тенденцій щодо лікування та профілактики карієсу зубів у світі. Аналіз літературних джерел дав змогу визначити, що світові вчені напрацювали вагомі досягнення із методологічними та методичними висновками; провели порівняльну оцінку та запропонували нові шляхи вирішення проблеми у сучасних умовах.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Розглянуто питання сучасних наукових напрямків лікування та профілактики карієсу зубів. Представлено аналіз різних лікувальних підходів щодо карієсу зубів в історичному плані, починаючи з ХХ ст. Проведено оцінку запропонованих методів лікування в аспекті критичного підходу до профілактичного видалення твердих тканин зуба. За результатами аналізу літературних джерел показано еволюцію пломбувальних матеріалів. Виділено основні перспективні напрямки щодо удосконалення лікувально-профілактичних заходів та пломбувальних матеріалів.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Оперативна стоматологія повинна починатися з карієсології і важливо, щоб вона знову стала домінуючою дисципліною у цій професії. Із ліквідацією каріозної хвороби буде суттєво зменшуватися потреба у супутніх спеціальностях.</p> A. V. Avdeev A. B. Boykiv R. A. Drevnitska ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-01-31 2019-01-31 4 26 32 10.11603/2415-8798.2018.4.9786 ВИКОРИСТАННЯ КОМБІНОВАНОГО ГЕПАТОПРОТЕКТОРА “ЛЕСФАЛЬ ВІТ” ДЛЯ КОМПЛЕКСНОГО ЛІКУВАННЯ ТА ПРОФІЛАКТИКИ ТОКСИЧНОГО ГЕПАТИТУ В ПАЦІЄНТІВ ІЗ ЛІМФОПРОЛІФЕРАТИВНИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9790 <p>За даними сучасних епідеміологічних і статистичних досліджень, останнім часом в Україні відмічено збільшення зростання частоти захворюваності на хронічну патологію печінки. Перебіг супроводжується виснаженням системи антиоксидантного захисту, на тлі чого розвивається хронічна інтоксикація з метаболічними порушеннями, які негативно впливають на функціональний стан печінки.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– вивчити ефективність застосування комбінованого гепатопротектора “Лесфаль Віт” у складі комплексної терапії у хворих на гемобластози.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Під нашим спостереженням перебувало 29 пацієнтів із лімфопроліферативними захворюваннями (5 – із гострими лімфобластними лейкеміями, 15 – із хронічними лімфоїдними лейкеміями, 9 – з неходжкінськими лімфомами: 6 – з неходжкінськими лімфомами з малих лімфоцитів, а 3 хворих – з неходжкінськими лімфомами з великих гранулярних клітин). Вік пацієнтів був від 32 до 67 років. Середня тривалість захворювання становила 5–6 років. Усім хворим проводили ультра­звукове дослідження органів черевної порожнини (УЗД ОЧП) та біохімічні показники функції печінки, а саме, аланінамінотрансфарази (АЛТ), аспартатамінотрансферази (АСТ), білірубіну, лужної фосфатази, тимолової та сулемової проб.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Окрім скарг основного захворювання (а це загальна слабість, недомагання, тяжкість у нижніх кінцівках, головокружіння), пацієнтів турбували тяжкість та відчуття розпирання у правому підребер’ї, нудота. Інколи шкіра та слизові оболонки набували жовтяничності. При УЗД ОЧП у 22 хворих спостерігали збільшення розмірів печінки. У середньому вона була збільшена як за рахунок правої частки, так і лівої. У 19 пацієнтів спостерігали підвищення АЛТ та АСТ, в 11 хворих також підвищився білірубін через непряму фракцію. Активність процесу переважно відповідала середньому 58,7 % та вираженому 21,3 % ступеням. У процесі отримання як моно-, так і поліхіміотерапії активність вираження токсичного впливу на стан функції гепатоцитів посилювалася, на що вказували печінкові проби. Так, показники АЛТ та АСТ підвищувалися, також було збільшення лужної фосфатази, білірубіну через непряму фракцію. У 5 хворих на гемобластоз спостерігали жовтяничність шкіри та склер.</p> <p><strong>Висновки.</strong> На основі комплексного лікування із застосуванням препарату “Лесфаль Віт” відмічали позитивну динаміку клінічного перебігу основного захворювання, що проявлалася поліпшенням самопочуття, загального стану, зникненням тяжкості в правому підребер’ї. Аналіз показників функціональних проб печінки під впливом терапії показав зниження активності запального процесу в гепатоцитах, на що вказували АЛТ, АСТ, білірубін, лужна фосфатаза. У хворих із мінімальною та середньою активністю ці показники повертались до нормальних величин. У пацієнтів із вираженою активністю дані показники зменшувались. Також встановлено позитивний вплив препарату на білковий метаболізм, про що свідчить підвищення загального білка сироватки крові.</p> O. Ye. Samogalska Z. P. Mandzii H. H. Kmita I. M. Markiv V. F. Tyurina L. V. Radetska L. T. Kramar A. V. Khomitska R. Y. Vybyrana L. M. Skakun ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-01-31 2019-01-31 4 33 37 10.11603/2415-8798.2018.4.9790 КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНІ, ФУНКЦІОНАЛЬНІ ТА ПСИХОЕМОЦІЙНІ ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ХРОНІЧНОГО ОБСТРУКТИВНОГО ЗАХВОРЮВАННЯ ЛЕГЕНЬ У ПАЦІЄНТІВ ІЗ ЗАЛИШКОВИМИ ЗМІНАМИ ПІСЛЯ ВИЛІКУВАНОГО ТУБЕРКУЛЬОЗУ ЛЕГЕНЬ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9793 <p>В умовах епідемії та високої захворюваності на туберкульоз легень зростає кількість осіб із залишковими змінами після вилікуваного туберкульозу легень (ЗЗТБ). Проте досліджень, які б вивчали особливості перебігу хронічного обструктивного захворювання легень (ХОЗЛ) у пацієнтів із ЗЗТБ, у доступній нам літературі немає.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– вивчити особливості клінічного перебігу лабораторних, функціональних та психоемоційних змін у пацієнтів із ХОЗЛ у поєднанні з ЗЗТБ.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Було обстежено 127 пацієнтів із ХОЗЛ ІІ та ІІІ стадій віком (56,6±1,2) року, з яких у 47 хворих віком (58,7±1,7) року було діагностовано ЗЗТБ. Усім хворим провели загальноклінічне обстеження, дослідили функції зовнішнього дихання та ехокардіографію (ЕхоКГ), а також показники якості життя та рівні тривожності й депресії.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Відзначено, що у 37,01% обстежених пацієнтів із ХОЗЛ було діагностовано ЗЗТБ. За даними клінічних тестів та спірографії, у хворих із ЗЗТБ спостерігали тяжчий перебіг ХОЗЛ. Виявлено взаємозв’язок між наявністю ЗЗТБ та схильністю до легеневої гіпертензії та залізодефіцитних станів. Також у пацієнтів із ЗЗТБ виявлено несприятливі психологічні зміни, про що свідчать вірогідно вищі показники депресивних тенденцій, ситуаційної та особистісної тривожності порівняно з пацієнтами без ЗЗТБ. Показники якості життя були нижчими в осіб із ЗЗТБ порівняно з хворими без них. У жінок ЗЗТБ виявляли дещо рідше, ніж в чоловіків.</p> <p><strong>Висновки. </strong>У хворих із поєднаною патологією ХОЗЛ та ЗЗТБ спостерігали більш виражену клінічну симптоматику, підвищені рівні депресивних тенденцій та особистісної тривожності й нижчі показники якості життя. Також виявлено зв’язок між наявністю ЗЗТБ та розвитком легеневої гіпертензії та залізодефіцитних станів. Серед жінок поєднана патологія була рідше, ніж серед чоловіків.</p> N. V. Zhovanyk M. I. Tovt-Korshynska ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-01-31 2019-01-31 4 38 41 10.11603/2415-8798.2018.4.9793 ЗМІНИ ФІБРИНОЛІТИЧНОЇ АКТИВНОСТІ КРОВІ У ПАЦІЄНТІВ З ІШЕМІЧНОЮ ХВОРОБОЮ СЕРЦЯ І СУПУТНІМ ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2 ТИПУ ЗАЛЕЖНО ВІД КОМПЕНСАЦІЇ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9803 <p>Порушення в системі гемостазу мають серйозний вплив на перебіг захворювання і наявність ускладнень у пацієнтів із коморбідним перебігом ішемічної хвороби серця (ІХС) та цукрового діабету (ЦД) 2 типу.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– оцінити та проаналізувати показники фібринолізу в різних групах пацієнтів з ішемічною хворобою серця та супутнім цукровим діабетом 2 типу залежно від стадії компенсації останнього.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>В ході дослідження фібринолітичної системи обстежено 52 хворих, яких госпіталізовано в кардіологічне та ендокринологічне відділення Київської клінічної лікарні на залізничному транспорті № 2 з клінічними ознаками ІХС. Пацієнтів поділили на три групи: перша – 27 осіб із ІХС у поєднанні з ЦД 2 типу в стадії субкомпенсації, друга – 14 хворих у стадії компенсації та третя 11 пацієнтів у стадії декомпенсації.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Проаналізувавши дані, ми виявили знижений рівень плазміногену при субкомпенсації на 15,5 % (р&lt;0,001), при компенсації – на 13 (р&lt;0,001), при декомпенсації – на 17,2 % (р&lt;0,05), а також значне підвищення активності показників Хагеманзалежного фібринолізу (в 2,09 раза (р&lt;0,001), 2,2 (р&lt;0,001), 2,3 раза (р&lt;0,001) відповідно) та інгібітора активатора плазміногену-1 (на 20 % (р&lt;0,001), 19,8 % (р&lt;0,001), 26 % (р&lt;0,001). І як наслідок, при виявлених змінах показників фібринолізу ми спостерігаємо значне подовження частково-еуглобулінового лізису: на 49,8 % (р&lt;0,001) при субкомпенсації, на 55,4 % (р&lt;0,001) при компенсації, на 55,7 % (р&lt;0,001) при декомпенсації.</p> <p><strong>Висновки.</strong> У пацієнтів із коморбідним перебігом ІХС та ЦД 2 типу на різних стадіях компенсації ми спостерігали пригнічення активності фібринолітичного потенціалу крові. Але у хворих на ЦД 2 типу в стадії декомпенсації він найвираженіший, що можливо є причиною частого розвитку мікро- та макросудинних ускладнень у цій групі хворих.</p> Yu. O. Zolotukhina ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-01 2019-02-01 4 42 46 10.11603/2415-8798.2018.4.9803 ЛІКУВАННЯ ДІАБЕТИЧНОГО КЕТОАЦИДОЗУ ПІД КОНТРОЛЕМ ДИНАМІКИ ГАЗІВ КРОВІ ТА КИСЛОТНО-ЛУЖНОЇ РІВНОВАГИ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9795 <p>Згідно з протоколами лікування діабетичного кетоацидозу (ДКА) визначення газового складу артеріальної крові є обов’язковим методом лабораторного обстеження хворих. Саме за їх динамічними змінами можливо найшвидше оцінити ефективність лікування. Використання антигіпоксантів у комплексному лікуванні метаболічних енцефалопатій оцінили фахівці при різних критичних патологічних станах.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – вивчити газообмінні порушення при діабетичному кетоацидозі та динаміку їх у процесі базового лікування із додаванням антигіпоксантів.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Із 55 хворих з діабетичним кетоацидозом віком від 9 до 65 років (середній вік становив (31,58±17,18) року) після підписання інформованої згоди на обстеження та лікування відібрано 38 чоловік, яким паралельно визначали газовий склад венозної та артеріальної крові апаратом “Еаsy Blood Gas” (США, 2008) при госпіталізації та через добу проведення патогенетичного лікування. Одна група хворих із 19 осіб (група А) отримувала базову патогенетичну терапію, інша (група В з клінічно вираженим пригніченням нервової системи) – додатково внутрішньовенно краплинно розчин депротеїнізованого гемодеривату з крові телят чи розчину янтарної кислоти в поєднанні з вітамінами. Отримані результати були статистично оброблені з застосуванням програми Statistica 6.1 StatSoft, 1995. Визначали медіану, мінімальне значення, максимальне значення, міжквартильний розмах від 25 до 75 %. Достовірність різниці значень між незалежними кількісними величинами в парних вибірках визначали за допомогою U-критерію Манна–Уїтні. Критичний рівень значущості – 0,05.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Показники венозної крові при госпіталізації: напруга кисню 29,00 мм рт. ст. у групі А, 45 мм рт. ст. в групі В, напруга вуглекислого газу – 30,80 мм рт. ст. у групі А, 26,10 мм рт. ст – в групі В, загального вмісту вуглекислого газу – 13,00 ммоль/л у групі А, 8,20 ммоль/л в групі. Ці показники статистично достовірно відрізнялись (р&lt;0,05). Показники кислотно-лужної рівноваги, у свою чергу, при результативно статистично недостовірній різниці рН крові між групами відрізнялись статистично достовірно за рівнем бікарбонату крові та стандартного бікарбонату. Медіана цих параметрів відповідно склала 4,10 ммоль/л; 12,85 ммоль/л в групі А, 7,30 ммоль/л; 7,30 ммоль/л – у групі В. Також відрізнялись групи хворих зі статистично достовірною різницею (р&lt;0,05) респіраторним коефіцієнтом (Ме=2,73:1,50;5,07 у групі А, Ме=1,65:1,02;2,34 у групі В). А показники артеріальної крові при госпіталізації різнились у гупах лише за респіраторним ко­ефіцієнтом (Ме=0,06:0,03;0,11 у групі А, Ме=0,31:0,08;1,27 в групі В). Через добу після проведеного лікування склад артеріальної крові статистично достовірно не відрізнявся у групах. А у венозній крові був статистично достовірно відмінним (р&lt;0,05) за наступними параметрами: напруга кисню в мм рт. ст. (Ме=30,00:21,00;47,00 у групі А, Ме=43,00:36,00;55,00 в групі В), напруга вуглекислого газу в мм рт. ст. (Ме=37,20:31,80;47,30 у групі А, Ме=30,30:25,40;36,80 в групі В), вміст загального кисню в мг/дл (Ме=11,20:5,80;16,30 у групі А, Ме=16,60:14,10;18,10 у групі В).</p> <p><strong>Висновки.</strong> Включення антигіпоксантів до комплексного лікування діабетичного кетоацидозу вплинуло більшою мірою на показники газообмінних порушеннь венозної крові. Зважаючи на вищевикладені результати дослідження газів крові, вплив антигіпоксантів базувався на розчинені форми кисню та вуглекислого газу, не впливаючи на газоподібні фракції цих газів, рівень яких більше залежить від вентиляції та кровообігу. Очевидним стало поліпшення засвоєння кисню тканинами на тлі проведення терапії критичного стану та швидкої компенсації кислотно-лужної рівноваги, більш швидке усунення ацидозу порівняно з компенсацією гіпоксії тканин на тлі гіпероксії крові.</p> Z. P. Nіzhinskaya-Astapenko M. V. Vlasenko ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-01-31 2019-01-31 4 47 54 10.11603/2415-8798.2018.4.9795 МЕТАБОЛІЧНІ ФАКТОРИ СЕРЦЕВО-СУДИННОГО РИЗИКУ В ПАЦІЄНТІВ ІЗ ДІАБЕТИЧНОЮ НЕФРОПАТІЄЮ НА ПРОГРАМНОМУ ГЕМОДІАЛІЗІ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9813 <p>На сучасному етапі важливою є комплексна оцінка факторів, що формують дуже високий серцево-судинний ризик у пацієнтів із хронічною хворобою нирок VД стадії (ХХН VД) діабетичного походження.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– визначити клініко-метаболічні фактори, пов’язані з діабетичною нефропатією (ДН), у хворих на хронічному гемодіалізі (ГД), а також з’ясувати за цих умов кардіоваскулярні особливості порушеного мінерального та ліпідного обмінів.</p> <p><strong>Матеріали і методи</strong>. У дослідження було включено 121 хворого (чоловіків – 71 віком, (53,2±1,1) року тривалістю ГД (52,2±4,8) місяця), яких лікували програмним ГД. Переважали пацієнти з хронічним гломерулонефритом (34,7 %). Залежно від наявності/відсутності цукрового діабету (ЦД) 2 типу з ураженням нирок їх поділили на дві групи: перша – ДН немає (n=86); друга – наявна ДН (n=35). Комплекс клініко-лабораторних обстежень передбачав оцінку антропометричних, гендерних ознак, показників артеріального тиску, дослідження ліпідного спектра, фосфорно-кальцієвого метаболізму, аналіз частоти серцево-судинних ускладнень.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення</strong>. Встановлено, що хворі на ДН були старшого віку (р&lt;0,001), мали меншу тривалість ГД (р=0,040), додіалізної стадії ХХН (р=0,011); у них значуще частіше діагностували артеріальну гіпертензію (у 97,1 %), ішемічну хворобу серця (в 77,1 %), серцеву недостатність (у 77,1 %) та аритмії (в 48,6 %). Концентрація холестерину ліпопротеїнів високої щільності (ХС ЛПВЩ) у пацієнтів другої групи була нижчою (р&lt;0,001), а вміст тригліцеринів (ТГ) – вищим (р=0,036), ніж у першійй відповідно. Вперше при ХХН VД стадії визначено сироваткове зниження вмісту магнію (Mg) у хворих на ДН ((0,86±0,02) vs. (1,01±0,02) ммоль/л; р&lt;0,001), порівняно з такими без ДН, причому в другій групі показники Mg і ХС ЛПВЩ (Rs=0,39, р=0,022), так само як і Mg і ТГ (Rs=-0,47, р=0,005) тісно корелювали.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Порушення ліпідного обміну, дисбаланс мінерального метаболізму з розвитком дефіциту Mg, гіпертригліцеринемією та зниженням ХС ЛПВЩ, очевидно, є одними з факторів прогресування атеросклерозу, кардіоваскулярного ремоделювання та високої частоти серцево-судинних ускладнень у пацієнтів із ДН на хронічному ГД.</p> O. B. Susla Z. I. Litovkina ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-05 2019-02-05 4 55 60 10.11603/2415-8798.2018.4.9813 КЛІНІЧНИЙ ВИПАДОК РОЗВИТКУ ІНФАРКТУ (НЕКРОЗУ) МІОКАРДА 2 ТИПУ, ІНДУКОВАНОГО ПРИЙОМОМ АНАБОЛІЧНИХ СТЕРОЇДІВ ТА БЕТА-АДРЕНОСТИМУЛЯТОРІВ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9818 <p>Факторами ризику та тригерами інфаркту міокарда (ІМ) у молодих людей можуть бути не традиційні серцево-судинні, а й інші причини, такі, як коронароспазм, зловживання наркотичними та іншими токсичними засобами (екзогенні глюкокортикоїди, анаболічні стероїди, β-адреностимулятори тощо), що пов’язано з активною рекламою бодібілдингу та препаратів, які сприяють нарощуванню м’язової маси і спалюванню жиру.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– підвищити увагу та мотивацію лікарів до своєчасної діагностики та адекватного лікування інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу на тлі прийому високих доз анаболічних стероїдів та β-адреностимуляторів.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Проаналізовано клінічний випадок пацієнта з інфарктом міокарда на тлі прийому анаболічних стероїдів та β<sub>2</sub>-агоністів.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Особливістю клінічних проявів, діагностики та лікування такого інфаркту (некрозу) міокарда 2 типу є наявність не лише інфарктоподібних електрокардіографічних змін, а й те, що початок хвороби проявляється нетиповим, “стертим” ангінозним синдромом на тлі гіпердинамічного синдрому (вираженої тахікардії та підвищеного систолічного артеріального тиску) й ознак гіперсимпатикотонії. Диференційно-діагностичними критеріями в таких випадках можуть бути інфарктоподібна елевація сегмента ST, але без реципрокності змін, відсутність локальних зон гіпо- та акінезів за даними ЕхоКГ, а також детальне з’ясування факторів ризику та можливих тригерів некротичних змін в міокарді. “Золотим стандартом” для диференційної діагностики в таких випадках вважають контрастну коронароангіовентрикулографію.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Неконтрольований прийом пацієнтами молодого віку анаболічних стероїдів та β-адреностимулювальних засобів суттєво підвищує у них серцево-судинний ризик та може бути тригером розвитку зон некрозів міокарда (ІМ 2 типу). Лікування інфаркту міокарда унаслідок передозування β<sub>2</sub>-агоністів (зокрема кленбутиролу) повинно включати прийом β-адреноблокаторів в адекватних дозах, а також дезінтоксикаційну та антигістамінну терапію, що дозволяють досягти швидкого клінічного ефекту і попередити розвиток життєво небезпечних ускладнень.</p> M. I. Shved N. M. Kovbasa L. V. Sadliy N. M. Vivchar O. A. Prokopovych ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-05 2019-02-05 4 61 65 10.11603/2415-8798.2018.4.9818 АНАЛІЗ МІСЦЕВИХ ТА ЗАГАЛЬНИХ УСКЛАДНЕНЬ ПРИ ЛІКУВАННІ ПЕРВИННИХ ТА ПІСЛЯОПЕРАЦІЙНИХ ВЕНТРАЛЬНИХ ГРИЖ ЗА ПЕРІОД 2001–2017 РР. https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9621 <p>Упровадження в хірургічну практику сучасних методів та алопластичних матеріалів значно покращило результати хірургічного лікування хворих на вентральну та післяопераційну вентральну грижу. Проте імплантація синтетичного матеріалу в тканини передньої черевної стінки не позбавлена недоліків при їх застосуванні, так як супроводжується різною місцевою реакцією тканин, особливо при імплантації “важких” сіток, що призводить до розвитку ускладнень, частота яких становить від 7,9 до 49,2 %. Аналіз отриманих результатів зумовлює актуальність даного дослідження.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– проаналізувати та оцінити основні причини виникнення місцевих та загальних ускладнень при лікуванні хворих на первинні та післяопераційні вентральні грижі.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Сформовано два періоди дослідження із числа 1419 оперованих: з 2001 р. до 2009 р. 597 (42,07 %) пацієнтів – група порівняння та з 2010 р. до 2017 р. 822 (57,93 %) особи – основна група. У групі порівняння осіб із первинною вентральною грижею було 286 (47,91 %), а в основній групі з первинними грижами – 344 (41,85 %); з післяопераційними в групі порівняння – 311 (52,09 %) осіб, а в основній – 478 (58,15&nbsp;%).</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> З усіх 1419 оперованих пацієнтів місцеві ранні післяопераційні ускладнення діагностовано у 522 (36,78 %) осіб. Загальні ранні ускладнення ми встановили у 76 (5,36 %) пацієнтів. У групі порівняння місцеві ускладнення мали місце у 311 (52,09 %) хворих, а в основній групі – у 211 (25,67 %) осіб. Така ж тенденція була при розподілі загальних ускладнень: 53 (8,88 %) та 23 (2,79 %) відповідно. Серому ми спостерігали у 124 (23,75 %), інфільтрати – у 156 (28,88 %), гематому – в 102 (19,54 %), нагноєння – у 34 (6,51 %), тривалу лімфорею – в 65 (12,45 %) пацієнтів. Загальні ускладнення серед 1419 хворих обох груп діагностовано у 76 (5,35&nbsp;%) осіб. У групі порівняння їх було 53 (8,87 %) випадків, в основній групі – 23 (2,79 %). Серед пізніх місцевих ускладнень найчастіше спостерігали лігатурні нориці, особливо в період 2001–2009 рр. – 27 (4,52 %). В основній групі дане ускладнення виявлено лише у 3 (0,36 %) пацієнтів. Відторгнення поліпропіленової сітки (ППС) було у 15 (2,51 %) випадків. Під час клінічного дослідження мешома виникла в 10 (1,67 %) осіб групи порівняння та у 7 (0,85 %) – основної групи, міграцію сітки виявили у 9 (1,0 %) та 5 (0,61 %) осіб групи порівняння та основної групи. У 250 (17,62 %) пацієнтів після різних типів операційних втручань розвинувся рецидив грижі.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Впровадження сучасних та удосконалення існуючих способів хірургічного лікування хворих на первинні та післяопераційні вентральні грижі зменшило кількість ранніх місцевих та загальних, а також пізніх ускладнень майже в 2 рази.</p> V. I. Piatnochka I. Ya. Dziubanovskyi A. M. Prodan ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2018-12-13 2018-12-13 4 66 73 10.11603/2415-8798.2018.4.9621 ОСОБЛИВОСТІ ВІДНОВЛЕННЯ ТКАНИННИХ СТРУКТУР У ПЕРІОД ДО 90 ДІБ У МІЖКИШКОВИХ АНАСТОМОЗАХ, СТВОРЕНИХ ІЗ ЗАСТОСУВАННЯМ ТЕХНОЛОГІЇ ЕЛЕКТРОЗВАРЮВАННЯ ЖИВИХ ТКАНИН https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9468 <p>Наявність гнійно-некротичного запалення під швами в міжкишковому анастомозі визначає загоєння грубим рубцем, що заміщує тканинну структуру, на тлі інкапсуляції та відторгнення шовного матеріалу.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– вивчити особливості відновлення тканинних структур у ділянці міжкишкового анастомозу, створеного із застосуванням технології електрозварювання живих тканин у період репарації і формування рубця.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Досліджували зміни в міжкишковому анастомозі через 4; 7; 21; 45 та 90 діб після його створення з погляду відновлення структури тканин та стінки кишки. Циркулярний електрозварний тонко-тонкокишковий анастомоз наклали 18 свиням у хронічному експерименті. Використовували електрозварювальні апарати ЕК-300М1 і Патонмед ЕКВЗ-300 та прототипи циркулярних електрозварювальних інструментів. Базове забарвлення препаратів анастомозу здійснювали за гематоксиліном та еозином або за Ван-Гізон.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Через 7 діб міцність електрозварного анастомозу на розрив перевищила 220&nbsp;мм рт. ст. З’явилися ознаки відновлення тканинних структур: симетричне зближення меж візуально незмінених ділянок кишки, порівняно з 4-ю добою, на тлі орієнтації та формування жмутків різноспрямованих колагенових волокон. Сформовано молоду сполучну тканину з сіткою артеріол. Через 21 добу ознак запалення не було. Волокниста сполучна тканина мереживно охоплює тканинні структури і проникає на 5 мм вглибину симетрично з’єднаних країв кишки. Функціонують судини різного типу. Через 45 діб наявна колагенізація уздовж усіх мембран і оболонок. Судини з’єднаних ділянок забарвлюються крізь лінію анастомозу. Через 90 діб тенденції до злиття у суцільний рубець немає, складки слизової відновлені, а лінія з’єднання ледь виразна за зміною орієнтації волокон.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Каркасна безперервність оболонок кишечника, що відновлюється на місці створення електрозварного анастомозу, є передумовою багатого наскрізного кровопостачання та симетричного відновлення тканинної структури стінки кишки вже через 7 діб. Відсутність сторонніх тіл і мікроорганізмів у структурі електрозварного анастомозу зумовлює зникнення запалення через 21 добу, що також є складовою формування мережевної ніжної, а не заміщувальної структури з’єднання сполучної тканини в ньому.</p> S. S. Podpriatov S. E. Podpryatov S. G. Gichka V. G. Hetman A. V. Makarov G. S. Marinsky O. F. Petrenko O. V. Chernets V. A. Tkachenko D. V. Tarnavsky ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2018-10-29 2018-10-29 4 74 79 10.11603/2415-8798.2018.4.9468 АНТИТІЛА ДО РЕЦЕПТОРІВ ТИРЕОТРОПНОГО ГОРМОНУ, ТИРЕОПЕРОКСИДАЗИ ТА ГОРМОНАЛЬНА ФУНКЦІЯ ЩИТОПОДІБНОЇ ЗАЛОЗИ У ХВОРИХ НА ТИРЕОТОКСИКОЗ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9798 <p>Тиреотоксикоз (ТТ) є різного генезу і буває при автоімунному (деструктивному) тиреоїдиті (АІТ), вузловому (ВТЗ) та дифузному (ДТЗ) токсичному зобі. Патогенез розвитку ТТ при цих захворюваннях відрізняється, що дозволяє установлювати причини його розвитку й обґрунтовувати патогенетичне лікування.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– вивчити показники тиреотропного гормону, антитіл до його рецепторів та до тиреопероксидази у хворих із різними клініко-патогенетичними формами тиреотоксикозу.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Було обстежено 94 хворих на тиреотоксикоз віком від 19 до 61 року. Серед них – 14 чоловіків і 80 жінок.</p> <p>Обстеження проводили у сертифікованій лабораторії “Сінево” при первинному зверненні пацієнтів на лікування. Статистичні дослідження виконували за комп’ютерною програмою “Статистика”.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Проведені дослідження дозволили оцінити гормональну функцію залози у хворих із різними клініко-патогенетичними формами тиреотоксикозу. Ми встановили, що рівень тиреотропного гормону (ТТГ) в пацієнтів усіх із тиреотоксикозом є низьким і не залежить від клініко-патогенетичної форми. При визначенні тяжкості тиреотоксикозу орієнтовне значення має рівень тироксину в крові. Зі збільшенням його вмісту тяжкість тиреотоксикозу наростає, що підтверджується даними дослідження у пацієнтів із дифузним токсичним зобом (ДТЗ) і вузловим токсичним зобом (ВТЗ).</p> V. O. Shidlovskyі T. R. Petrunko ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-01 2019-02-01 4 80 83 10.11603/2415-8798.2018.4.9798 АЛГОРИТМ ВІДНОВЛЕННЯ ПОСТТРАВМАТИЧНИХ УШКОДЖЕНЬ ВЕРХНЬОЇ КІНЦІВКИ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9812 <p>За даними різних авторів ушкодження верхньої кінцівки займають друге місце серед травм опорно-рухового апарату й у більшості випадків мають множинний та поєднаний характер, а в 24 – 50 % випадків призводять до стійкої втрати працездатності. Складна анатомічна будова верхньої кінцівки та високі умови до координації рухів є однією з причин складності у лікуванні постраждалих із травматичними ушкодженнями.&nbsp;</p> <p><strong>Мета дослідження –</strong> покращити функціональні та естетичні результати лікування пацієнтів із травматичними ушкодженнями покривних тканин верхньої кінцівки.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Проведено аналіз лікування 45 хворих із різноманітними травмами верхніх кінцівок, які супроводжувалися дефектами покривних тканин. Жінок у дослідженні було 5 (11,1 %), чоловіків – 40 (88,9 %),&nbsp; середній вік склав 46 років. Найбільша кількість пацієнтів були працездатного віку (молодий та середній/зрілий): 25–60 років, відповідно 80 % хворих.</p> <p><strong>Результат</strong><strong>и досліджень та їх обговорення</strong><strong>.</strong> Залежно від розмірів, глибини та ступеня ушкодження м’яких тканин та інших структур кінцівки, усіх хворих поділили на 4 групи: перша група – 13 (13/45; 28,9 %) пацієнтів із обмеженою (до 5 см у діаметрі) ділянкою ушкодження шкіри та прилеглих тканин до глибокої фасції, виконано 17 оперативних втручань; друга група – 7 (5/45; 15,5 %)&nbsp; хворих із великою та надвеликою рановою поверхнею й ушкодженням м’яких тканин нижче глибокої фасції, виконано 18 операцій; третю групу склали 12 (12/45; 26,7 %) пацієнтів з дефектами покривних тканин, які виникли разом або унаслідок&nbsp; ушкодження кістково-суглобового апарату (25 операцій); четверту групу – 13 (15/45; 28,9 %) хворих з поєднаною або множинною травмою, що супроводжується ушкодженням магістральних судин, нервів, частковим або повним відокремленням кінцівки – 84 операції. Усього виконано 144 оперативні втручання.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Вибір об’єму реконструкції щодо відновлення травмованих покривних тканин залежав від розмірів, глибини та ступеня ушкодження верхньої кінцівки, при цьому об’єктивна оцінка мікрогемодинаміки методом лазерної доплерівської флоуметрії дозволила достовірно прогнозувати можливість післяопераційних ускладнень у пацієнтів. Використання&nbsp; запропонованого протоколу реконструктивних втручань для закриття дефектів покривних тканин верхніх кінцівок дозволило отримати позитивний результат у 98,6 % випадків.</p> O. V. Ponomarenko ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-05 2019-02-05 4 84 87 10.11603/2415-8798.2018.4.9812 ДИНАМІКА НАРОДЖЕННЯ ДІТЕЙ ІЗ ВЕЛИКОЮ МАСОЮ ТІЛА https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9627 <p>На сьогодні в Україні та у цілому світі є актуальним питання народження дітей із великою масою тіла. Основними причинами цієї ситуації є генетичні фактори, супутні захворювання матері, неправильне харчування та неактивний спосіб її життя. Термін “дитяча макросомія” визначається як маса тіла при народженні більше 4000 г або маса тіла при народженні відносно гестаційного віку більше ніж 97 перцентиль (або понад два стандартних відхилення від середнього значення). У сучасному клінічному акушерстві та неонатології використовують також термін “large for gestational age” – “великий до терміну гестації”. Науковці T. F. Esakoff, Y. W. Cheng та ін. довели, що велика маса тіла при народженні тісно пов’язана з перинатальною захворюваністю та смертністю.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– вивчити поширеність народження дітей із великою масою тіла на прикладі Львівської області за 2006–2015&nbsp;рр. з метою оптимізації надання перинатальної допомоги у майбутньому.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Проведено аналіз неперсоніфікованих первинних даних щодо кількості народжених немовлят з великою масою тіла (&gt;4000 г) у Львівській області за 2006–2015 рр. Дані було отримано шляхом викопіювання з Реєстру новонароджених. Об’єм вибірки становив 18 527 новонароджених, з яких було 12 151 хлопчиків та 6376 дівчаток. Визначали частоту народження дітей понад 4000 г серед загальної популяції. За означений період проводили аналіз гендерної різниці при народженні дітей із великою масою тіла та частка вагових категорій: 4000–4249 г; 4250–4499 г; 4500–4749 г; 4750–4999 г та понад 5000 г.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Встановлено, що абсолютна кількість дітей, які народилися з великою масою тіла (&gt;4000 г) у Львівській області за десятирічний період (2006–2015 рр.), збільшилася на 512 дітей, а загальний темп росту склав 32,99 %. При цьому найбільший позитивний приріст кількості народжених дітей із великою масою було зафіксовано у 2009 р., коли його значення становило 320 дітей, а темп росту склав +19,95 %. Водночас, установлено, що частка дітей, які народилися з великою масою тіла в загальній структурі новонароджених у Львівській області за десятирічний період (2006–2015&nbsp;рр.), зменшується. Найбільшу втрату у прирості частки дітей, народжених з великою масою тіла в загальній структурі новонароджених, було зафіксовано у 2012 р., коли її значення становило мінус 0,54 %, а темп росту склав мінус 4,41 %. Шляхом визначення гендерних відмінностей у різних вагових категоріях дітей із великою масою тіла при народженні за узагальнений 10-річний період встановлено, що частота народження хлопчиків із великою масою тіла в усіх вагових категоріях достовірно є вищою (p&lt;0,01), ніж частота народження дівчаток.</p> <p><strong>Висновки. </strong>У результаті аналізу, який ми провели, встановлено, що у Львівській області протягом десятирічного періоду (2006–2015 рр.) простежується тенденція до зменшення частки дітей, народжених з великою масою тіла на тлі зростання загальної кількості новонароджених у Львівській області. Частота народження хлопчиків із великою масою тіла в усіх вагових категоріях достовірно є вищою (p&lt;0,05), ніж народження дівчаток із великою масою тіла протягом усього десятирічного періоду спостереження. Проведений аналіз показників народжуваності дітей є важливим для планування мережі закладів, відділень, штатних посад та надання медичної допомоги дітям із великою масою тіла при народженні.</p> N. V. Kamut ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2018-12-13 2018-12-13 4 88 93 10.11603/2415-8798.2018.4.9627 РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ ПЕРЕБІГУ ВАГІТНОСТІ ТА ПОЛОГІВ У ЖІНОК ІЗ ПІЗНІМ ГЕСТОЗОМ НА ТЛІ МЕТАБОЛІЧНОГО СИНДРОМУ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9816 <p>У статті висвітлено питання перебігу вагітності та пологів у жінок із пізнім гестозом на тлі метаболічного синдрому. Прееклампсія і надалі залишається актуальною та важливою проблемою сьогодення, займаючи провідне місце в структурі материнської та перинатальної захворюваності й смертності.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– підвищити ефективність діагностики, профілактики пізнього гестозу на тлі метаболічного синдрому.</p> <p><strong>Матеріали та методи.</strong> Ми провели ретроспективний аналіз 640 історій пологів, облікових карт спостереження за вагітними за три роки (2016–2018), у яких перебіг вагітності був ускладнений прееклампсією на тлі метаболічного синдрому.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Перебіг вагітності у жінок із пізнім гестозом на тлі метаболічного синдрому ускладнився в 72,38 %, а саме: плацентарною недостатністю (27,83 %), тазовим передлежанням плода (13,4 %), передчасними пологами у терміні 32–34 тижні вагітності (24,74 %), передчасним відшаруванням нормально розташованої плаценти (3,09 %), передчасним розривом плідних оболонок (15,46 %). Перебіг пологів ускладнився первинною слабкістю пологової діяльності (4,12 %), вторинною слабкістю пологової діяльності (3,09 %), кровотечею у ІІІ періоді пологів (2,06 %), обвиттям пуповини навколо шиї плода (10,3 %), дистресом плода (13,4 %), затримкою плаценти і плідних оболонок, без кровотечі (2,06&nbsp;%), розривом промежини (1,03 %) при розродженні та акушерським розривом шийки матки (2,06 %). У 27,62 % жінок вагітність на тлі метаболічного синдрому перебігала без ускладнень.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Дані ретроспективного аналізу клінічного перебігу вагітності, пологів у жінок із пізнім гестозом на тлі метаболічного синдрому за останні 3 роки свідчать про зростання цих ускладнень. Тому важливо для профілактики проводити комплексну прегравідарну підготовку та визначати предиктори даного ускладнення вагітності.</p> S. V. Khmil U. Ya. Franchuk I. V. Korda ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-05 2019-02-05 4 94 97 10.11603/2415-8798.2018.4.9816 РЕТРОСПЕКТИВНИЙ АНАЛІЗ АНАМНЕЗУ ЖІНОК ІЗ НАЯВНІСТЮ СПАЙКОВОЇ ХВОРОБИ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9817 <p>Проблема спайкової хвороби носить загальномедичне значення, з нею у своїй практиці постійно стикаються акушери-гі­не­ко­логи та хірурги. Спайки між органами черевної порожнини здебільшого виникають унаслідок оперативних втручань та запальних про­цесів органів малого таза. Вони призводять до таких ускладнень, як трубно-перитонеальне безпліддя, синдром хронічного тазового болю, порушення функції вісцеральних органів.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– визначити фактори ризику формування перитонеальних спайок у жінок репродуктивного віку.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Було проведено ретроспективний аналіз історій хвороби 187 жінок, яких прооперували з використанням лапароскопічного доступу й у якості основного або супутнього мали діагноз спайкової хвороби. Оцінили дані про соматичний, репродуктивний та гінекологічний анамнез, вік та соціальний статус. Групу порівняння склали дані 65 жінок, у яких під час оперативного втручання не виявлено спайок у черевній порожнині.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Аналіз соматичного анамнезу жінок із наявністю спайок у черевній порожнині та без таких показав, що жінки зі спайками мали в 3,2 раза (14,97 порівняно з 4,62 %, p&lt;0,05) частіше той чи інший вид алергії, і в 3,5 раза (10,70 та 3,07 %) – аутоімунних захворювань. В обох групах зареєстровано оперативні втручання у минулому, хоча кількість їх була майже у 6 разів вища при наявності спайкової хвороби (53,48 порівняно з 9,23 %, p&lt;0,05). У жінок із наявністю спайок в черевній порожнині відсоток операцій на тазових органах був у 2,5 раза вищим (85,00 порівняно з 33,33 %, p&lt;0,05), та лише в даної категорії пацієнток мало місце дренування черевної порожнини під час операції (22,4 %, p&lt;0,05). Вивчення гінекологічної захворюваності серед обстежених показало, що пацієнтки зі спайками мали у 3,6 раза частіше запальні захворювання внутрішніх статевих органів (61,50 порівняно з 16,92 %, p&lt;0,05), та у кожної третьої зареєстровано більше одного епізоду вказаної патології в анамнезі (33,68 %, p&lt;0,05). Крім того, кожна п’ята жінка з наявністю спайок у черевній порожнині мала ендометріоз (17,11 порівняно з 3,08 %, p&lt;0,05). Значна частина пацієнток зі спайками у черевній порожнині мала 2 та більше аборти у минулому, тоді як серед пацієнток групи порівнянні таких не було.</p> <p><strong>Висновки. </strong>За даними дослідження, до факторів ризику формування перитонеальних спайок у жінок репродуктивного віку належать алергічні захворювання; оперативні втручання на черевній порожнині, особливо повторні, та на тазових органах; дренування черевної порожнини після операції; запальні захворювання тазових органів та їх рецидиви; повторні хірургічні аборти.</p> P. F. Shaganov ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-05 2019-02-05 4 98 102 10.11603/2415-8798.2018.4.9817 КОМПЛЕКСНА ТЕРАПІЯ У ЖІНОК З ЕНДОМЕТРІОЗАСОЦІЙОВАНИМ БЕЗПЛІДДЯМ У ПРОГРАМАХ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9814 <p>Ендометріоз – дисгормональне, імунозалежне захворювання, що характеризується доброякісним, вогнищевим розростанням тканини з наявними епітеліальними і стромальними елементами, які властиві ендометрію в міометрії чи інших органах статевої системи і поза нею. Основними клінічними проявами даного захворювання є персистуючий біль та&nbsp; у 25–50 % жінок – безпліддя.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– удосконалити метод лікування ендометріозасоційованого безпліддя у програмах допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ) із використанням препаратів,&nbsp; що покращують якість яйцеклітин.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>В дослідженні взяли участь 94 жінки репродуктивного віку&nbsp; з безпліддям та гістологічно підтвердженим діаг­нозом генітального ендометріозу. Середній вік обстежених жінок з ендометріозасоційованим безпліддям становив (31,9±2,7)&nbsp;року. Середня маса тіла складала (72,2±3,4) кг. Тривалість безпліддя серед обстежених пацієнток була від 3 до 10&nbsp;років при середньому значенні (6,2±1,4) року. Первинне безпліддя виявлено у 63 пацієнток із 94 (67 %), вторинне – у 31&nbsp;пацієнтки (33 %). Алгоритм ведення пацієнток із безпліддям виконували відповідно до наказів МОЗ України № 787 від 09.09.2013&nbsp;р. “Про затвердження порядку застосування допоміжних репродуктивних технологій в Україні”. Перед програмою ДРТ було про­ведено збір даних щодо попереднього обстеження та лікування подружніх пар із подальшим обов’язковим стандартним протоколом обстеження (ОСПО).</p> <p><strong>Результати дослідження та їх обговорення.</strong> У статті показано ефективність комплексної терапії препаратами “FT 500 plus” та “Олігодетрим” у жінок із безпліддям на тлі генітального ендометріозу перед проведенням контрольованої оваріальної стимуляції. Пацієнток додатково поділили на групи залежно від проведених оперативних втручань. Стимуляцію здійснювали за допомогою стандартного “довгого” протоколу з а-ГнРГ і використанням тригера хоріонічного гонадотропіну людини (ХГЛ).</p> <p>Оцінку ефективності якості лікування проводили за такими показниками:&nbsp; сумарна доза рекомбінантного фолікулостимулюючого гормону (р-ФСГ), тривалість стимуляції, кількість фолікулів діаметром більше 17 мм на момент введення тригера фінального дозрівання фолікулів,&nbsp; сумарний коефіцієнт ефективності отриманих ооциткумулюсних комплексів при трансвагінальній пункції (ТВП), ступінь зрілості ооцитів, частоту дегенеративних змін в яйцеклітинах, відсоток запліднення, дроблення ембріонів, вихід бластоцист.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Застосування модифікованих схем контрольованої овуляторної стимуляції (КОС) з ад’ювантною терапією&nbsp; із метою корекції оксидативних порушень дозволяє&nbsp; покращити загальну відповідь яєчників на стимуляцію, підвищити кількість ооцитів, ступінь їх зрілості та якості, коефіцієнт запліднення та вихід бластоцист у хворих із безпліддям на тлі генітального ендометріозу.</p> S. V. Khmil I. I. Kulyk R. P. Mykula ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-05 2019-02-05 4 103 107 10.11603/2415-8798.2018.4.9814 ОПТИМІЗАЦІЯ КОМПЛЕКСНОЇ ПРЕГРАВІДАРНОЇ ПІДГОТОВКИ ТА ПРОТОКОЛІВ КОНТРОЛЬОВАНОЇ СТИМУЛЯЦІЇ ОВУЛЯЦІЇ В ПАЦІЄНТОК ІЗ СИНДРОМОМ ПОЛІКІСТОЗНИХ ЯЄЧНИКІВ У ПРОГРАМАХ ДОПОМІЖНИХ РЕПРОДУКТИВНИХ ТЕХНОЛОГІЙ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9815 <p>Безпліддя є однією із актуальних проблем&nbsp; сучасної вітчизняної та зарубіжної медицин, незважаючи на успіхи, досягнуті у репродуктивній медицині в останні десятиліття. Це питання має не тільки медичне, а й соціально-економічне значення, тому що призводить до погіршення демографічної ситуації у країні. Частота безпліддя в нашій країні складає 15–20 % від загальної популяції подружніх пар. При цьому необхідно відмітити, що у 40 % подружніх пар воно триває від 5 до 25 років, а 30–35 % потребують використання допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ). Причинами росту безпліддя є погіршення стану репродуктивного здоров’я населення, збільшення частоти ендометріозу, фіброміоми матки, кіст та кістом&nbsp; яєчників, ендокринних порушень, запальних захворювань органів малого таза, широке використання контрацептивів, відтермінування народження першої дитини, а також велику роль відіграє погіршення екологічної та економічної ситуації у країні. Необхідно відмітити, що синдром полікістозних яєчників (СПКЯ) робить значний внесок у проблему безпліддя. Полісиндромне захворювання є однією з найпоширеніших ендокринологічних патологій у жінок репродуктивного віку. За даними літератури, СПКЯ діагностують майже у 50 % жінок із порушеннями менструальної та овуляторної функцій та більше ніж в 40 % є причиною ановуляторного безпліддя.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – підвищити ефективність лікування безпліддя шляхом використання прегравідарної терапії у пацієнток із синдромом полікістозних яєчників перед проведенням контрольованої стимуляції овуляції в протоколах допоміжних репродуктивних технологій (ДРТ).</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Під спостереженням перебувало 150 жінок із діагнозом СПКЯ. Пацієнток поділили на 2 групи. Першу групу склали 72 жінки, котрі щодня протягом 2–3 місяців перед стимуляцією овуляції, та за протоколом контрольованої&nbsp; овуляторної стимуляції (КОС), приймали фолієву кислоту (400 мкг). Другу групу складали 78 пацієнток із безпліддям при СПКЯ, які аналогічно отримували комбіновану терапію вітамінного комплексу “FT-500 plus” та препарат вітаміну D<sub>3</sub> “Аквадетрим”. В обох групах здійснювали стимуляцію суперовуляції за допомогою рекомбінантного гонадотропіну коріфолітропіну-альфа – “ЕЛОНВА”. На 5–7 дні протоколу призначали щоденно антагоніст-ГнРГ (ант-ГнРГ) “Оргалутран” по 0,25 мг. На 8 день від введення ЕЛОНВИ продовжили стимуляцію рекомбінантним фолікулостимулюючим гормоном (р-ФСГ) “Пурегон” до кінцевого дозрівання ооцитів, у якості тригера використовували агоніст-ГнРГ &nbsp;(а-ГнРГ) “Диферелін”. За допомогою ультразвукового дослідження вимірювали розміри яєчників, діагностували наявність патологічних утворень, оцінювали стан фолікулярного апарату.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>На основі проведених досліджень було встановлено, що у пацієнток, яким застосовували комплексну прегравідарну підготовку перед протоколом контрольованої овуляторної стимуляції (КОС) із поєднанням препаратів “FT-500 Plus” (“Інозитол”, “Фолієва кислота’, “Глутатіон”, “Лютеїн”, цинк, вітамін С, вітамін Е, селен) та вітамін D<sub>3</sub> “Аквадетрин” у програмах ДРТ, спостерігали істотно вищі показники якості отриманих ооцитів, нижчу частоту незрілих та дегенеративних клітин, вищий відсоток дроблення та вихід бластоцист. Застосування в якості тригера овуляції агоніста-ГнРГ знижує прояви синдрому гіперстимуляції яєчників (СГЯ).</p> <p><strong>Висновки. </strong>Застосування у комбінації препаратів&nbsp; вітамінного комплексу в пацієнток із безпліддям при СПКЯ дозволяє отримати ооцити кращої якості, знизити відсоток незрілих та дегенеративних яйцеклітин, збільшити частоту настання вагітності. Використання короткого протоколу КОС з ант-ГнРГ та тригером овуляції а-ГнРГ у даній групі пацієнток є фізіологічним та знижує ризик розвитку ускладнень.</p> S. V. Khmil M. S. Khmil ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-05 2019-02-05 4 108 113 10.11603/2415-8798.2018.4.9815 ОСОБЛИВОСТІ СОЦІАЛЬНОГО ФУНКЦІОНУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ПАРАНОЇДНОЮ ШИЗОФРЕНІЄЮ ТА ГОСТРИМ ПОЛІМОРФНИМ ПСИХОТИЧНИМ РОЗЛАДОМ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9549 <p>Всесвітня психіатрична асоціація і Європейська асоціація психіатрів у якості основної стратегії лікування психозів у цілому, і шизофренії зокрема, особливу увагу приділяють рівню соціального функціонування та якості якості життя пацієнтів із даною патологією.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – вивчити особливості соціального функціонування соціально-психологічної адаптації пацієнтів із параноїдною шизофренією та гострим поліморфним психотичним розладом.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Було клінічно обстежено 137 пацієнтів із першим психотичним епізодом: 1) 65 пацієнтів (2–3 госпіталізації) – із діагнозом параноїдної шизофренії (ПШ) (F20.0); 2) 72 особи (перша госпіталізація) – з діагнозом гострого поліморфного психотичного розладу (ГППР) (F23.0, F23.1). Дослідження рівня соціального функціонування у хворих на ПШ та ГППР у різні вікові періоди життя було проведено за допомогою структурованого інтерв’ю PAS-SI, зіставленого з даними анамнезу.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Виявлено, що у хворих на ПШ в продромальний період психозу (ППП) у всіх вікових періодах відзначався середньонизький рівень загального соціального функціонування з поступовим незначним зниженням цього рівня за рік до маніфестації психозу. Тоді як у хворих із ГППР виявлено хвилеподібні коливання рівня загального соціального функціонування, від високого – до середнього та від середнього – до високого, при середньому рівні загального соціального функціонування за рік до маніфестації психозу.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Стабільний та більш низький рівень загального соціального функціонування у всіх вікових періодах у хворих на ПШ, на відміну від пацієнтів із ГППР, свідчить про зниження адаптаційних можливостей психіки хворих на ПШ. Разом з тим, коли більш високий рівень соціального функціонування та його хвилеподібні коливання від високого – до середнього та від середнього – до високого свідчать про менш виражені зміни адаптації хворих із ГППР.</p> О. P. Venger V. S. Bilous ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2018-11-01 2018-11-01 4 114 118 10.11603/2415-8798.2018.4.9549 ІНТРАСИНДРОМАЛЬНА ФЕНОМЕНОЛОГІЯ ЕНДОГЕННИХ ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ В АСПЕКТІ КЛІНІЧНОГО ПАТОМОРФОЗУ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9792 <p>Проблема феноменологічного патоморфозу депресивних розладів є однією з актуальних проблем сучасної клінічної психіатрії.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – вивчити особливості клінічного патоморфозу депресивних розладів ендогенного генезу в порівняльному аспекті.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Вивчено медичну документацію 236 пацієнтів із ендогенними депресивними розладами, які зверталися за медичною допомогою у 1971–1995 рр., і клінічно обстежено 189 осіб із депресивними розладами ендогенного генезу, що зверталися за медичною допомогою у 2015–2018 рр.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Встановлено, що клінічний патоморфоз депресивних розладів на сучасному етапі характеризується збільшенням поширеності астенічної симптоматики (79,9 % проти 67,4 %, р&lt;0,01), нездатності концентруватися і приймати рішення (71,4 % проти 61,0 %, р&lt;0,05), тривожної симптоматики (81,0 % проти 73,7 %, р&lt;0,05), песимізму (80,4 % проти 79,2 %, р&lt;0,05), суїцидальних думок (70,4 % проти 60,2 %, р&lt;0,05), гастроінтестинальної симптоматики (60,3 % проти 51,7 %, р&lt;0,05), інсомнічних проявів (93,1 % проти 81,8 %, р&lt;0,01), зменшенням проявів ангедонії (76,2 % проти 84,3 %, р&lt;0,05) і заниженої самооцінки (80,5 % проти 73,0 %, р&lt;0,05). Виявлено, що інтрасиндромологічна структура депресивних розладів на сучасному етапі характеризується зменшенням поширеності вітальної депресії (з 56,8 % до 42,9 %, р&lt;0,05) та анестетичної депресії (з 25,8 % до 18,0 %, р&lt;0,05) при збільшенні поширеності апатичних депресій (24,3 % проти 17,4 %, р&lt;0,05), наявністю тривожно-фобічних та іпохондричних включень (56,1 % проти 47,5 %, р&lt;0,05), інсомнічних порушень у вигляді пресомнічних, інтрасомнічних, постсомнічних проявів із переважанням останніх (93,1 % проти 81,8 %, р&lt;0,01), вегето-соматичних розладів та соматизованих проявів у вигляді гетерогенних поліморфних сенестопатій (77,8 % проти 68,2 %, р&lt;0,05), сенесто-алгічного синдрому (11,6 % проти 6,4 %, р&lt;0,05), а також астенічної депресії (79,9 % проти 66,9 %, р&lt;0,01), ажитованої депресії (38,6 % проти 30,1 %, р&lt;0,05) та депресії зі стрибками ідей (28,0 % проти 20,8 %, р&lt;0,05).</p> <p><strong>Висновки.</strong> Основою сучасного клінічного патоморфозу депресивних розладів є зміни інтрасиндромальної структури через переважання апатичних та тривожних депресій при зменшенні вітальних та анестетичних її форм. Вивчення сумарної констеляції симптомів дисомнічного регістру демонструє переважання постсомнічних проявів із домінуванням обсесивно-фобічних роздумів та ідей меншовартості. Виявлені закономірності патоморфозу повинні враховуватися при розробці диференційованих лікувальних, реабілітаційних та профілактичних заходів.</p> O. O. Belov N. G. Pshuk ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-01-31 2019-01-31 4 119 123 10.11603/2415-8798.2018.4.9792 ЗМІНИ КОГНІТИВНОЇ СФЕРИ У ПАЦІЄНТІВ У ВІДНОВНОМУ ТА РЕЗИДУАЛЬНОМУ ПЕРІОДАХ АНЕВРИЗМАЛЬНОГО СУБАРАХНОЇДАЛЬНОГО КРОВОВИЛИВУ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9788 <p>Аневризмальний субарахноїдальний крововилив (аСАК) характеризується високою летальністю (від 32 до 67 %), значною частотою неврологічних ускладнень, суттєвою інвалідністю пацієнтів та зниженням якості життя. Статистичні дані свідчать, що зміни у когнітивній сфері хворих після перенесеного аСАК поглиблюються при наявності у них депресії, тривоги та порушення сну.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– оцінити зміни когнітивної сфери пацієнтів, які перенесли аСАК залежно від віку, статі, тяжкості крововиливу в гострому періоді (шкала Hunt-Hess), клініко-анатомічної форми перенесеного крововиливу, локалізації аневризми та методу її оперативного виключення.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Обстежено 114 пацієнтів у віці від 22 до 59 років, з них – 74 чоловіки та 40 жінок. Оцінку когнітивного функціонування проводили з використанням Монреальського Когнітивного Тесту (MoCA). Ступінь функціонального відновлення та інвалідизації визначали відповідно до модифікованої шкали Ренкіна. Для оцінки активності повсякденної життєдіяльності використовували індекс Бартела. Стан психоемоційної сфери оцінювали, застосовуючи Госпітальну шкалу тривожності й депресії (HADS).</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Когнітивні розлади різного ступеня вираження було виявлено у 85,96 %: легке когнітивне зниження – у 43,86 %, помірне – в 23,69 %, деменцію – 18,42 %. З-поміж усіх рубрик шкали найбільших змін зазнали функції зорово-конструктивних навичок, мови та пам’яті. Пацієнти, у яких діагностували депресію, демонстрували нижчі показники шкали MoCA (r=-0,325; p=0,001). Встановлено кореляційну залежність між результатом MoCA-тесту та ступенем тяжкості у гострому періоді (за шкалою Hunt-Hess) – (r=-0,310; p=0,001), а також індексом Бартела – (r=0,305; p=0,001). Не було встановлено достовірної різниці у результатах MoCA-тесту в групах пацієнтів, яких поділили за віком, статтю, локалізацією аневризми та методом її оперативного виключення. Проте відмічено достовірно (p&lt;0,01) нижчі показники MoCA-тесту в пацієнтів із субарахноїдально-паренхіматозно-вентрикулярним крововиливом ((19,09±1,83) бала), порівняно з групою хворих, які перенесли субарахноїдальний крововилив ((22,84±0,43) бала).</p> <p><strong>Висновки. </strong>Середній бал за шкалою MoCA становив (21,71±0,37) бала, що відповідає помірному когнітивному зниженню. Згідно з отриманими даними з-поміж усіх рубрик найбільших змін зазнали функції зорово-конструктивних навичок, мови та пам’яті (p&lt;0,05).</p> K. V. Duve T. S. Mishchenko S. I. Shkrobot ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-01-31 2019-01-31 4 124 128 10.11603/2415-8798.2018.4.9788 РОЛЬ КЛІНІКО-ПСИХОПАТОЛОГІЧНИХ ФАКТОРІВ У ПРОГНОЗІ ПЕРЕБІГУ ДЕПРЕСИВНИХ РОЗЛАДІВ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9794 <p>В сучасних умовах особливої актуальності набуває визначення факторів прогнозу формування, перебігу та виходу депресивних розладів, що дозволить розробити персоніфіковані підходи до терапії і сприятиме не лише зменшенню чисельності форм із затяжним та хронічним перебігом, але й зниженню соціально-економічних наслідків цих розладів для суспільства.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– вивчити вплив клініко-психопатологічних факторів на прогноз тяжкості перебігу та виходу депресивних розладів.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Для аналізу отриманих даних застосовували методи описової статистики та метод множинного регресійного аналізу за процедурою покрокового включення. Параметри оцінки перебігу депресивних розладів з урахуванням клініко-психопатологічних факторів у рамках даного дослідження включали: тяжкість депресивного розладу (за шкалою CGI – S); вихід депресивного розладу (за шкалою CGI – I).</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Клініко-психопатологічними факторами сприятливого прогнозу тяжкості депресивного розладу є: критичність до свого стану, соціальна та професійна реалізованість (відсутність порушень у сфері робота та діяльність), самоповага (відсутність почуття провини за власну неспроможність), адекватне сприйняття мікросоціального оточення (відсутність параноїдних симптомів у вигляді недовірливого ставлення до навколишніх та очікування осуду), суб’єктивне збереження здатності отримувати задоволення від життя. В якості факторів несприятливого прогнозу тяжкості депресивного розладу виступають: ендогенна ініціальна маніфестація захворювання (відсутність в анамнезі провокуючих факторів психічної травматизації), загальмованість, суїцидальні наміри, рання інсомнія, втрата у масі, почуття провини, параноїдні симптоми у вигляді недовірливого ставлення до навколишніх та очікування осуду, зниження критичності до свого стану, порушення у сфері соціально-професійної реалізації, суб’єктивне відчуття занепокоєння, ідеї самоприниження (відчуття себе гіршим за інших). Сприятливий прогноз виходу депресивного розладу визначають: редукція почуття провини, іпохондричних розладів, обсесивно-компульсивних симптомів у вигляді нав’язливих думок щодо власної неспроможності та відсутності перспектив, загальмованості при відновленні соціально-професійного функціонування та критичності до власного стану. В якості факторів несприятливого прогнозу виходу депресивного розладу виступають: збереження в структурі клінічної симптоматики іпохондричних розладів, тривоги, обсесивно-компульсивних симптомів у вигляді нав’язливих думок щодо власної неспроможності та відсутності перспектив, почуття провини.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Результати представленого дослідження доводять, що особливості клінічної структури розладу, суб’єктивне сприйняття пацієнтами свого стану, фактор ініціальної маніфестації захворювання впливають на формування тяжкості депресивного розладу, його вихід і можуть використовуватись в якості факторів прогнозу та специфічних мішеней лікувально-реабілітаційних заходів.</p> V. Y. Fedchenko ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-01-31 2019-01-31 4 129 134 10.11603/2415-8798.2018.4.9794 КЛЮЧОВІ ОСОБЛИВОСТІ АНАМНЕЗУ ХВОРИХ ІЗ ПОСТТРАВМАТИЧНИМИ ПОСТКОМАТОЗНИМИ ТРИВАЛИМИ РОЗЛАДАМИ СВІДОМОСТІ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9469 <p>Проблематика черепно-мозкового травматизму й надалі набуває як медичної, так і соціальної значущості через високі показники інвалідизації та летальності. Нагальною потребою є подальше вивчення причин, епідеміології та клінічних варіантів тяжкої черепно-мозкової травми (ЧМТ), наслідками якої є не лише неврологічні розлади, когнітивні чи психологічні дисфункції, а й тривалі розлади свідомості. Тому продовження пошуку нових можливостей ефективного лікування та виходжування хворих із тривалими розладами свідомості після тяжкої ЧМТ не втрачає своєї актуальності.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– проаналізувати ключові анамнестичні фактори та вивчити взаємозв’язок між причинами, клінічними варіантами тяжкої ЧМТ, глибиною коми та синдромами посткоматозного порушення свідомості.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>В основу роботи покладено результати діагностики, реабілітації та відновного лікування 220-ти хворих із постткоматозними тривалими розладами свідомості після тяжкої ЧМТ. Опис клініко-неврологічної картини посткоматозного порушення свідомості у пацієнтів після тяжкої ЧМТ проводили залежно від клінічної форми її тяжкості й глибини травматичної церебральної коми, що мали різну за виразністю і подібну за семіотикою (ознаками) неврологічну симптоматику, проте на момент включення хворого в дослідження, а потім у ході реабілітаційного лікування, в основному визначали стадію відновлення посткоматозного розладу свідомості.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Головну увагу приділено анамнестичним даним щодо клінічної форми ЧМТ та рівня глибини травматичної коми як ключових факторів впливу на розвиток тривалих посткоматозних порушень свідомості у пацієнтів, яким і надалі застосовували методи медичної (фізичної) реабілітації. Розкрито причини травматизму, проаналізовано варіанти поєднання клінічних форм тяжкої ЧМТ у пацієнтів із посткоматозними порушеннями свідомості, досліджено залежності між ними. У дослідженні акцентується увага на тому, що у більшості травмованих хворих помірна кома (кома І) була проявом тяжкого забою головного мозку, поєднаного зі стисненням головного мозку субдуральною, епідуральною гематомою, фрагментами стисненого перелому кісток склепіння черепа. Навіть при дифузному аксональному пошкодженні (ДАП) незначно переважали пацієнти, яким діагностовано кому І. разом з тим, глибока кома, незважаючи на відмінні числові значення кількості пацієнтів, у яких її виявлено, мала аналогічну закономірність залежності від поєднаних клінічних форм тяжкої ЧМТ і тому так само часто спостерігалася саме при тяжкому забої головного мозку, поєднаному зі стисненням головного мозку вищеописаними чинниками, залишаючи на другому місці забої головного мозку з лінійними переломами кісток склепіння та основи черепа (з епідуральними нашаруваннями крові). І зовсім відмінна ситуація з термінальною (позамежовою) комою, яку діагностовано більшості пацієнтів, була проявом ізольованого ДАП і його варіантами в поєднанні зі стисненням головного мозку епідуральною гематомою та фрагментами стисненого.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Саме тяжкі забої головного мозку зі стисненням його різними окремими факторами є найчастішими органічними субстратами посткоматозного порушення свідомості, незалежно чи була діагностована кома І, чи кома ІІ, якщо її тривалість становила більше 10 діб. Ізольоване чи поєднане ДАП у більшості випадків, порівняно з іншими клінічними формами тяжкої ЧМТ, мало симптоматику коми ІІІ. І якщо додати дорожньо-транспортну пригоду (ДТП), як головну причину ДАП, то кома ІІІ, як прояв крайнього ступеня тяжкості ЧМТ, була найтиповішою для такого виду травмування, яке, у свою чергу, призвело до того, що більшість хворих, яка вийшла з коми ІІІ, все одно залишилась у вегетативному стані, незважаючи навіть на тривале інтенсивне відновне лікування та реабілітацію.</p> O. V. Kulyk ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2018-10-29 2018-10-29 4 135 140 10.11603/2415-8798.2018.4.9469 СТРАТЕГІЯ ТА ПРИНЦИПИ ТЕРАПІЇ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ШИЗОФРЕНІЄЮ І КОМОРБІДНИМИ СЕРЦЕВО-СУДИННИМИ ЗАХВОРЮВАННЯМИ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9800 <p>Коморбідність психічних розладів із соматичною патологією являє собою одну з провідних та надскладних проблем сучасної психіатричної практики, зокрема в питаннях терапії. Шизофренія є одним із найрозповсюдженіших психічних розладів, що характеризується високою частотою поєднання з соматичною патологією, наявність якої відмічають майже у кожного другого хворого на шизофренію.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – на основі комплексного аналізу клініко-психопатологічних особливостей шизофренії, що поєднана із серцево-судинними захворюваннями, розробити стратегію та принципи її терапії.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> В якості методів дослідження використовували: клініко-психопатологічний метод, який доповнювали застосуванням клінічної рейтингової шкали позитивної та негативної симптоматик (Positive and Negative Syndrome Scale – PANSS) для оцінки психопатологічних проявів; а також психодіагностичний метод із застосуванням модифікованого варіанта методики Дембо–Рубінштейна для визначення особливостей самооцінки загального стану здоров’я та окремо психічного й фізичного здоров’я; адаптованого варіанта методики SUMD (The Scale to Assess Unawareness of Mental Disorder) для оцінки рівня “інсайту” психічної хвороби; та короткого опитувальника сприйняття хвороби (КОCХ, BIPQ) в адаптації В. М. Ялтонського; шкали особистісного та соціального функціонування (Personal and Social Performance Scale (PSP)) та короткої форми опитувальника про стан здоров’я (The 36-Item Short Form Survey (SF-36) для оцінки якості життя обстежених хворих.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> У дослідженні обстежено 100 хворих на шизофренію (F20), з яких 50 осіб із наявністю хронічної серцево-судинної патології склали основну групу дослідження, 50 пацієнтів без хронічного соматичного обтяження контрольну. До основної групи залучали пацієнтів із шизофренією і серцево-судинними захворюваннями (ССЗ) тривалістю не менше 3-х років, які на момент дослідження були компенсовані. Пацієнти з постінсультними та постінфарктними станами в дослідження не брали. В структурі серцево-судинної патології хворих основної групи переважали: ішемічна хвороба серця – 64 % та гіпертонічна хвороба – 52 %, також були представлені порушення серцевого ритму – 14 %, кардіоміопатії – 6 %, вади серця (4 %) та варикозне розширення судин (4 %). У більшості випадків спостерігали коморбідність декількох серцево-судинних захворювань одночасно.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Виділено та описано провідні стратегічні завдання та тактику терапії хворих, що включали: купірування антипсихотичної симптоматики з урахуванням специфіки соматичного стану; опанування навичок контролю соматичного симптому та стресу, а також підвищення соціальної компетентності та соціально-особистісного функціонування пацієнтів. Урахування соматичного стану осіб із коморбідними серцево-судинними захворюваннями дозволяє підвищити рівень їх соціальної компетентності.</p> Ye. V. Opryа ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-01 2019-02-01 4 141 144 10.11603/2415-8798.2018.4.9800 АЛГОРИТМ КОРЕКЦІЇ МОВЛЕННЄВИХ ПОРУШЕНЬ ІЗ ВИКОРИСТАННЯМ ПРИСТРОЮ ВЛАСНОЇ КОНСТРУКЦІЇ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9780 <p>На даний час в Україні спостерігається тенденція до збільшення кількості дітей із мовленнєвими порушеннями, серед яких найпоширенішими є дислалія. Логопедичні заняття – це основна форма корекційного навчання, дітям призначають певні та поступові етапи логопедичної корекції. Також застосовували різні індивідуальні та стандартні пристрої.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– провести логопедичну корекцію мовленнєвих порушень у пацієнтів із фізіологічним прикусом, використовуючи пристрій власної конструкції, згідно із запропонованим алгоритмом.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Проведено обстеження 73 дітей (24 – у віці від 3 до 6 років, 49 – від 6 до 12 років) без вираженої ортодонтичної патології за наявності мовленнєвих порушень із нормальним слухом та інтелектом і виконано мовленнєву корекцію. Додатково до логопедичних занять рекомендували використовувати вестибулярні пластинки Dr. Hinz – MUPPY-P з намистиною, знімні ортодонтичні апарати з намистиною, Bluegrass appliances, пристрої для усунення та профілактики шкідливих язикових звичок. З метою раннього виявлення чинників ризику основних стоматологічних захворювань визначали гігієнічний стан порожнини рота, інтенсивність карієсу, наявність чи відсутність запальних процесів у тканинах пародонта.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Першим кроком алгоритму успішного проведення корекції мовленнєвих порушень було роз’яснення її необхідності. Другий етап передбачав фонетичну діагностику всіх сторін мови, логіки, інтелекту, пам’яті та мислення. В усіх обстежених діагностовано поліморфну дислалію. Третім етапом алгоритму – проведення роботи щодо подолання порушень фонетичного боку мовлення була безпосередньо мовленнєва корекція. Запропонований пристрій для усунення та профілактики шкідливих язикових звичок застосували у 6 випадках.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Після проведення логопедичної корекції сформувалися правильний артикуляційний уклад та звуковимова. Запропонований пристрій для усунення та профілактики шкідливих язикових звичок доцільно використовувати у комплексі з логопедичною корекцією, зокрема дислалій. Окрім позитивного логопедичного ефекту від запропонованих лікувально-профілактичних заходів, ми отримали ще й поліпшення гігієнічного стану порожнини рота, відсутність приросту інтенсивності карієсу постійних зубів та підвищення вмотивованості пацієнтів.</p> P. P. Flis V. V. Filonenko A. O. Melnyk Y. P. Nemyrovych A. P. Lopoha ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-01-31 2019-01-31 4 145 151 10.11603/2415-8798.2018.4.9780 КОМПЕРАТИВНИЙ АНАЛІЗ ПОШИРЕНОСТІ ОСНОВНИХ СТОМАТОЛОГІЧНИХ ЗАХВОРЮВАНЬ СЕРЕД ДИТЯЧОГО НАСЕЛЕННЯ ЗАКАРПАТТЯ З УРАХУВАННЯМ РЕЗУЛЬТАТІВ ОБСТЕЖЕННЯ СФОРМОВАНОЇ КЛІНІЧНОЇ ВИБІРКИ ТА ПОПЕРЕДНЬО ПРОВЕДЕНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9802 <p>Враховуючи наявність попередньо проведених епідеміологічних досліджень на території Закарпатської області, присвячених питанню вивчення поширеності основних стоматологічних патологій серед дитячого населення, аргументованими є подальша їх систематизація та порівняння отриманих результатів між собою, а також з даними, отриманими під час клінічного огляду спеціально сформованої досліджуваної вибірки дітей та підлітків.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– провести порівняльний аналіз поширеності основних стоматологічних захворювань серед дитячого населення Закарпаття з урахуванням результатів обстеження сформованої клінічної вибірки пацієнтів та попередньо проведених популяційних досліджень.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> У ході реалізації поставленої мети дослідження було проведено ретроспективний аналіз медичної документації та огляд 411 пацієнтів дитячого та підліткового віку на базі Університетської стоматологічної поліклініки (ДВНЗ “Ужгородський національний університет”). Пацієнтів поділили на категорії за віковими паспортними показниками у підгрупи з кроком розподілу в 1 рік. Для&nbsp;проведення&nbsp;пошуку публікацій, присвячених питанню вивчення поширення основних стоматологічних патологій серед дитячого населення Закарпатської області,&nbsp;використовували форму пошуку Google&nbsp;Scholar (http://scholar.google.com) із застосуванням її розширених функцій. У результаті сформували наступні набори ключових слів “стоматологічні захворювання”, “діти”, “Закарпатська область”, які застосовували у різних комбінаціях. А потім кожен отриманий результат пошуку за комбінацією ключових слів являв собою набір академічних робіт відповідної тематики, які надалі підлягали контент-аналізу.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Провівши систематизацію усіх отриманих результатів, можна резюмувати, що середній показник поширеності карієсу серед 411 дітей віком 6,0–15,9 року становив 73,2 % (входить у діапазон результатів попередньо проведених епідеміологічних досліджень), скупчення зубів – 18,82 % (нижче діапазону результатів попередньо проведених епідеміологічних досліджень), дистопії – 14,69 % (входить у діапазон результатів попередньо проведених епідеміологічних досліджень), первинної адентії – 2,31 % (входить у діапазон результатів попередньо проведених епідеміологічних досліджень), наявних надкомплектних зубів – 0,82 % (входить у діапазон результатів попередньо проведених епідеміологічних досліджень), затримку прорізування зубів відмічали у 8,65 % клінічних випадків (входить у діапазон результатів попередньо проведених епідеміологічних досліджень).</p> <p><strong>Висновки.</strong> У результаті проведення даного етапу дослідження, що полягав у реалізації порівняльного аналізу поширеності патологій зубощелепного апарату серед дітей та підлітків, і який виконували шляхом ретроспективного аналізу медичної документації та клінічного огляду стоматологічних хворих, вдалось виявити, що встановлена поширеність різних патологій статистично не відрізняється від показників, що були наведені у попередньо проведених епідеміологічних дослідженнях. Наявна незначна абсолютна різниця показників може бути обґрунтована розбіжністю у чисельності досліджуваних вибірок, аналізом поширеності окремих патологій поза межами Закарпаття, неспівпаданням вікової категоризації, наведеної у різних дослідженнях, охопленням даних стоматологічного статусу дитячого населення, яке проживає у різних регіонах Закарпаття.</p> M. Y. Goncharuk-Khomyn N. I. Melnychuk Izzet Yavuz D. V. Melnychuk ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-01 2019-02-01 4 152 156 10.11603/2415-8798.2018.4.9802 СТАН ФАГОЦИТОЗУ В ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНИХ ТВАРИН ПРИ АДРЕНАЛІНОВІЙ МІОКАРДІОПАТІЇ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9611 <p>Враховуючи високу поширеність серцево-судинних захворювань у світі, проведені раніше дослідження особливостей метаболізму та структури міокарда при ушкодженні його адреналіном недостатньо розкривають стан імунних реакцій, зокрема роль фагоцитів у розвитку адренергічного ушкодження міокарда при зміні реактивності організму.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– вивчити стан фагоцитозу при розвитку адреналінової міокардіопатії (АМП) у тварин із різним типом запальної реакції.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Досліди проведено на 60 білих нелінійних щурах-самцях масою 180–200 г, яких поділили на три групи: перша група – 18 білих щурів з адреналіновою міокардіопатією; друга група – 18 білих тварин, у яких адреналінову міокардіо­патію викликали на тлі гіпоергічної запальної реакції; третя група – 18 білих щурів, у яких адреналінову міокардіопатію викликали на тлі гіперергічної запальної реакції. Фагоцитарну активність лейкоцитів визначали за двома показниками: відсотком фагоцитуючих лейкоцитів і фагоцитарним числом.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>За нормергічного перебігу запальної реакції фагоцитарне число достовірно зменшувалося лише на 24 год розвитку адреналінової міокардіопатії із відновленням на 7 добу. За гіперергічного перебігу запальної реакції депресія активності фагоцитів, яка виникала вже на 1 год розвитку адреналінової міокардіопатії, дещо зменшувалася на 24 год, а на 7 добу активність лейкоцитів відновлювалася.</p> <p><strong>Висновки. </strong>При усіх типах запальної реакції організму фагоцитарна активність лейкоцитів при розвитку адреналінової міокардіопатії пригнічується, про що свідчило зменшення фагоцитарного числа. Інтенсивність таких змін є найсуттєвішою при гіпоергічному перебігу запальної реакції. За показником відсотка фагоцитучих лейкоцитів відбувалося його зменшення від показника інтактних тварин у всі терміни спостережень.</p> A. B. Bojkiv O. V. Avdeev ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2018-11-16 2018-11-16 4 157 159 10.11603/2415-8798.2018.4.9611 ВПЛИВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ТУРНІКЕТА НА ІНТЕНСИВНІСТЬ ПЕРОКСИДНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ У ВНУТРІШНІХ ОРГАНАХ ЩУРА https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9801 <p>Кровотеча (К), що додатково ускладнюється ішемізуючим впливом кровоспинного джгута (Дж), активує пероксидне окиснення ліпідів (ПОЛ). Останнє за звичайних умов, не маючи системного патологічного впливу, може набирати розмаху, створюючи передумови до запуску синдрому системної запальної відповіді та розвитку синдрому поліорганної недостатності.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – вивчити стан ПОЛ у печінці, нирках, легенях та серці в патогенезі експериментальної ішемії-реперфузії (ЕІР) у періоді гострої реакції на кровотечу та періоді ранніх проявів травматичної хвороби і порівняти зі змінами, що виникають на тлі ізольованої ішемії-реперфузії (Дж).</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Об’єктом дослідження стали 140 білих щурів-самців, яких поділили на 3 групи. Тварини контрольної групи були виведені з експерименту без оперативних втручань, тоді як у дослідних групах було змодельовано: накладання кровоспинного джгута на стегно (Дж) протягом двох годин; ізольовану крововтрату зі стегнової вени (40 %) (К); двогодинну ішемію, поєднану з крововтратою (Дж+К). Забій проводили на 1; 3; 7 та 14 доби після травми.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення</strong>. Усі види експериментального втручання – ізольована кровотеча, ізольований турнікет та кровотеча, поєднана із кровоспинним джгутом, викликали достовірну за показниками активацію ПОЛ в усіх досліджуваних внутрішніх органах за рахунок гіперпродукції малонового діальдегіду (МДА), дієнових та трієнових кон’югатів.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Отримані результати експериментів засвідчили суттєву активацію пероксидного окиснення ліпідів – у печінці й дещо слабше виражену – в нирках, серці та легенях. При цьому ізольоване накладання кровоспинного джгута запустило активацію ПОЛ, найвираженішу, аналогічно, в печінці. Показники групи Дж залишалися достовірно підвищеними, порівняно з початковим рівнем навіть на 14 добу, хоча і не так маніфестовано, як на тлі К та Дж+К.</p> N. V. Volotovska A. Yu. Hodovana A. A. Hudyma ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-01 2019-02-01 4 160 163 10.11603/2415-8798.2018.4.9801 ВПЛИВ СТЕНОЗУ АОРТОКЛУБОВОГО СЕГМЕНТА НА УЛЬТРАСТРУКТУРНУ ОРГАНІЗАЦІЮ ГЕМОКАПІЛЯРІВ ГОЛОВНОГО МОЗКУ В ЩУРІВ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9628 <p>Зміна характеру центральної гемодинаміки може як передувати, так і ускладнювати перебіг гострого ішемічного ураження головного мозку. Причому серцево-судинні порушення, що призводять до розвитку гострого ішемічного ураження головного мозку, складають близько 30–40 % у структурі усіх патогенетичних варіантів.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – встановити особливості ультраструктурних змін у стінках гемокапілярів головного мозку щурів після стенозу аортоклубового сегмента.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Експерименти проведено на 18 статевозрілих білих лабораторних щурах-самцях масою тіла 160–180&nbsp;г. З них 3 тварини склали контрольну групу. Іншим 15 щурам під кетаміновим знеболюванням звужували черевний відділ аорти безпосередньо над її біфуркацією на 2/3 діаметра. Матеріал для електронно-мікроскопічних досліджень забирали через 1; 3; 7; 14 і 28 діб після операції згідно із загальноприйнятою методикою.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Проведене електронно-мікроскопічне дослідження структурних компонентів кори півкуль головного мозку щурів після експериментального стенозу каудального відділу черевної аорти свідчить про етапність морфофункціональної перебудови та ремоделювання гемомікроциркуляторної ланки, у динаміці яких можна виділити наступні періоди:</p> <p>– альтерації (набряк цитоплазми ендотеліоцитів з одночасними деструктивними змінами органел, нерівномірним потовщенням базальної мембрани та розширенням периваскулярних просторів) – безпосередньо після стенозування і до 3-ї доби спостереження;</p> <p>– адаптаційно-компенсаторних змін – з 3-ї до 7-ї доби експерименту зі стабілізацією морфофункціонального стану гемомікроциркуляторного русла (зменшення набряку цитоплазми ендотеліоцитів, більш збережений стан органел, чіткі контури базальної мембрани);</p> <p>– відновні – з 14-ї до 28-ї доби спостереження із зворотним розвитком альтераційних змін і суттєвим, однак не повним, відновленням початкового стану структурних компонентів стінок гемокапілярів головного мозку.</p> <p><strong>Висновки.</strong> Морфофункціональна перебудова та ремоделювання структурних компонентів гемокапілярів кори півкуль головного мозку щурів після експериментального стенозу каудального відділу черевної аорти відбуваються поступово за наступними періодами: альтерації – безпосередньо після стенозування і до 3-ї доби спостереження; компенсації – з 3-ї до 7-ї доби експерименту і часткового відновлення у більш віддалені терміни.</p> Yu. M. Havryshchuk I. Ye. Herasymiuk T. R. Genyk ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2018-12-13 2018-12-13 4 164 167 10.11603/2415-8798.2018.4.9628 ВПЛИВ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОГО ГІПО- ТА ГІПЕРТИРОЗУ МАТЕРИНСЬКОГО ОРГАНІЗМУ НА ЛЕКТИНОВИЙ ПРОФІЛЬ НАДНИРКОВИХ ЗАЛОЗ ПОТОМСТВА https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9626 <p>З використанням методів лектинової гістохімії проведено дослідження впливу експериментального гіпо- та гіпертирозу материнського організму на структурні компоненти надниркових залоз потомства на поступових етапах пре- і постнатального онтогенезу.</p> <p><strong>Мета</strong> <strong>дослідження</strong> – розширити спектр вивчених вуглеводних детермінант для отримання більш повного уявлення щодо зміни глікому надниркових залоз потомства, що розвивалося в умовах модельованої експериментальної патології.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Гіпотироз моделювали шляхом щоденного згодовування самкам 10 мг/кг маси антитироїдного препарату “Мерказоліл”, гіпертироз індукували згодовуванням L-тироксину в дозі 100 мкг/кг. Панель лектинів включала конканавалін А (Con A), лектини сочевиці (LCA), нарциса (NPA), арахісу (PNA), виноградного слимака (HPA), гриба грузлика димчастого (CNFA), зав’язків пшениці (WGA), бузини чорної (SNA), кори золотого дощу (LABA).</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Встановили, що морфогенез глікополімерів надниркових залоз щура в основному завершується до 10-ї постнатальної доби і проявляється накопиченням у мозковій речовині рецепторів лектинів LCA, PNA, CNFA, WGA, SNA та LABA. Гіпотироз материнського організму зумовлював затримку розвитку, вазодилатацію судин мозкової речовини, набряк паренхіми у поєднанні з лейкоцитарною інфільтрацією сітчастої зони та мозкової речовини, змінами глікому надниркових залоз потомства. Зміни рецепторів лектинів, індуковані гіпо- та гіпертирозом, загалом носили однонаправлений характер, що може бути спричинене негативним впливом обох патологічних станів на кінцеві етапи глікозилювання біополімерів у клітинах. Лектин WGA може бути рекомендований для диференційного виявлення епінефроцитів та норепінефроцитів, апоптосом у складі мозкової речовини; лектин PNA – для виявлення елементів комплексу Гольджі у складі адренокортикоцитів, секреторних гранул хромафінних клітин; лектини LCA та LABA – для виявлення комплексу Гольджі у складі хромафінних клітин; лектини NPA та PNA – в якості маркерів активованих макрофагів; лектини Con A та SNA – в якості маркерів еозинофільних гранулоцитів крові, які на тлі гіпотирозу інфільтрували строму надниркових залоз.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Проведене дослідження продемонструвало суттєвий вплив дисбалансу тироїдних гормонів материнського організму на морфогенез, мікроморфологію та вуглеводні детермінанти надниркових залоз потомства, причому гіпотироз індукував більш виражені зміни порівняно з гіпертирозом. Отримані дані щодо можливостей селективного маркування лектинами структурних компонентів надниркових залоз щура можуть бути корисними для моніторингу фізіологічних і патологічних процесів у цих органах.</p> S. A. Lutsyk ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2018-12-13 2018-12-13 4 168 174 10.11603/2415-8798.2018.4.9626 ОСОБЛИВОСТІ ЗМІН АНТИОКСИДАНТНОЇ СИСТЕМИ В ДИНАМІЦІ ІММОБІЛІЗАЦІЙНОГО СТРЕСУ НА ТЛІ ГІПОТИРЕОЗУ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9619 <p>У патогенезі багатьох патологічних станів важливе місце посідають порушення антиоксидантної системи. При відсутності належного контролю за активністю процесів вільнорадикального окиснення розвивається ряд патологічних станів, що супроводжуються виникненням деструктивних, запальних та імунних реакцій. Ряд дослідників встановив захисну дію йодовмісних тиреоїдних гормонів при стресі, що реалізуються в результаті їх взаємодії із клітинним геномом, який призводить до стимуляції локальних стрес-лімітуючих систем.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – вивчити особливості змін показників ферментної і неферментної ланок функціонування антиоксидантної системи за умов іммобілізаційного стресу на тлі зниження рівня йодовмісних гормонів щитоподібної залози.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Гіпотиреоз моделювали щоденним введенням per os тиреостатика “Мерказоліл” (“Здоров’я”, Україна) у дозі 25 мг/кг протягом 21-ї доби. Гострий іммобілізаційний стрес моделювали шляхом прив’язування дослідних щурів у положенні на спині за 4 кінцівки без обмеження рухомості голови на 3 год. Для дослідження концентрації йодовмісних гормонів щитоподібної залози використовували імуноферментні методи, показників антиоксидантної системи – спектрофотометричні методи.</p> <p><strong>Результати досліджен</strong><strong>ь</strong><strong> та їх обговорення.</strong> Досліджено вплив іммобілізаційного стресу в щурів із попередньо змодельованим гіпотиреозом на показники антиоксидантної системи крові. На стадії тривоги розвитку стрес-реакції в евтиреоїдних тварин встановлено незначне пригнічення антиоксидного захисту, що проявляється зниженням активності основних антиокситдантів першої лінії – каталази і супероксиддисмутази, зменшення концентрації церулоплазміну та пригнічення глутатіонової ланки антиоксидантної системи. На стадії резистентності відбувається стабілізація, а у ряді випадків і підвищення показників антиоксидантної системи відносно тварин без патології. Однак при тривалому стресі (стадія виснаження) антиоксидантний потенціал крові знову достовірно знижується, що свідчить про виснаження захисного антиоксидантного резерву. У тварин із гіпотиреозом на усіх стадіях розвитку стрес-реакції має місце достовірне пригнічення антиоксидантної здатності крові як стосовно тварин без змодельованої патології, так і евтиреоїдних тварин з іммобілізаційним стресом.</p> <p><strong>Висновки. </strong>На тлі гіпотиреозу спостерігається більш інтенсивне, ніж в евтиреоїдних тварин, пригнічення антиоксидантної здатності крові.</p> O. E. Lyubovych I. M. Klishch ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2018-12-13 2018-12-13 4 175 179 10.11603/2415-8798.2018.4.9619 ОСОБЛИВОСТІ РЕМОДЕЛЮВАННЯ ПІДСЛИЗОВИХ ЗАЛОЗ ДВАНАДЦЯТИПАЛОЇ КИШКИ В УМОВАХ ПОСТРЕЗЕКЦІЙНОЇ ПОРТАЛЬНОЇ ГІПЕРТЕНЗІЇ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9620 <p>Відомо, що видалення великих об’ємів печінки призводить до пострезекційної портальної гіпертензії, яка ускладнюється кровотечами з варикозно розширених вен стравоходу, шлунка, прямої кишки, асцитом, спленомегалією, вторинним гіперспленізмом, паренхіматозною жовтяницею та портосистемною енцефалопатією. Пострезекційна портальна гіпертензія призводить до структурної перебудови органів басейну ворітної печінкової вени, а також ремоделювання їх структур. Гемодинамічні розлади при гіпертензії у системі ворітної печінкової вени ускладнюються вираженими морфологічними змінами в оболонках дванадцятипалої кишки, при яких особливості ремоделювання її підслизових залоз вивчено недостатньо.</p> <p><strong>Мета дослідження </strong>– вивчити особливості ремоделювання підслизових залоз дванадцятипалої кишки в умовах пострезекційної портальної гіпертензії.</p> <p><strong>Матеріали і методи. </strong>Дослідження проведено на 45 лабораторних статевозрілих білих щурах-самцях, яких поділили на 3 групи: перша група нараховувала 15 інтактних практично здорових тварин, друга – 15 щурів після резекції лівої бокової частки – 31,5 % паренхіми печінки, третя –15 щурів після видалення правої та лівої бокових часток печінки (58,1 %). Евтаназію дослідних тварин здійснювали кровопусканням в умовах тіопентал-натрієвого наркозу через місяць від початку досліду. Із дванадцятипалої кишки виготовляли гістологічні мікропрепарати. Морфометрично визначали діаметр підслизових залоз дванадцятипалої кишки, висоту мукоцитів підслизових залоз, діаметр їх ядер, ядерно-цитоплазматичні відношення в мукоцитах та відносний об’єм ушкоджених мукоцитів. Кількісні показники обробляли статистично.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Результати аналізу отриманих даних встановили, що через місяць після резекції 31,5 % паренхіми печінки більшість структур підслизових залоз дванадцятипалої кишки не змінювалася. Відносний об’єм ушкоджених мукоцитів підслизових залоз дванадцятипалої кишки при цьому статистично достовірно (р&lt;0,001) зріс у 1,5 раза. У дослідних тварин при видаленні 58,1 % паренхіми печінки при розтині очеревинної порожнини спостерігали розширення печінкової ворітної вени, повнокров’я і розширення брижових вен та видимого венозного русла тонкої та товстої кишок, асцит, спленомегалію, що підтверджувало наявність пострезекційної портальної гіпертензії. Через місяць після резекції 58,1 % паренхіми печінки досліджувані морфометричні параметри суттєво змінювалися. Так, діаметр підслизових залоз дванадцятипалої кишки статистично достовірно (р&lt;0,001) зріс на 25,9 %. Висота мукоцитів підслизових залоз дванадцятипалої кишки у даних експериментальних умовах із високим ступенем статистично достовірної різниці (р&lt;0,001) зменшилася на 12,1 %, порівняно з аналогічним контрольним кількісним морфологічним показником, а діаметр їх ядер – на 7,3 %. Нерівномірні диспропорційні зміни просторових характеристик ядра та цитоплазми мукоцитів призводили до виражених порушень ядерно-цитоплазматичних відношень у цих клітинах. При цьому вказаний морфометричний параметр статистично достовірно (р&lt;0,01) збільшився на 11,1 %. Виявлені зміни ядерно-цитоплазматичних відношень свідчили про порушення структурного клітинного гомеостазу. Відносний об’єм ушкоджених мукоцитів підслизових залоз дванадцятипалої кишки через місяць після видалення 58,1 % паренхіми печінки з вираженою статистично достовірною різницею (р&lt;0,001) зріс у 9,7 раза.</p> <p><strong>Висновки. </strong>Резекція великих об’ємів паренхіми печінки призводить до пострезекційної портальної гіпертензії та вираженої структурної перебудови підслизових залоз дванадцятипалої кишки, яке підтверджується змінами їх топографії, порушенням клітинного структурного гомеостазу мукоцитів та вираженим зростанням відносного об’єму їх ушкоджень, інфільтративними та склеротичними процесами, що істотно погіршує функціональну морфологію залоз та посилює дисфункцію досліджуваного органа.</p> A. H. Shulgay L. V. Tatarchuk M. S. Hnatjuk ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2018-12-13 2018-12-13 4 180 183 10.11603/2415-8798.2018.4.9620 ДИНАМІКА ФУНКЦІОНАЛЬНОГО СТАНУ НИРОК У РАННІЙ ПЕРІОД ПІСЛЯ НАНЕСЕННЯ СКЕЛЕТНОЇ ТРАВМИ РІЗНОЇ ТЯЖКОСТІ, УСКЛАДНЕНОЇ КРОВОВТРАТОЮ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9804 <p>В умовах сьогодення актуальною проблемою стало зростання частоти терористичних атак і локальних збройних конфліктів. За цих умов відмічають значну частоту гострої крововтрати і механічних ушкоджень кінцівок, які у 80–90 % випадків є основною причиною загибелі постраждалих і поранених. Своєчасне і правильне накладання артеріального джгута сприяє значному виживанню поранених за умов масивної зовнішньої кровотечі з кінцівок, однак не позбавляє подальших системних порушень, які зумовлені тяжкістю крововтрати та завданих травм кісток скелета.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – з’ясувати динаміку функціонального стану нирок у ранній період після нанесення скелетної травми різної тяжкості, ускладненої крововтратою.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Експерименти виконано на 60 нелінійних білих щурах-самцях масою 180–200 г, які перебували на стандартному раціоні віварію. Усіх тварин поділили на 4 групи: контрольну (6 тварин) та три дослідні (по 18 тварин). У контрольній групі щурів тільки вводили в наркоз (тіопентал-натрію, 40 мг×кг<sup>-1</sup>). У першій дослідній групі під тіопенентал-натрієвим знеболюванням моделювали скелетну травму шляхом нанесення дозованого удару по стегну, що спричиняло закритий перелом, у другій – додатково моделювали крововтрату 20–22 % ОЦК із введенням аутокрові у порожнину живота із розрахунку 0,5 мл на 100 г маси тварини. У третій групі додатково ламали суміжне стегно. Через 1; 3 і 7 діб у дослідних тварин визначали функціональний стан нирок методом водного навантаження. Визначали діурез. Після двогодинного забору сечі під тіопентал-натрієвим знеболюванням щурів виводили з експерименту методом тотального кровопускання із серця. У сечі й сироватці крові визначали концентрацію креатиніну. Розраховували швидкість клубочкової фільтрації (ШКФ) та екскрецію креатиніну.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення. </strong>Під впливом скелетної травми (закритий перелом стегна) в гострий період (1 доба) і період ранніх проявів травматичної хвороби (3–7 доби) у травмованих щурів істотно знижується діурез, ШКФ та екскреція креатиніну. Виявлені порушення досягали максимуму через 3 доби й до 7 доби поліпшувалися, не досягаючи величин контрольної групи, що вказувало на посилення у нирці процесів саногенезу. Додаткова крововтрата з одночасним моделювання гематоми в черевній порожнині сприяла істотному погіршенню досліджуваних показників: значно зменшувався діурез, ШКФ креатиніну. В основі виявлених порушень з одного боку лежить зниження в нирці ефективного фільтраційного тиску, з іншого – сукупність компенсаторних реакцій у відповідь на гостру крововтрату, що спрямовані на затримку води й іонів натрію, що в результаті знижує діурез. Однак найбільші порушення виникали під час одночасного перелому суміжного стегна. У цьому випадку провідну роль відігравали системні порушення, зумовлені тяжкою травмою, зокрема чинники, які формували системну відповідь організму на запалення. Отримані результати націлюють на те, що нирка відіграє ключову роль у процесах гомеостатичного регулювання за умов тяжкої травми, що вимагає нових підходів до корекції системних порушень за умов тяжкої скелетної травми, спрямованих на посилення механізмів саногенезу.</p> <p><strong>Висновки. </strong>За умов ізольованої скелетної травми (перелом стегнової кістки), порівняно з контрольною групою, до 3 доби істотно знижується діурез, сповільнюється швидкість клубочкової фільтрації та екскреція креатиніну. До 7 доби функція нирок покращується, однак досліджувані показники не досягають рівня контрольної групи. Додаткова крововтрата (20–22 % об’єму циркулюючої крові) та моделювання гематоми у черевній порожнині (0,5 мл на 100 г маси тварини) на тлі закритого перелому стегна супроводжується поглибленням порушення функціонального стану нирки, що проявляється більшим зниженням діурезу, швидкості клубочкової фільтрації та екскреції креатиніну, ніж ізольований перелом стегна. Показники досягають максимуму через 3 доби й залишаються на такому ж рівні до 7 доби. За умов перелому обох стегон, крововтрати та моделювання гематоми у черевній порожнині порушення функціонального стану нирок з 1 до 7 діб поглиблюються й через 7 діб істотно перевищують інші дослідні групи, в яких моделювали ізольований перелом стегна чи додатково крововтрату та гематому в черевній порожнині.</p> V. V. Kovalev D. V. Popovych ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-01 2019-02-01 4 184 189 10.11603/2415-8798.2018.4.9804 ОСОБЛИВОСТІ МОРФОЛОГІЧНИХ ТА МЕТАБОЛІЧНИХ ЗМІН В БРОНХАХ ТА ЛЕГЕНЯХ У ДИНАМІЦІ ФОРМУВАННЯ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНОЇ БРОНХІАЛЬНОЇ АСТМИ https://ojs.tdmu.edu.ua/index.php/visnyk-nauk-dos/article/view/9811 <p>За останнє десятиліття спостерігається значне збільшення кількості випадків алергійних захворювань, насамперед бронхіальної астми (БА), що розглядається як проблема світового рівня й перебуває в центрі уваги клініцистів різних спеціальностей. На сучасному етапі БА є комплексним захворюванням із різними клініко-патогенетичними варіантами перебігу, особливостями реакції на проведене лікування та віддаленими результатами захворювання.</p> <p><strong>Мета дослідження</strong> – вивчити морфологічні та метаболічні зміни в бронхах та легенях морських свинок у динаміці формування експериментальної бронхіальної астми.</p> <p><strong>Матеріали і методи.</strong> Результати проведених патоморфологічних досліджень встановили, що застосування даної експериментальної моделі для морських свинок спричиняло спазм гладкої м’язової тканини у бронхах дрібного та середнього калібрів, артеріальних судинах легень із вираженим звуженням їхнього простору, а також еозинофільну та лімфоцитарну інфільтрації, особливо на 19-ту добу експерименту, яке в подальшому (33-я доба) призводило до розвитку вогнищевого ателектазу, пневмосклерозу та емфіземи легень.</p> <p><strong>Результати досліджень та їх обговорення.</strong> Результати проведених біохімічних досліджень показали активізацію протеолітичних процесів у бронхах на усіх стадіях їх розвитку на тлі депресії показників антипротеазного потенціалу, особливо на 33-ю добу експерименту – зростає вміст азоальбуміну на 107,2 % (р&lt;0,05), азоказеїну – на 133,8 % (р&lt;0,05) і знижується концентрація α<sub>2</sub>-макроглобуліну на 64,6 % (р&lt;0,05) порівняно з контролем. Формування бронхіальної астми спричиняє порушення протеїназно-інгібіторної системи в легенях, що проявляється достовірним поетапним зростанням лізису дрібно і великодисперсних білків в умовах компенсаторного підвищення вмісту α<sub>2</sub>-макроглобуліну на 5-ту добу експерименту з подальшим їх зниженням. Найпомітніші зміни протеїназно-інгібіторної системи спостерігали в найпізніший термін (33-я доба) спостереження – зростав вміст азоальбуміну на 85,9 % (р&lt;0,05), азоказеїну – на 96,3 % (р&lt;0,05) та знижувався рівень α<sub>2</sub>-макроглобуліну на 48,5 % (р&lt;0,05) в легенях відносно показників контролю.</p> <p><strong>Висновки.</strong> В динаміці розвитку експериментальної БА відмічають посилення протеазних реакцій із початковою активізацією, а далі депресією активності інгібіторного захисту, що свідчить про виражений дисбаланс протеїназно-інгібіторної системи, починаючи з раннього періоду формування цієї патології.</p> M. A. Kolishetska N. G. Sementsiv O. V. Sadlyak M. L. Baida ##submission.copyrightStatement## http://creativecommons.org/licenses/by-nc-nd/4.0 2019-02-05 2019-02-05 4 190 194 10.11603/2415-8798.2018.4.9811