Вісник наукових досліджень

ВИВЧЕННЯ АКТИВНОСТІ БІОХІМІЧНИХ ПОКАЗНИКІВ КІСТКОВОГО МЕТАБОЛІЗМУ В НИЖНІХ ЩЕЛЕПАХ, УРАЖЕНИХ РАДИКУЛЯРНИМИ КІСТАМИ, У ХВОРИХ ІЗ РІЗНИМ СТАНОМ МІНЕРАЛЬНОГО ОБМІНУ

S. T. Havryltsiv — 2019-04-16

У відповідь на підвищення компресії обсягу, що зростає збоку радикулярних кіст на прилеглу кісткову тканину щелеп, у ній відбувається компенсаторна перебудова морфологічної структури губчастої речовини – її ущільнення, що є морфологічним проявом місцевої адаптаційної реакції організму. Однак при порушенні мінерального обміну (остеопорозі) в кістковій тканині відбуваються морфологічні зміни. В жінок у післяменопаузальному періоді на тлі дефіциту естрогену зменшується експресія лужної фосфатази, знижується інгібуюча активність цього гормону на остеокласти, що супроводжується зростанням активності кислої фосфатази і, як наслідок, збільшення резорбції кістки.

Мета дослідження – провести порівняльну оцінку активності біохімічних показників кісткового метаболізму в ділянках нижніх щелеп, уражених радикулярними кістами, у хворих із різним станом мінерального обміну.

Матеріали і методи. Усіх пацієнтів із радикулярними кістами нижньої щелепи залежно від стану мінерального обміну було поділено на дві клінічні групи: у першу клінічну групу увійшли 21 хворий (13 чоловіків та 8 жінок), в яких не було виявлено вікових порушень збоку мінерального обміну; в другу клінічну групу увійшло 19 хворих (14 жінок та 5 чоловіків), в яких виявлено вікові порушення мінерального обміну – остеопороз. У хворих визначали мінеральну щільність кісткової тканини за допомогою кісткової ультразвукової денситометрії. На ортопантомограмах лицевого скелета виявляли локалізацію та розміри радикулярних кіст. Стан мінерального обміну в нижніх щелепах оцінювали на рентгенограмах за мандибулярно-кортикальним індексом (MCI) за Е. Klemetti et al. Матеріали для біохімічного дослідження (визначення активності лужної і кислої фосфатаз, індексу мінералізації) отримували шляхом забору фрагментів кісткової тканини із ділянок, прилеглих до оболонок радикулярних кіст нижніх щелеп під час операцій цистектомій. Статистичну обробку отриманих результатів досліджень проводили за допомогою комп’ютерної програми статистичних обчислень Statistica 8.

Результати досліджень та їх обговорення. У хворих, в яких не виявлено порушень мінерального обміну, в кісткових біоптатах, взятих із ділянок, уражених радикулярними кістами нижніх щелеп, встановлено статистично значуще (р<0,05) зростання активності лужної фосфатази (ЛФ), що прямо корелювало із розмірами цих пухлиноподібних новоутворень. Також виявлено статистично значуще зростання активності кислої фосфатази (КФ) в цих ділянках. При радикулярних кістах великих розмірів активність КФ була найбільшою – (0,82±0,09) МО/г (р<0,005). Однак процес остеогенезу переважав над резорбцією кістки. Індекс мінералізації у ділянках щелеп, які зазнавали хронічної компресії збоку пухлиноподібних новоутворень, зростав порівняно із інтактною кісткою. У хворих із остеопорозом в нижніх щелепах переважали процеси резорбції над остеогенезом. В уражених ділянках нижніх щелеп спостерігали статистично значуще зростання активності КФ. У кісткових тканинах, які зазнавали впливу радикулярних кіст великих розмірів, активність цього ферменту зростала в 2,4 раза порівняно з інтактними кістками – (1,27±0,13) МО/г (р<0,001). Активність ЛФ також збільшувалась, але менш інтенсивно порівняно з аналогічними клінічними випадками у хворих без порушень мінерального обміну. Індекс мінералізації кісткової тканини зростав лише в ділянках нижніх щелеп, прилеглих до радикулярних кіст малих розмірів. У кісткових тканинах, прилеглих до одонтогенних кіст середніх та великих розмірів, цей показник прогресивно зменшувався від (14,60±1,33) у.о. до (11,84±1,27) у.о., що, на нашу думку, свідчить про недостатній рівень адаптаційного потенціалу в щелепних кістках хворих із порушеним мінеральним обміном.

Висновки. У хворих без порушень мінерального обміну в кісткових тканинах нижніх щелеп у відповідь на деструктивний вплив радикулярних кіст переважають процеси активації остеогенезу (статистично значуще зростання активності лужної фосфатази), що є місцевим проявом адаптаційної реакції організму при цьому захворюванні. У хворих на тлі остеопорозу в щелепних кістках відбувається зниження процесу остеогенезу, під впливом радикулярних кіст прогресують резорбційні процеси, статистично значуще зростає активність кислої фосфатази, що прямо корелює із розмірами цих пухлиноподібних новоутворень.

ЕКСПРЕСІЯ МАРКЕРІВ ЕМОЦІЙНО-БОЛЬОВОГО СТРЕСУ ПІСЛЯ ВИДАЛЕННЯ РЕТЕНОВАНИХ НИЖНІХ ТРЕТІХ МОЛЯРІВ У ХВОРИХ ІЗ РІЗНИМИ ІНДИВІДУАЛЬНО-ПСИХОЛОГІЧНИМИ ОСОБЛИВОСТЯМИ

O. Ya. Mokryk — 2019-06-29

Після видалення ретенованих нижніх третіх молярів у хворих виникають патофізіологічні зміни в організмі, запальні (імунні) реакції, індуковані операційною травмою. Гостра запальна реакція в щелепно-лицевій ділянці супроводжується больовим синдромом, набряком м’яких тканин обличчя, тризмом, сенсорними розладами функцій нижнього альвеолярного і/або язикового нервів. Поява вищевказаних клінічних симптомів ушкодження тканин щелепно-лицевої ділянки нерідко викликає у них психоемоційне напруження, реактивну тривожність. Їх вираження значною мірою залежить від індивідуально-типологічних особливостей кожного хворого. Фундаментальною психологічною рисою характеру особистості є нейротизм.

Мета дослідження – вивчити експресію маркерів емоційно-больового стресу (реактивну тривожність, вміст у ротовій рідині простагландину Е₂ та кортизолу) в пацієнтів із різними індивідуально-психологічними особливостями (нейротизмом) після видалення в них ретенованих нижніх третіх молярів.

Матеріали і методи. У 30-ти пацієнтів віком 18–30 років (16 чоловіків, 14 жінок) проведено за ортодонтичними показаннями операцію атипового видалення ретенованих нижніх третіх молярів (тяжкий ступінь складності операції за Pederson). Рівень нейротизму в пацієнтів оцінювали шляхом їх тестування за методикою Г. Айзенка. Післяопераційну реакцію організму хворих оцінювали за вираженням больового синдрому, набряком м’яких тканин обличчя, ступенем запально-м’язової контрактури жувальних м’язів за методикою M. S. Sulieman. Для якісної оцінки рівня больового синдрому ми застосовували опитувальник болю Мак–Гілла. Ступінь ушкодження нижнього альвеолярного нерва виявляли шляхом вимірювання електрозбудливості пульпи ікла на відповідному боці нижньої щелепи та електропотенціалів шкіри обличчя в проекції ментального отвору за методикою С. В. Сирак та співавт. (2006). Визначення кортизолу та простагландину Е₂ в ротовій рідині хворих проводили у передопераційний період та на 1-шу й 5-ту доби післяопераційного періоду методом твердофазного імуноферментного аналізу. З метою виявлення вірогідності та сили кореляційних зв’язків визначали коефіцієнт кореляції Пірсона (χ2).

Результати досліджень та їх обговорення. Виявлено, що у хворих, незалежно від їх рівня нейротизму, при оцінці характеру гострого болю, за даними опитувальника Мак–Гілла, переважали дескриптори із сенсорної шкали. Крім того, пацієнти із вираженим рівнем нейротизму для характеристики больових відчуттів вибирали також дескриптори із афективної шкали. Виявлено збільшення вмісту простагландину Е₂ в ротовій рідині у міру розвитку запальних змін. Зменшення місцевих клінічних проявів гострої запальної реакції прямо корелювало (χ2=26,53, р<0,001) із зниженням вмісту в ротовій рідині цього біохімічного маркера запальної реакції. На вміст кортизолу в ротовій рідині хворих впливали не лише вираження гострої запальної реакції та інтенсивність больового синдрому, але й психоемоційний фактор.

Висновки. Після видалення ретенованих нижніх третіх молярів у хворих із проявами нейротизму під впливом вираженого гострого запального процесу та ноцицептивного болю з’являється психоемоційний стрес (реактивна тривога). У хворих, не залежно від їх рівня нейротизму при оцінці ноцицептивного болю, превалюють дескриптори сенсорної шкали опитувальника Мак–Гілла, для характеристики нейропатичного болю пацієнти із високим рівнем нейротизму також використовують дескриптори афективної шкали. Рівень простагландину Е₂ та кортизолу в ротовій рідині пацієнтів залежить від вираження у них гострого запального процесу та інтенсивності больового синдрому. На вміст кортизолу в ротовій рідині також впливає рівень нейротизму в пацієнтів.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ГОСТРОГО КОРОНАРНОГО СИНДРОМУ, ЗУМОВЛЕНОГО ФЕНОМЕНОМ “SLOW-FLOW” (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ ТА ОПИС КЛІНІЧНОГО ВИПАДКУ)

M. I. Shved — 2019-04-16

Феномен сповільненого коронарного кровотоку (CSFP) – це мікросудинне ураження, що полягає в сповільненні кровотоку (руху контрастних речовин) у коронарних артеріях без значного їх стенозування. Основними причинами CSFP вважають структурні й функціональні порушення в системі коронарної мікроциркуляції за рахунок ендотеліальної дисфункції, дифузної кальцифікації чи необструктивного атеросклерозу, оглушення гіпоксичної ділянки міокарда тощо. Відсутність чітких критеріїв у діагностиці та адекватних програм його лікування обґрунтовують доцільність збільшення клінічного матеріалу та дослідження механізмів його розвитку.

Мета дослідження – проаналізувати клінічний випадок розвитку гострого коронарного синдрому в пацієнтки з ангіографічно діагностованим феноменом “slow-flow”, дослідити особливості клінічного перебігу коронарного синдрому Y та оптимізувати його лікування і профілактику розвитку ускладнень.

Матеріали і методи. Застосовували методи системного аналізу, бібліосемантичного та описового моделювання на прикладі рідкісного випадку розвитку гострого коронарного синдрому в пацієнтки з ангіографічно дігностованим CSFP. Проведено огляд літератури в доступних науково-статистичних базах даних медичної інформації.

Результати досліджень та їх обговорення. Упровадження діагностичної коронарної ангіографії дає змогу провести диференційну діагностику мікроциркуляторних порушень коронарного кровотоку, а також дозволяє оцінити адекватність запропонованого лікування. Наведений клінічний випадок характеризується типовою клінічною симптоматикою гострого коронарного синдрому (ГКС) за відсутності ангіографічних атеросклеротичних змін вінцевих судин у жінки 66 років. Запропоноване лікування засобами “Небіволол”, “Розувастатин” і комбінованими метаболічними препаратами “Левокарнітин” та “Аргінін” дало швидкий клінічний ефект, який проявився зникненням ознак ішемії та відсутністю ангінозного болю за грудниною.

Висновки. У патогенезі розвитку ГКС вагому роль відіграють мікроциркуляторні порушення, зокрема феномен сповільненого коронарного кровотоку, що необхідно враховувати в діагностичному алгоритмі ведення таких пацієнтів. Основним диференційно-діагностичним критерієм у таких випадках є коронароангіографія, а в комплексне лікування доцільно включати бета-2-адреноблокатори, статин та метаболічно активні засоби – “Левокарнітин” і “Аргінін”, які мають ендотелійнормалізуючі, енерго- і кардіоцитопротекторні властивості.

СУПУТНЯ ІШЕМІЧНА ХВОРОБА СЕРЦЯ ЯК ФАКТОР ЗНИЖЕННЯ ЯКОСТІ ЖИТТЯ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ПАНКРЕАТИТ

N. A. Melnyk — 2019-06-29

Актуальність проблеми хронічного панкреатиту зростає через те, що у 15,5 % пацієнтів із захворюваннями шлунково-кишкового тракту, в тому числі з панкреатитом, виникає ішемічна хвороба серця. Велике медико-соціальне значення як хронічного панкреатиту, так й ішемічної хвороби серця визначають їх значним внеском у патологію людей соціально активного віку, великими витратами на діагностику і лікування, зниженням якості життя.

Мета дослідження – вивчити і порівняти якість життя пацієнтів із хронічним панкреатитом відносно хворих на хронічний панкреатит та супутню ішемічну хворобу серця.

Матеріали і методи. Дослідження склали 52 пацієнтів із хронічним панкреатитом і супутньою ішемічною хворобою серця та 30 хворих з ізольованим хронічним панкреатитом. Якість життя усіх пацієнтів оцінювали за допомогою загального медичного опитувальника – the Medical Outcomes Study 36-Item (SF-36) і спеціалізованого гастроентерологічного опитувальника the Gastrointestinal Symptom Rating Scale (GSRS).

Результати досліджень та їх обговорення. У ході дослідження було встановлено достовірно нижчу якість життя у пацієнтів із коморбідним перебігом хронічного панкреатиту та ішемічної хвороби серця як психологічним, так і фізичним компонентом здоров’я (відповідно до опитувальника SF-36) (р<0,05). Аналізуючи дані опитування хворих основної групи за допомогою спеціалізованого гастроентерологічного опитувальника GSRS, було встановлено, що провідне місце в клініці захворювання займають больовий, диспепсичний та діарейний синдроми (р<0,05).

Висновки. Пацієнти із хронічним панкреатитом і супутньою ішемічною хворобою серця мали статистично значимо нижчий рівень якості життя за усіма шкалами як неспецифічного опитувальника SF-36, так і специфічного гастроентерологічного опитувальника GSRS щодо таких у групі хворих з ізольованим хронічним панкреатитом.

ФУНКЦІОНАЛЬНИЙ СТАН АВТОНОМНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ У ЖІНОК МОЛОДОГО ВІКУ

N. I. Sheiko — 2019-06-29

Визначення варіабельності серцевого ритму на сьогодні вважають доступним, неінвазивним, достатньо простим і відносно дешевим методом оцінки автономної нервової системи. Більшість дослідників розглядає його як інтегральний маркер, який відображає стан усіх регуляторних систем організму. Зміни вегетативного балансу у вигляді активації симпатичної ланки розглядають як неспецифічний компонент адаптаційної реакції у відповідь на різні стресорні дії. За останні роки збільшилася кількість осіб зі зниженими пристосувальними можливостями організму – з дизадаптацією регуляції функціональних систем, що призводить до зриву відповідних механізмів.

Мета дослідження – оцінити стан автономної нервової системи у студентів-іноземців жіночої статі молодших курсів медичного факультету.

Матеріали і методи. У дослідження було залучено 20 студентів-іноземців жіночої статі ІІ–ІІІ курcів медичного факультету віком 18–22 роки. Реєстрацію варіабельності серцевого ритму проводили в умовах фізіологічного спокою, після 10-хвилинного відпочинку, та в умовах активної ортостатичної проби за загальновідомою методикою зa допомогою комп’ютерного діагностичного комплексу “КардіоЛаб” (“ХАІ-Медіка”, Україна).

Результати досліджень та їх обговорення. Результати аналізу варіабельності серцевого ритму в стані фізіологічного спокою свідчать про те, що обстежувані характеризуються належними для здорових осіб показниками варіабельності серцевого ритму, а у відповідь на ортостатичну пробу демонструють вірогідне зростання активності симпатичної ланки автономної нервової системи LF на (261±187) мс, LF % на (12,6±0,6) % (p<0,05) та зниження парасимпатичних впливів: RMSSD на (9,4±12,7) мс, pNN50 % на (21,1±5,1) %, HF на (481±83) мс (p<0,01) та HF % на (14,2±2) % (p<0,05) на серцевий ритм. Показник симпато-вагального балансу вірогідно зріс на 3,04±2,5.

Висновки. Функціональний стан автономної нервової системи у молодих студентів-іноземців жіночої статі характеризується збалансованою діяльністю усіх її ланок. Використання ортостатичної проби при дослідженні варіабельності серцевого ритму дозволяє краще проаналізувати стан вегетативного тонусу та виявити приховані розлади функції автономної нервової системи.

МОНІТОРИНГ СТАНУ ЗДОРОВ’Я ЗА ФУНКЦІОНАЛЬНИМИ ПОКАЗНИКАМИ ЗА ДОПОМОГОЮ СЕНСОРІВ У РЕАБІЛІТАЦІЙНІЙ МЕДИЦИНІ: СИСТЕМАТИЧНИЙ ОГЛЯД

V. P. Martsenyuk — 2019-04-16

На сьогодні значно зростає потреба людей у швидких та ефективних реабілітаційних процесах. Людям з обмеженими функціональними можливостями необхідні сенсорні пристрої, які застосовують для реабілітації з метою покращення здоров’я людини та її повернення до належного рівня життя. Сенсорні пристрої використовують для системи моніторингу здоров’я людей, які поділяють на портативні та переносні. Адже реабілітаційного лікування потребують пацієнти різної вікової категорії із серцево-легеневою патологією, неврологічними розладами, ортопедичними порушеннями тощо. У статті висвітлено електромеханічні, електричні, оптичні та теплові сенсори, перетворювачі акустичних сигналів або сенсори, чутливі до маси, сенсорні датчики та їх застосування на різних етапах реабілітації.

Мета дослідження – проаналізувати сучасну вітчизняну та зарубіжну літератури щодо видів сенсорів у реабілітаційній медицині.

Матеріали і методи. У дослідженні застосовано бібліосистематичний та аналітичний методи в наступних електронних базах даних: Science Direct, PubMed, Scopus і Google Scholar. Під час пошуку статті проаналізовано анотації. Критеріями включення були такі: 1 – фізична та медична реабілітація і/або допоміжна система, яка підтримується сенсорами і комп’ютером, 2 – системи, розроблені для організму людини, і 3 – документи, написані англійською мовою. Якщо очікуваний критерій було знайдено, повний текст переглядали.

Результати досліджень та їх обговорення. Під час виконання дослідження провели систематичний огляд та аналіз останніх публікацій, в основному зарубіжної наукової медичної, біологічної та технічної літератури щодо видів, принципів роботи, розробки та можливостей застосування сенсорів у реабілітаційній медицині. Сенсорні технології продовжують всебічно розвиватися і пропонують зручні можливості у використанні для поліпшення функціонального стану здоров’я. Широкий спектр досліджень, включених і відображених у цьому огляді, включав різні типи сенсорів. На сьогодні пристрої, що використовують для моніторингу фізичної активності, розділяють на сенсори, які вимірюють такі біологічні показники, як тиск, частоту серцевих скорочень, частоту дихання – пульсометр, тонометр, спірометр, та датчики руху – педометри, акселерометри, трекери активності. Деякими з найчастіших у використанні сенсорів у реабілітації є електроміографія, гальванічна реакція шкіри, електрокардіографія, електроенцефалографія та сенсорні датчики і системи, які контролюють рухову і фізіологічну активність людини. У статті для прикладів розглянуто: 1 – типовий алгоритм роботи пристроїв для моніторингу функціонального стану здоров’я людини, 2 – діагностичний прилад ALLADIN з сенсорами, який включає дев’ять компонентів. В електронних базах даних: Science Direct, PubMed, Scopus і Google Scholar не знайдено жодної роботи, раніше опублікованої, де б автори узагальнювали поєднання сенсорів із апаратними засобами, робототехнічними, комп’ютерними, системами для реабілітації пацієнтів різних вікових категорій.

Висновки. При аналізі сучасної вітчизняної та зарубіжної літератур щодо видів сенсорів у реабілітаційній медицині вивчено й описано розвиток і застосування сенсорних приладів у фізичній та медичній реабілітації. В усіх публікаціях вказується, що сенсорні датчики прикріплюються до пристроїв, які дають змогу вимірювати функціональні показники стану здоров’я людини. Тому сенсорні технології у реабілітаційній медицині продовжують всебічно розвиватися і часто застововуються для діагностики, оцінки стану здоров’я людини та її реабілітації.

ОКУЛЬТНА HCV-ІНФЕКЦІЯ (ОГЛЯД ЛІТЕРАТУРИ)

V. V. Potii — 2019-06-29

Окультна HCV-інфекція, форма інфекції, яку визначають як наявність РНК HCV у гепатоцитах при відсутності РНК HCV в сироватці або плазмі крові за наявності або відсутності HCV-антитіл при використанні звичайних лабораторних тестів. Виявлення РНК у мононуклеарах периферійної крові й/або тканині печінки на сьогодні вважають золотим стандартом у діагностиці окультної HCV-інфекції. У статті представлено огляд наявних літературних даних, присвячених поширеності, клінічній характеристиці, вивченню факторів ризику розвитку окультної HCV-інфекції у пацієнтів із досвідом лікування, які досягли стійкої вірусологічної відповіді. Представлено дослідження, в яких вивчали зв’язок окультної форми HCV-інфекції із лімфопроліферативними захворюваннями й кріоглобулінемією. Визначено практичні рекомендації щодо виявлення окультної HCV-інфекції як можливої причини прогресування захворювання печінки у певних групах хворих.

Мета дослідження – покращити діагностику криптогенного гепатиту шляхом виключення окультної HCV-інфекції як можливої причини ураження печінки.

Результати численних літературних даних вказують на наявність окультної форми гепатиту С. Окультну форму гепатиту С необхідно виключити як можливу причину ураження печінки, особливо в осіб із прогресуванням захворювання: в осіб зі спонтанним кліренсом вірусу гепатиту С, у пацієнтів, які одержали противірусну терапію з приводу хронічного гепатиту С й досягли стійкої вірусологічної відповіді, однак мають клінічні й/або лабораторні ознаки прогресування захворювання печінки; у пацієнтів із криптогенним захворюванням печінки після виключення можливих причин як вірусної (HСV, HBV, EBV, CMV тощо), так і невірусної етіологій. Необхідні дослідження для подальшого довгострокового вивчення даної форми захворювання, оскільки ряд авторів заперечують існування окультної формі гепатиту С.

ПАТОГЕНЕТИЧНЕ ОБҐРУНТУВАННЯ ПРОФІЛАКТИКИ ТА КОРЕКЦІЇ РЕПЕРФУЗІЙНО-РЕОКСИГЕНАЦІЙНОГО СИНДРОМУ ПРИ РЕВАСКУЛЯРИЗАЦІЇ АРТЕРІАЛЬНОГО РУСЛА В УМОВАХ ХРОНІЧНОЇ КРИТИЧНОЇ ІШЕМІЇ НИЖНІХ КІНЦІВОК

I. K. Venher — 2019-07-03

У статті вказано на поширеність оклюзійно-стенотичних уражень артеріального русла нижніх кінцівок та частоту післяопераційних ускладнень після реваскуляризації у вигляді реперфузійно-реоксигенаційного синдрому (РРС). Наведено патогенетичні механізми та процеси розвитку РРС, які можуть бути призупинені або ж їх прояв може бути значно знижений при застосуванні комплексу заходів, який повинен бути спрямований на: а) зниження активності нейтрофілів; б) нормалізацію стану ендотеліоцитів; в) ліквідацію вазоконстрикції; г) нормалізацію мікросудинної проникності; ґ) відновлення прооксидантно-антиоксидантної рівноваги. Для профілактики та корекції РРС запропоновано застосовувати інфузію простогландину Е₁, пролонговану епідуральну анестезію, поліклональну антинейтрофільну сироватку, моноклональні антитіла, L-селектин, лейкаферез, статини, бета-блокатори, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, похідні індолоцтової кислоти, каталазу, манітол, алопуринол, альфа-токоферол, корвітин, L-аргінін.

Мета дослідження – патогенетично обґрунтувати профілактику реперфузійно-реоксигенаційного синдрому при реваскуляризації артеріального русла в умовах хронічної критичної ішемії нижніх кінцівок.

Матеріали і методи. Матеріалом для роботи були дані літератури за останні 5–10 років із проблеми критичної ішемії нижніх кінцівок та реваскуляризаціїї артеріального русла для з’ясування сучасних тенденцій і поглядів на причинні фактори розвитку реперфузійно-реоксигенаційного синдрому.

Результати досліджень та їх обговорення. Результати досліджень засвідчують, що в основі РРС лежить надходження оксигенованої крові в артеріальне русло ішемізованої нижньої кінцівки. Сформований РРС пролонгує ішемію тканин нижньої кінцівки і сприяє прогресуванню у них процесів дистрофії, які проявляють генералізований депресивний вплив на органи та системи. Для профілактики та корекції РРС запропоновано застосовувати інфузію простогландину Е₁, пролонговану епідуральну анестезію, поліклональну антинейтрофільну сироватку, моноклональні антитіла, L-селектин, лейкаферез, статини, бета-блокатори, інгібітори ангіотензинперетворюючого ферменту, похідні індолоцтової кислоти, каталазу, манітол, алопуринол, альфа-токоферол, корвітин, L-аргінін.

Висновки. Пусковим фактором складного комплексу патогенетичних механізмів та процесів розвитку РРС є невідповідність між кількістю кисню в крові, що надходить в артеріальну систему нижньої кінцівки при реваскуляризуючій операції, і можливістю його спожити реоксигенованими ішемізованими тканинами. Наведені патогенетичні механізми та процеси розвитку РРС можуть бути призупинені або ж їх прояв може бути значно знижений при застосуванні комплексу заходів, який повинен бути спрямований на: а) зниження активності нейтрофілів; б) нормалізацію стану ендотеліоцитів; в) ліквідацію вазоконстрикції; г) нормалізацію мікросудинної проникності; ґ) відновлення прооксидантно-антиоксидантної рівноваги.

ОСОБЛИВОСТІ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДЕЗАДАПТАЦІЇ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЮ РЕФЛЮКСНОЮ ХВОРОБОЮ

Y. Y. Martynova — 2019-04-16

Функціонування системи органів травлення, загалом, взаємодіє зі станом психічної сфери людини, тому більшість захворювань шлунково-кишкового тракту відносять до психосоматичної патології. У сучасному розумінні психосоматична медицина є наукою, що вивчає взаємозв’язки між психічними і соматичними процесами. Підвищений інтерес до цієї проблеми можна вважати повністю закономірним, оскільки на практиці доволі часто відхилення від оптимальної життєдіяльності організму, що класифікуються в якості захворювання, стану, реакції або дезадаптації, не можуть пояснюватись виключно у контексті морфологічної будови людини.

Мета дослідження – вивчити порушення психологічної адаптації у пацієнтів із гастроезофагеальною рефлюксною хворобою (ГЕРХ).

Матеріали і методи. Ми оцінювали наявність, вираження, поширення та локалізацію запальної реакції слизової оболонки нижньої третини стравоходу, а також наявність ерозивно-виразкових змін та їх ускладнень. Психологічне обстеження хворих включало індивідуальну бесіду та психодіагностичне тестування за допомогою опитувальників, що допускають кількісну оцінку досліджуваних ознак. Статистичне опрацювання результатів досліджень було здійснено за допомогою методів варіаційної статистики, які реалізувались стандартним пакетом прикладних програм Statistica for Windows 6.0. Порівнювали два середні показники за допомогою t-критерію Стьюдента і непараметричних критеріїв. Водночас розбіжності між середніми показниками вважали вірогідними при досягнутому рівні значимості (р) нижче 0,05.

Результати досліджень та їх обговорення. Під нашим спостереженням перебувало 45 пацієнтів із ГЕРХ. Для верифікації діагнозу ми використовували ендоскопічне дослідження верхніх відділів шлунково-кишкового тракту, яке здійснювали за допомогою гнучких фіброгастроскопів типу Olympus за загальноприйнятою методикою. Серед обстежених були 31 жінка та 14 чоловіків віком 19–70 років, середній вік становив (45,67±2,32) року. Вивчаючи анамнез, ми побачили, що тривалість захворювання коливалась у середньому від 7 місяців до 20 років. Водночас, найчастіше був анамнез від 1 до 5 років (51,1% пацієнтів), а середня тривалість захворювань становила (7,77±1,35) року.

Висновки. За даними Мінесотського багатофакторного особистісного опитувальника (ММРІ), зміни психологічного статусу обстежених хворих на ГЕРХ було виявлено у 76,7 %. Найзначущими з-поміж були: депресія (63,3 %), іпохондрія (43,3 %) та психастенія (20,0 %).

НЕЙРОВАСКУЛЯРНІ ПОРУШЕННЯ, МЕДІАТОРНО-СУДИННІ ВПЛИВИ НА НЕЙРОПРОВІДНІСТЬ КОРІНЦІВ СПИННОГО МОЗКУ, АСПЕКТИ ЇХ КОРЕКЦІЇ

V. V. Pogorelov — 2019-06-29

Спондилогенна компресія корінців спинного мозку (КСМ) призводить до порушення кровотоку в епідурально-судинному сплетенні (ЕСС), стазу крові, набряку та локального судинного запалення із порушенням функції ендотелію. Велике значення у цьому процесі відіграють ЕТ-1, оксид азоту, інтерлейкіни, фактори коагуляції, медіатори порушення стінки ЕСС. Вони зв’язуються зі специфічними рецепторами на мембранах гладко-м’язових клітин, спричиняють дисфункцію ендотелію судин, спонукають до вазоконстрикції, що є одним з механізмів розвитку ішемії у КСМ.

Мета дослідження – визначити медіатори ушкодження при компресії епідурального судинного сплетення (ЕСС) та з’ясувати можливості впливу холіну альфосцерату на процес нейропровідності корінців спинного мозку.

Матеріали і методи. У 31 хворого з хронічною формою компресії ЕСС на тлі загальної терапії і у 27 пацієнтів із гострою формою компресії ЕСС на тлі загальної терапії із включенням холіну альфосцерату та у 29 практично здорових осіб, які увійшли до групи контролю, до і після лікування визначали динаміку змін показників ендотеліну-1 (ЕТ-1), матриксної металопретеїнази (ММП-1), інформаційних молекул: інтерлейкіну-1β (ІЛ-1β), фактора некрозу пухлин (ФНП) та молекул судинної і міжклітинної адгезії (sVCAM-1 і sICAM-1).

Результати досліджень та їх обговорення. Було виявлено взаємозв’язок між зміною показників ЕТ-1, підвищенням рівня ММП-1, інформаційних молекул та молекул судинної і міжклітинної адгезії, що свідчить про імуносудинне запалення, яке є одним із механізмів патогенезу компресії ЕСС. Під впливом холіну альфосцерату відмічали поліпшення стану хворих, зменшення інтенсивності болю та відновлення нейропровідності.

Висновки. При гострій формі компресії ЕСС вказували на підвищення ЕТ-1, експресії молекул sVCAM-1і sICAM-1 та ММП-1, ІЛ-1β і ФНП-α. Збільшення цих показників, особливо sICAM-1 і ММП-1, може свідчити про зростання ступеня активності судинного запалення ЕСС, що дає можливість підвищити контроль за ефективністю лікування. Клініко-лабораторні зміни підтверджують відновлення нейропровідності під впливом холіну альфосцерату в пацієнтів із компресією корінців спинного мозку.

МОРФОЛОГІЧНІ ОСОБЛИВОСТІ ПОЛІПІВ ТІЛА МАТКИ У ЖІНОК РЕПРОДУКТИВНОГО ВІКУ

N. Ye. Gorban — 2019-07-03

Згідно з сучасними поглядами, що базуються на даних доказової медицини, визначено поняття "поліп ендометрія" як доброякісне вузлове екзофітне утворення слизової тіла матки, що складається із залоз та строми, переважно фіброзної, яка містить "клубок" товстостінних кровоносних судин.

Мета дослідження – вивчити морфологічні особливості тканин поліпів тіла матки та ендометрія із встановленням ролі запального фактора в патогенезі гіперпроліферативних його змін у жінок репродуктивного віку.

Матеріали і методи. У статті наведено результати обстеження 62 пацієнток репродуктивного віку з поліпами тіла матки. Встановлено наявність залозистого компонента в 79,03 % випадків, фіброзних поліпів – у 12,9 %, мікрополіпів – у 8,06 % відповідно. Поєднання поліпів із неатиповою гіперплазію ендометрія виявлено у 80 % пацієнток із мікрополіпозом, в 63,6 % жінок – із залозисто-кістозними поліпами тіла матки, у 44,4 % обстежених – із залозисто-фіброзними поліпами ендометрія й у 37,5 % пацієнток – із фіброзними поліпами. Імуногістохімічно виявлено експресію CD-138 як в тканинах поліпів тіла матки, так і прилеглих ендометріальних тканинах у 43,5 % випадків, що стало маркером хронічного ендометриту в частини обстежених, що лягло в основу патогенетичних підходів при лікуванні такої патології. Для обробки даних використовували стандартні процедури за допомогою Microsoft Excel. Дослідження проводили в лабораторії патоморфології ДУ "ІПАГ імені акададеміка
О. М. Лук’янової НАМН України", керівник – член-кореспондент НАМН України, професор Т. Д. Задорожна.

Результати досліджень та їх обговорення. При клінічному аналізі скарг обстежених із поліпами тіла матки клінічні прояви у вигляді порушення менструального циклу мали 13 (20,97 %) хворих, в 11 (17,74 %) пацієнток були відсутні скарги на бажану вагітність, разом з тим, як 38 (61,29 %) жінок звернулися з метою проведення профілактичного огляду, що не суперечить показникам інших дослідників. При проведенні морфологічного дослідження ми встановили наступні особливості поліпів тіла матки у жінок репродуктивного віку: найчастіше верифікували поліпи тіла матки, які мали залозистий компонент, – у 49 (79,03 %) випадків, з них залозисто-кістозну структуру виявлено у 22 (35,48 %) хворих, залозисто-фіброзна будова була у 27 (43,55 %) пацієнток, приблизно однакові значення виявились у фіброзних поліпів тіла матки – 8 (12,90 %) жінок та мікрополіпів ендометрія – у 5 (8,06 %) випадків відповідно. Ми встановили, що в усіх групах обстежених із поліпами тіла матки були ознаки неатипової гіперплазії ендометрія. Необхідно відмітити, що за даними літератури, поліпи ендометрія розміром понад 15 мм були пов'язані з гіперплазією. Вищенаведені дані є важливим свідченням того, що однонаправлені визначення позитивної експресії запального маркера CD-138 як в тканині поліпа тіла матки, так і в ендометріальній тканині вказують на єдність запального фактора у патогенезі гіперпроліферативних процесів та доводять значну роль запального процесу в розвитку його патологічних станів та обґрунтовують необхідність враховувати цей факт у підходах до тактики ведення хворих.

Висновки. Результати проведеного морфологічного та імуногістохімічного дослідження свідчать, що в основі формування поліпів тіла матки лежить запальний процес, що підтверджується морфологічно наявністю хронічного ендометриту та позитивною реакцією на CD-138. Вивчення патогенетичних механізмів формування патології ендометрія є ключовим моментом у розробці методів корекції цих патологічних процесів, що тим самим дозволяє підвищити ефективність лікування та зберегти репродуктивне здоров’я.

ОЦІНКА МОЖЛИВОСТІ КОРОТКОТРИВАЛОГО ЗБЕРІГАННЯ ЕКСПЛАНТІВ ПЛАЦЕНТИ ДЛЯ РЕГЕНЕРАТИВНОЇ МЕДИЦИНИ

V. Yu. Prokopyuk — 2019-07-03

Клітини, тканини, біологічно активні речовини плаценти є перспективними об’єктами для ефективного лікування патологічних станів ендокринної, імунної та нервової систем. Для клінічного застосування похідних плаценти необхідна розробка методів їх короткотривалого зберігання і транспортування від клініки до біотехнологічної лабораторії та в зворотному напрямку.

Мета дослідження – визначити можливості субнормотермічного (+20 ºС) та гіпотермічного (+4 ºС) зберігання експлантів плаценти в середовищі культивування для клінічного використання у регенеративній медицині.

Матеріали і методи. Експланти отримували з плацент після кесаревого розтину. Зберігали в культуральному середовищі при гіпотермічних та субнормотермічних умовах протягом 96 год. Кожні 24 год гістологічно оцінювали структуру експлантів, метаболічні характеристики за даними тестів відновлення резазурину, МТТ, тесту споживання глюкози.

Результати досліджень та їх обговорення. Виявлено, що при субнормотермічних умовах експланти плаценти зберігають структуру, життєздатність та метаболічні характеристики 48 год, при гіпотермічних умовах термін збереження знижується до 24 год. Типовими ураженнями є зменшення ворсин та міжворсинчастих просторів, відшарування трофобласта. Розроблено рекомендації до їх короткотривалого зберігання.

Висновки. Визначено, що находження (транспортування) експлантів плаценти в субнормотермічних умовах до 48 год у культуральному середовищі забезпечує збереження властивостей експлантів і зумовлює ефективність їх клінічного використання.

МОРФОЛОГІЧНЕ ДОСЛІДЖЕННЯ ПОСЛІДУ В ЖІНОК ІЗ ПЕРЕДЧАСНИМИ ПОЛОГАМИ

V. O. Sitnikova — 2019-07-04

Невиношування вагітності належить до числа найактуальніших проблем у сучасний медицині. Цим терміном визначають народження дитини в терміні гестації менше ніж 37 повних тижнів, що є другою за розповсюдженням причиною (після уроджених аномалій) неонатальної смертності. Найвищий відсоток захворюваності й смертності припадає на дітей, які народилися у терміні гестації менше 32 тижнів, хоча частка цих новонародженних складає 16 % від усіх недоношених новонароджених. Передчасні пологи – поліетіологічна проблема, що залежить від багатьох факторів. Однією з провідних проблем є формування плацентарної дисфункції, яка проявляється морфофункціональними змінами в плаценті, що пов’язані з порушенням матково-планцентарного кровообігу.

Мета дослідження – вивчити особливості гістологічного стану плаценти у жінок з обтяженим акушерсько-гінекологічним анамнезом та пологами до терміну, діти яких при народженні мали різну оцінку за шкалою Апгар.

Матеріали і методи. У зв’язку зі збільшенням передчасних пологів у КЗ “Пологовий будинок № 5” під спостереженням перебувало 19 жінок з вересня до грудня 2018 р. Вивчено особливості їх місць проживання, акушерсько-гінекологічного та сімейного анамнезів, перебігу даної вагітності та пологів. Проаналізовано результати ультразвукових обстежень дітей та отримано антропометричні дані новонароджених, надано оцінку за шкалою Апгар та проведено гістологічний аналіз послідів народжених дітей. Для клінічної оцінки виявлення особливостей перебігу вагітностей, пологів та послідів у жінок різних вікових груп поділили на дві групи: до 35 років – 12 жінок (перша група) та після 35 років – 7 жінок (друга група). Середній вік обстежених жінок становив 31,3 року. Статистичну обробку даних проведено з використанням кутового критерію перетворення Фішера. Показник ступеня вірогідності (р) між двома порівнювальними величинами вважали достовірним при значеннях р<0,05.

Результати досліджень та їх обговорення. Старші за віком жінки, які проживали в екологічно сприятливих районах Одеської області й перебували в шлюбі та яким застосовували допоміжні репродуктивні технології (ДРТ), мали одноплідну вагітність, порівняно з жінками першої групи, котрі жили в центральній частині міста з гіршими екохарактеристиками, перебували в незаконному шлюбі й при цьому частіше мали багатоплідну вагітність за допомогою ДРТ, у них були гірші перинатальні показники. Вагітності, індуковані за допомогою ДРТ, спостерігали частіше у жінок другої групи. При цьому новонароджені діти від жінок із другої групи мали кращі показники за шкалою Апгар і не мали синдрому внутрішньоутробної затримки, порівняно з новонародженими у жінок першої групи. Ознаки дисфункції плаценти при цьому спостерігали як у жінок першої, так і другої груп.

Висновки. Кращі показники життєдіяльності за шкалою Апгар і відсутність ознак внутрішньоутробної затримки розвитку плода були виявлені у дітей від жінок старшої вікової групи. Це може бути пов'язано з кращими умовами проживання, більш стабільним соціальним статусом і кращою преконцептуальною підговтовкою даної вікової групи.

ЕФЕКТИВНІСТЬ ЛІКУВАННЯ ПАЦІЄНТІВ З АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ ТА КОМОРБІДНИМИ СТАНАМИ В РЕАЛЬНІЙ КЛІНІЧНІЙ ПРАКТИЦІ

S. A. Tykhonova — 2019-04-16

Результати рекомендацій поточного 5-річчя наголошують на необхідності контролювати супутні фактори ризику в пацієнтів з артеріальною гіпертензією (АГ) високого та дуже високого ризику. Антигіпертензивна (АГТ) та прогноз-модифікувальна терапії (ПМТ) у хворих на АГ мають бути тривалими та постійними. Однією із перешкод є погана прихильність пацієнта до лікування. До клінічних аспектів цієї прихильності відносять поліморбідний статус пацієнтів, який через поліпрагмазію негативно впливає на наполегливість при виконанні рекомендацій лікаря.

Мета дослідження – оцінити ефективність та визначити фактори неефективного лікування пацієнтів з АГ та коморбідними станами в реальній клінічній практиці для подальшої розробки способів їх корекції.

Матеріали і методи. В межах науково-дослідної роботи “Детекція молекулярно-генетичних маркерів для вибору, оцінки ефективності персоналізованої фармакотерапії первинної артеріальної гіпертензії на тлі коморбідної патології” (№ держреєстрації 0114U007015, 2015–2019 рр.) обстежено 370 пацієнтів 31–88 років з АГ І–ІІІ ступенів, 164 (44 %) – чоловіків, 206 (56 %) – жінок. При включенні хворих у дослідження оцінювали АГТ та дози, які призначали, а також ПМТ (статини, антитромбоцитарні препарати) та їх ефективність. Розраховували індекс коморбідності за Charlson.

Результати досліджень та їх обговорення. Клінічний портрет пацієнта з АГ у дослідженні визначали множинною судинною та метаболічною коморбідністю. Більше 3-х супутніх патологічних станів мали 90,5 % хворих, що було причиною поліпрагмазії. П’ять та більше препаратів щоденно отримували 21,2 % пацієнтів. Але тільки 7,8 % осіб на момент включення мали контрольовану АГ. Неконтрольований АТ, низька частота призначення ПМП (інгібітори ренін-ангіотензинової системи – 63,5 %, статини – 35,1 %, антитромбоцитарні препарати – 59,5 %) та інтенсивність статинотерапії, невідповідна до ризику, ускладнюють перебіг АГ у коморбідних пацієнтів.

Висновки. Потребують розробки стратегії підвищення прихильності до комплексної терапії гіпертензивних пацієнтів із супутніми станами та її індивідуалізація під координацією клінічного фармаколога.

ОСОБЛИВОСТІ СТРУКТУРНОЇ ПЕРЕБУДОВИ АРТЕРІЙ ЯЗИКА ПРИ ДЕСКВАМАТИВНОМУ ГЛОСИТІ

M. S. Hnatjuk — 2019-04-16

Десквамативний глосит нерідко зустрічається у клініці, а його діагностика нелегка. При ньому змінюється структура язика і важливу роль при цьому відіграє його артеріальне русло, яке при вказаній патології досліджено недостатньо.

Мета дослідження – морфометрично вивчити вікові особливості структурної перебудови артерій язика при десквамативному глоситі.

Матеріали і методи. Дослідження проведено на 60 статевозрілих щурах-самцях, яких поділили на 4 групи: перша нараховувала 15 інтактних тварин віком 8 місяців, друга – 15 щурів віком 24 місяці, третя – 15 тварин віком 8 місяців із десквамативним глоситом; четверта – 15 24-місячних щурів із десквамативним глоситом. Евтаназію тварин здійснювали кровопусканням в умовах тіопенталового наркозу через 2 тижні від початку досліду. З язика виготовляли гістологічні мікропрепарати. Проводили морфометрію артерій середнього (51–128 мкм) та дрібного (26–50 мкм) калібрів, при якій вимірювали зовнішній, внутрішній діаметри, товщини медії та адвентиції, висоту ендотеліоцитів, діаметр їх ядер, визначали індекс Керногана, ядерно-цитоплазматичні відношення в ендотеліоцитах, відносний об’єм ушкоджених ендотеліоцитів. Кількісні показники обробляли статистично.

Результати досліджень та їх обговорення. Встановлено, що артерії дрібного калібру язика при десквамативному глоситі змінювалися у більшому ступені порівняно з артеріями середнього калібру. Внутрішній діаметр артерій дрібного калібру в третій групі щурів зменшився на 8,8 %, а у четвертій групі – на 11,9 % (р<0,001), товщина медії відповідно зросла на 7,8 та 8,2 % (р<0,001), а товщина адвентиції – на 25,6 і 68,1 % (р<0,001). Індекс Керногана артерій дрібного калібру при десквамативному глоситі у спостереженнях третьої групи зменшився на 21,6 %, а у дослідних тварин старшої вікової групи – на 26,7 % (р<0,001). Звуження просвіту даних артерій, потовщення їх стінки, виражене зменшення індексу Керногана свідчили про суттєве зниження пропускної здатності досліджуваних судин та погіршання кровопостачання органа. При десквамативному глоситі висота ендотеліоцитів артерій язика дрібного калібру в тварин третьої групи зменшилася на 4,6 %, а в четвертій групі щурів – на 5,6 % (р<0,01). Діаметри ядер досліджуваних клітин у даних експериментальних умовах майже не змінювалися, проте порушувалися у них ядерно-цитоплазматичні відношення. Так, у третій групі спостережень вказаний морфометричний параметр зріс на 8,9 %, четвертій групі – на 12,6 % (р<0,05). Необхідно зазначити, що зміни ядерно-цитоплазматичних відношень в ендотеліоцитах артерій свідчили про порушення структурного клітинного гомеостазу. В третій групі спостережень відносний об’єм ушкоджених ендотеліоцитів із вираженою статистично достовірною різницею (р<0,001) зріс у 6,6 раза, а в четвертій групі – у 7,36 раза (р<0,001). Проведені дослідження та отримані результати свідчать, що десквамативний глосит призводить до вираженої структурної перебудови артерій язика, яка характеризується потовщенням їх стінки, звуженням просвіту, зниженням пропускної здатності, порушенням клітинного структурного гомеостазу та зростанням відносних об’ємів ушкоджених ендотеліоцитів. Більш виражені структурні зміни при десквамативному глоситі виявлені в артеріях дрібного калібру язика та у тварин старшої вікової групи.

Висновки. Десквамативний глосит у лабораторних білих щурів-самців супроводжується вираженою структурною перебудовою артерій язика, яка характеризується потовщенням їх стінки, звуженням просвіту, зниженням пропускної здатності судин, порушенням клітинного структурного гомеостазу, ушкодженням ендотеліоцитів, ендотеліальною дисфункцією, погіршанням кровопостачання органа. Більш виражені структурні зміни при десквамативному глоситі виявлені в артеріях язика дрібного калібру та в дослідних тварин старшої вікової групи.

ВПЛИВ МЕТФОРМІНУ НА ЕКСПРЕСІЮ α- ТА β-MHC ГЕНІВ ПІСЛЯ ІНФАРКТУ МІОКАРДА У МИШЕЙ

H. Ya. Loi — 2019-04-16

Цукровий діабет 2 типу діагностовано у понад 65 % пацієнтів, які помирають у результаті кардіоваскулярної патології. “Метформін” – препарат вибору для лікування цукрового діабету 2 типу, який проявляє виражені кардіопротективні ефекти. Проте молекулярні механізми захисту кардіоміоцитів потребують подальшого вивчення. Гіпертрофія кардіоміоцитів відіграє провідну роль у розвитку серцевої недостатності та вважається результатом дисбалансу між прогіпертрофічними та антигіпертрофічними факторами та їх механізмами, які контролюють ріст клітин. При серцевій недостатності та гіпертрофії виникає дисфункція генів α-MHC і β-MHC. У нормі α-MHC є домінантною ізоформою, проте при кардіальній дисфункції виникає апрегуляція β-MHC гена.

Мета дослідження – вивчити вплив препарату “Метформін” на гіпертрофію кардіоміоцитів та експресію генів α-MHC і β-MHC після інфаркту міокарда у мишей.

Матеріали і методи. Мишам типу C57BI/6J змодельовано ішемію/реперфузію. Щоб оцінити трансляційний потенціал метформіну, лікування було розпочато через 15 хв після ішемії/реперфузії у дозі 5 мг/кг/добу інтраперитонеально та тривало 14 днів. Серцеві кріосекції забарвлено за допомогою гематоксиліну та еозину. Площі клітин визначено за допомогою програми ImageJ. Аналіз рівнів експресії генів α-MHC та β-MHC здійснено за допомогою полімеразної ланцюгової реакції в реальному часі.

Результати досліджень та їх обговорення. Ішемія/реперфузія спровокувала виражену гіпертрофію клітин серця. У групі тварин, пролікованих метформіном після інфаркту міокарда, виявлено достовірне зменшення розмірів кардіоміоцитів, порівняно з групою тварин, які отримували ін’єкції PBS. Крім того, ішемія/реперфузія спричинила апрегуляцію β-MHC, хоча достовірних змін в експресії α-MHC не відбулося. Встановлено, що на експресію генів α- та β-MHC препарат “Метформін” не чинить ніякого впливу.

Висновки. Препарат “Метформін” захищає кардіоміоцити від гіпертрофічного ремоделювання після інфакту міокарда у мишей. Антигіпертрофічний ефект метформіну реалізується незалежно від експресії α- та β-MHC генів.

ОСОБЛИВОСТІ АНГІОАРХІТЕКТОНІКИ ПЕЧІНКОВИХ ВЕН ЩУРА ТА ЇХ РЕМОДЕЛЮВАННЯ ПРИ ОТРУЄННІ АЦЕТИЛСАЛІЦИЛОВОЮ КИСЛОТОЮ

M.P. Klantsa — 2019-06-29

Проблема розвитку токсичного ураження печінки в останні роки стає все більш актуальною. Все частіше зустрічається явище медикаментозного (токсичного) гепатиту, що розвивається в результаті прийому разової великої дози препарату чи тривалого вживання як під наглядом лікаря, так і без нього. Нестероїдні протизапальні препарати (НПЗП) фармакологічної групи, що поряд із протимікробними засобами масово фігурують у призначеннях лікарів у всьому світі. Серед даної групи ацетилсаліцилову кислоту виділяють як одну з найпоширеніших речовин, що буває у складі багатьох препаратів, які можна придбати чи отримати без рецепта.

Мета дослідження – вивчити, описати і проілюструвати особливості просторової організації печінкових вен інтактних статевозрілих щурів та їх реорганізацію при отруєнні ацетилсаліциловою кислотою.

Матеріали і методи. Експерименти проведено на 42 білих лабораторних статевозрілих щурах-самцях: інтрактні (n=6), гостре отруєння (n=6), хронічне отруєння (n=30). Гостре отруєння моделювали одноразовим внутрішньошлунковим введенням ацетилсаліцилової кислоти у дозі 500 мг на 1 кг маси тіла. Хронічну інтоксикацію – щоденним внутрішньошлунковим введенням ацетилсаліцилової кислоти у дозі 150 мг на 1 кг маси тіла. Оцінювали розміри і площу венозного колектора печінки, діаметри основних венозних магістралей (D), довжину їх сегментів між двома сусідніми розгалуженнями (L), діаметрально-довжинні співвідношення (L/D) та величину кутів злиття (φ). Методи дослідження: контрастна рентгенолографія, макроморфометрія. Контрольні терміни дослідження – 1; 3; 7; 14 і 28 діб від початку експерименту.

Результати досліджень та їх обговорення. При моделюванні тяжкого ступеня токсичності у першу добу експерименту гинули усі тварини. При цьому на їх контрастних рентгенангіограмах спостерігали значні зміни ангіоархітектоніки вен печінки. Вони проявлялися вираженим розширенням просвіту вен усіх контрастованих порядків, що візуально підтверджувалося посиленням судинного рисунка за рахунок більш глибокого контрастування дрібних гілок, а також результатами їх кількісного аналізу.

Висновки. Найбільші зміни виникають при гострому отруєнні великими дозами ацетилсаліцилової кислоти. При хронічному отруєнні зміни дещо менш виражені й у своєму перебігу проходять у декілька етапів. Отримані кількісні показники печінкових вен і венозного колектора можуть скласти основу для порівняння і встановлення ступеня змін у печінці щурів при експериментальному моделюванні патологічних процесів.

ЗМІНИ ПЕРОКСИДНОГО ОКИСНЕННЯ ЛІПІДІВ ТА АНТИОКСИДАНТНОГО ЗАХИСТУ В ЩУРІВ РІЗНОЇ СТАТІ, ВИСОКО- І НИЗЬКОСТІЙКИХ ДО ГОСТРОЇ ГІПОКСИЧНОЇ ГІПОКСІЇ ПРИ ІММОБІЛІЗАЦІЙНОМУ СТРЕСІ

Iu. M. Ordynskyi — 2019-07-03

Визначення механізмів стресу, що має ушкоджувальний вплив на серце в осіб із різною реактивністю, може сприяти розробці індивідуальних методів корекції.

Мета дослідження – визначити вплив іммобілізаційного стресу на зміни показників пероксидного окиснення ліпідів та антиоксидантного захисту в щурів різної статі з високою і низькою стійкістю до гіпоксії.

Матеріали і методи. Стрес моделювали 4 рази шляхом одногодинної іммобілізації щурів спинкою донизу з інтервалом 24 год. У серці визначали концентрацію дієнових і трієнових кон’югатів, шиффових основ, ТБК-активних продуктів, супероксиддисмутазну та каталазну активності, у крові – концентрацію церулоплазміну, пероксидазну активність.

Результати досліджень та їх обговорення. У контрольних самців з високою стійкістю до гіпоксії (ВГ), порівняно з низькою стійкістю (НГ), виявлено меншу активність процесів пероксидного окиснення ліпідів, більшу супероксиддисмутазну активність, концентрацію церулоплазміну, пероксидазну активність крові; у ВГ самиць, порівняно з НГ, – більше дієнових і трієнових кон’югатів, шиффових основ; супероксиддисмутазна активність, концентрація церулоплазміну, пероксидазна активність крові; менше ТБК-активних продуктів; каталазна активність. Іммобілізація призвела до зростання усіх досліджуваних продуктів пероксидного окиснення ліпідів (у всіх групах тварин найінтенсивніше збільшилися ТБК-активні продукти). У самиць також значно зросли шиффові основи. Це вказує на розвиток окиснювального стресу, який більше виражений у самців порівняно з самицями. У самиць продукти пероксидного окиснення ліпідів швидше метаболізуються. Одночасно активувалася антиоксидантна ланка: найбільше у самиць підвищилася супероксиддисмутазна (більше у низькостійких до гіпоксії) та каталазна активності (більше у високостійких до гіпоксії особин), у самців – концентрація церулоплазміну (найбільше у низькостійких до гіпоксії). Пероксидазна активність крові знизилася у всіх експериментальних групах тварин.

Висновки. Іммобілізація щурів призводить до окиснювального стресу в серці, але механізм його розвитку та механізми адаптації і компенсації залежать від стійкості до гіпоксії та статі.

ОСОБЛИВОСТІ УЛЬТРАСТРУКТУРНОЇ РЕОРГАНІЗАЦІЇ ПЕРЕДСЕРДНИХ КАРДІОМІОЦИТІВ ПРИ ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНІЙ ТЕРМІЧНІЙ ТРАВМІ ТА ЗА УМОВ ЗАСТОСУВАННЯ ЛІОФІЛІЗОВАНИХ КСЕНОДЕРМОТРАНСПЛАНТАТІВ

I. B. Hetmaniuk — 2019-07-04

Опікова травма у розвинених країнах є одним із найпоширеніших видів ушкоджень мирного часу. Лікування опіків визначається складністю та багатоплановістю, термічні ушкодження – одні з найнебезпечніших, вони призводять до руйнування складних білків – основи клітин і тканин органів. Ключову роль при розвитку та патогенезі опікової хвороби, що розвивається після термічної травми ІІІ ступеня, відіграє серцево-судинна система.

Мета дослідження – встановити закономірності ультраструктурних змін у передсердних кардіоміоцитах після тяжкої термічної травми за умов застосування ліофілізованих ксенодермотрансплантатів.

Матеріали і методи. Опік ІІІ ступеня наносили під кетаміновим наркозом мідними пластинами, нагрітими у кип’яченій воді до температури 97–100 ^оС. Евтаназію тварин проводили після кетамінового наркозу шляхом декапітації. Розміри ділянки ураження склали 18–20 % епільованої поверхні тіла морських свинок. Для електронно-мікроскопічного дослідження брали шматочки передсердь, фіксували у 2,5 % розчині глютаральдегіду, постфіксували 1 % розчином тетраокису осмію на фосфатному буфері. Подальшу обробку проводили згідно з загальноприйнятою методикою [3]. Ультратонкі зрізи, виготовлені на ультрамікротомі LKB-3, контрастували уранілацетатом, цитратом свинцю відповідно до методу Рейнольдса та вивчали в електронному мікроскопі ПЕМ-125 К.

Результати досліджень та їх обговорення. В експерименті вивчено субмікроскопічні зміни передсердних кардіоміоцитів після тяжкої термічної травми в умовах проведення ранньої некректомії та застосуванні ліофілізованих ксенодермотрансплантів для закриття опікової рани. Встановлено, що після опіку III ступеня відбуваються значні ультраструктурні зміни в передсердних кардіоміоцитах, ступінь ураження яких збільшувався в динаміці експерименту. При стадіях опікового шоку та ранньої токсемії у структурах серця розвиваються пристосувально-компенсаторні процеси, а при стадіях пізньої токсемії та септикотоксемії – наявні глибокі незворотні деструктивні зміни. Доведено, що використання ліофілізованих ксенодермотрансплантатів після ранньої некректомії уражених тканин запобігає розвитку деструктивних змін у компонентах серця на ранніх термінах досліду, активізує регенераторні процеси скоротливих та ендокринних міоцитів передсердь на пізніх термінах експерименту.

Висновки. Застосування ліофілізованих ксенодермотрансплантатів позитивно впливає на перебіг регенераторних процесів та покращує стан ультраструктури передсердя в динаміці експерименту. На ранніх термінах досліду застосування ліофілізованої ксеношкіри зменшує ступінь ушкодження цитоплазматичних мембран кардіоміоцитів передсердь, активізуються регенераторні процеси в клітинах.

МОРФОЛОГІЧНІ ЗМІНИ В СТІНЦІ ТОНКОЇ КИШКИ ПРИ ГОСТРОМУ ПОШИРЕНОМУ ПЕРИТОНІТІ

I. Ya. Dzyubanovsky — 2019-07-04

Основною причиною смертності при гострому поширеному перитоніті (ГПП) є розвиток поліорганної недостатності. Кишечник – це орган, в якому розвиваються перші зміни при даній патології.

Мета дослідження – вивчити та оцінити морфологічні зміни в стінці тонкої кишки у тварин із експериментальним гострим поширеним перитонітом.

Матеріали і методи. У дослідженні використали 32 білих щурів. Гострий перитоніт моделювали шляхом введення 10 % калової суспензії у дозі 0,5 мл на 100 г маси тварини у черевну порожнину експериментальних щурів пункційним методом. Терміни спостереження: 1; 3; 7 доби від початку моделювання перитоніту. Для гістологічних досліджень брали тканину кишечника. Отримані шматочки органа фіксували в 10 % розчині нейтрального формаліну, який потім фарбували гематоксиліном та еозином.

Результати досліджень та їх обговорення. У тварин із змодельованим ГПП на 3 добу експерименту судинні зміни перш за все проявлялись округленням або десквамацією ендотелію, появою дефектів, що призводило до виходу плазми та формених елементів крові за межі судинного русла. У щурів із змодельованим ГПП на 7 добу підвищення проникності судин слизової оболонки тонкої кишки супроводжувалося значним набряком строми ворсинок та осередковими геморагіями.

Висновки. Виражені запальні зміни у стінці тонкої кишки при змодельованому ГПП були на усіх термінах ураження. На першу добу від початку експерименту на тлі запальної інфільтрації у стромі залозистого компонента тонкої кишки відзначалося значне розширення капілярів і венул. На 3 добу спостерігалося збільшення висоти кишкових ворсинок і крипт із вираженою десквамацією ендотелію у стінці судин, що викликало адгезію тромбоцитів у зонах ураження. На 7 добу в стінці тонкої кишки тварин із змодельованим ГПП були ділянки фокального некрозу поверхневого епітелію, які супроводжувалися множинними діапедезними крововиливами в периваскулярний простір слизової оболонки.

УПРОВАДЖЕННЯ ПРИНЦИПІВ “FAST TRACK SURGERY” В НЕВІДКЛАДНУ ХІРУРГІЮ ОБТУРАЦІЙНОЇ НЕПРОХІДНОСТІ ТОВСТОЇ КИШКИ ПУХЛИННОГО ГЕНЕЗУ

O. Yu. Ioffe — 2019-06-29

Одним із потенційних напрямків поліпшення безпосередніх результатів лікування хворих з обтураційною непрохідністю бластоматозного генезу є інтегрування сучасних досягнень планової колоректальної хірургії у вигляді концепцій “Fast track surgery” або ERAS у хірургічні протоколи надання невідкладної допомоги пацієнтам із даною патологією.

Мета дослідження – поліпшити результати хірургічного лікування хворих з обтураційною непрохідністю товстої кишки бластоматозного генезу шляхом упровадження принципів “Fast track surgery” в алгоритми їх лікування.

Матеріали і методи. Проаналізовані результати лікування 127 пацієнтів з обтураційною непрохідністю товстої кишки пухлинного генезу, які лікувалися в хірургічній клініці Київської міської клінічної лікарні № 3 за період 2009–2018 рр. Хворим виконали ургентні хірургічні втручання із залучанням мультимодальної програми “Fast track surgery”.

Результати досліджень та їх обговорення. Представлено та доведено ефективність застосування окремих елементів мультимодальної програми “Fast track surgery” в невідкладному хірургічному лікуванні зазначеної патології у перед-, інтра- та післяопераційному періодах. Так, використання ультразвукових ножиць Ultracision (“Ethicon”) та апаратів електрозварювання тканин Liga Sure (“Covidien”) та ЕК-300 М1 дозволило скоротити терміни виконання хірургічних втручань з (3,5±0,2) до (1,5±0,4) год. Середній ліжко-день хворих, які одужали, становив (13,4±2,7) доби. Серед групи пацієнтів, яким виконали хірургічні втручання у відтермінованому порядку, летальних випадків не було. Середній ліжко-день становив (8,3±1,8) доби, при цьому в групі хворих, яким в ході лікування застосували лапароскопічні технології, середній ліжко-день становив (5,4±
1,3) доби.

Висновки. Застосування елементів “Fast track surgery” в невідкладному хірургічному лікуванні обтураційної непрохідності товстої кишки дало можливість досягти значно нижчого рівня летальності (14 %) та кількості післяопераційних ускладнень, згідно з класифікацією Clavien-Dindo (32 %).

ВИКОРИСТАННЯ СТРЕС-ТЕСТУ ПРИ СОНОГРАФІЇ В РАННІЙ ДІАГНОСТИЦІ УШКОДЖЕНЬ ЛАТЕРАЛЬНОЇ ГРУПИ ЗВ’ЯЗОК ПРИ ІНВЕРСІЙНІЙ ТРАВМІ НАДП’ЯТКОВО-ГОМІЛКОВОГО СУГЛОБА

Y.O. Hrubar — 2019-06-29

Гострі ушкодження зв’язкового апарату надп’ятково-гомілкового суглоба є одними з найпоширеніших видів травм опорно-рухової системи. До даного типу ушкоджень переважно залучається латеральний зв’язковий комплекс, що включає передню надп’ятково-малогомілкову зв’язку, п’ятково-малогомілкову та задню надп’ятково-малогомілкову зв’язки.

Мета дослідження – оцінити можливості ультразвукового дослідження з використанням стрес-тестів при різних ступенях ушкодження латеральної групи зв’язок надп’ятково-гомілкового суглоба унаслідок гострої інверсійної травми.

Матеріали і методи. У діагностиці ушкоджень зв’язкового апарату надп’ятково-гомілкового суглоба пріоритетним залишається первинний огляд пацієнта лікарем-травматологом. При показаннях виконують рентгенографію з метою виключення переломів. У стандартну процедуру додаткових методів дослідження для оцінки ушкоджень опорно-рухового апарату включено сонографію. УЗД має ряд переваг над додатковими методами дослідження, а саме, комп’ютерною томографією та магнітно-резонансною томографією для оцінки стану зв’язкового апарату суглобів, зокрема здатність проводити динамічну оцінку та стрес-тести в реальному часі, уникаючи ризиків радіаційної експозиції. Одночасно проводили сонографічне дослідження травмованого та контрлатерального суглоба апаратами Aloka SSD 2000 і Acuson Antares (Siemens) з використанням високочастотних широкосмугових датчиків із робочою частотою 7–12 МГц.

Результати досліджень та їх обговорення. У дослідженні взяли участь 43 пацієнтів віком від 19 до 48 років із гострою інверсійною травмою зв’язок надп’ятково-гомілкового суглоба, з них ‒ 26 (60,47 %) чоловіків та 17 (39,53 %) жінок. Середній вік обстежуваних становив (26,3±4,8) року. Обстеження в більшості випадків проводили на 4–6 день із моменту травми після обов’язкового попереднього огляду лікарем ортопедом-травматологом. У процесі клінічного та сонографічного обстежень ушкодження зв’язок I ступеня виявлено в 12 (27,90 %) пацієнтів. Частковий розрив зв’язок (II ступінь) був у 26 (60,47 %) травмованих. Ушкодження III ступеня (тяжкі) – повний розрив зв’язки зі значним болем, набряком та гематомою виявлені у 5 (11,63 %) осіб.

Висновки. Сонографія має високу чутливість у діагностиці ушкоджень зв’язок латерального відділу надп’ятково-гомілкового суглоба. Вона є особливо цінним методом ранньої діагностики, коли її застосовують для оцінки розриву зв’язок, проводячи стрес-тести при гострій травмі в реальному часі. Отримані результати потребують подальшого дослідження з метою розробки технологічного обладнання та удосконалення методики проведення стрес-тесту, що якісно покращить результати сонографії латеральної групи зв’язок при гострій інверсійній травмі надп’ятково-гомілкового суглоба.