ВІДДАЛЕНІ РЕЗУЛЬТАТИ МУКОГІНГІВООСТЕОПЛАСТИКИ У ХВОРИХ ІЗ ТЯЖКИМИ ФОРМАМИ ГЕНЕРАЛІЗОВАНОГО ПАРОДОНТИТУ

Анотація

Серед усіх стоматологічних захворювань хвороби пародонта займають одне із провідних місць, враховуючи поширеність цієї патології серед населення та її наслідки (втрата зубів і порушення функції зубощелепної системи). Тяжкість перебігу хвороби, часті рецидиви й ускладнення призводять до зниження якості життя пацієнтів, порушення функції жування та мовлення, значних соціально-економічних збитків. Це вимагає подальшої розробки нових схем лікування.

Мета дослідження – розробити нові підходи до лікування хворих із тяжкими формами генералізованого пародонтиту (ГП), випередити у післяопераційному періоді оголення шийок зубів та зниження висоти альвеолярного краю уосконаленням мукогінгівоостеопластики та корекції функції печінки шляхом призначення у перед- та післяопераційному періодах адекватного медикаментозного супроводу.

Матеріали і методи. Прооперовано 60 хворих із тяжкою формою хронічного генералізованого пародонтиту. Залежно від методу лікування, усіх пацієнтів поділили на дві групи: 30 хворим на генералізований пародонтит ІІ–ІІІ ступенів розвитку із жировим гепатозом печінки (перша група) проводили модифіковану мукогінгівоостеопластику із застосуванням у перед- та післяопераційному періодах аргініну глутамату і в післяопераційному періоді розчину мірамістину та метилурацилової мазі з мірамістином. Хворим другої групи (30 осіб) без супутньої патології проводили мукогінгівоостеопластику. Оцінку результатів клінічного дослідження здійснювали за даними загальноклінічних, біохімічних методів.

Результати досліджень та їх обговорення. Через 3 місяці після операції суттєвої різниці між станом хворих першої і другої груп не було. Через 12 місяців – у 26 осіб першої групи в ділянці оперованих зубів утворилось стійке зубоясенне прикріплення за типом циркулярної зв’язки, при ренгенологічному контролі виявлено острівки осифікації і стабілізації патологічного процесу, а у хворих другої групи в 4 випадках були наявні поодинокі кишені, явища гінгівіту. Показник РІ у віддалений термін спостереження через 12 місяців поступово зменшувався. Порівняно з даними до операційного втручання, індекс РІ відрізнявся у хворих другої групи в 1,18 раза, а першої групи – у 1,20 разів через 12 місяців відповідно. У пацієнтів другої групи, в яких крім пенетрацій, використовували місцеві медикаменти, які ми запропонували, зниження рівня С-РБ було більшим і склало 9,24 раза через 12 місяців. Ще кращі результати спостерігали у хворих першої групи, а через 12 місяців були несуттєвими.

Висновки. Комплексне лікування із використанням аргініну глутамату у хворих першої групи, що сприяло найбільшому зниженню вмісту оксипроліну через 1; 6 і 12 місяців після терапії (1,42 і 1,38) раза, мало виражену дію на гальмування розпаду колагену в тканинах пародонта. Дослідження показало, що найбільший вплив на регуляцію активності ЛФ у сироватці крові хворих на ГП мав спосіб лікування, який застосовували у першій групі. Мукогінгівоостеопластика при лікуванні тяжких форм ГП в поєднанні з аргініном глутаматом знижували активність КФ у сироватці крові, особливо у хворих першої групи. Дані щодо змін активності трансаміназ у сироватці крові показали, що запропоноване медикаментозне лікування в поєднанні з хірургічною методикою мало суттєвий вплив на регуляцію активності трансаміназ у пацієнтів із тяжкими формами ГП.