Частота діагностованих скронево -нижньощелепних розладів у хворих із переломами нижньої щелепи залежно від локалізації та віку
DOI:
https://doi.org/10.11603/2311-9624.2019.1.10145Ключові слова:
перелом нижньої щелепи, дисфункція скронево-нижньощелепного суглоба, локалізація, частота, вікАнотація
Зростання травматизму у молодого працездатного населення є однією з основних медико-соціальних проблем. Переломи кісток обличчя характеризуються значною частотою, а провідне місце займають переломи нижньої щелепи, що становлять від 45 до 95 %. Основна увага у вітчизняній і зарубіжній літературі була направлена на дослідження внутрішніх порушень у скронево-нижньощелепному суглобі, спичинених переломами виросткового відростка. Питання лікування м'язово-суглобових розладів, обумовлених переломами нижньої щелепи інших локалізацій, як правило, своєчасно не ставили відповідно не вирішувалось. Цим і пояснюється актуальність проведеного дослідження.
Мета дослідження – проаналізувати частоту скронево-нижньощелепних розладів у хворих із переломами нижньої щелепи залежно від локалізації та віку.
Матеріали і методи. Для досягнення поставленої мети було проведено обстеження 164 пацієнтів, госпіталізованих у відділення хірургічної стоматології Чернівецької обласної клінічної лікарні з приводу травматичних переломів нижньої щелепи, а також було опрацьовано журнали реєстрації пацієнтів, що звернулися до щелепно-лицевого травмпункту в порядку надання швидкої медичної допомоги. Для визначення скронево-нижньощелепних розладів досліджували 4 симптоми, а саме: біль при пальпації суглобів; наявність шумів у суглобах; біль при пальпації жувальних м’язів; порушення траєкторії відкриття рота. Статистичну обробку результатів досліджень здійснювали за допомогою загальноприйнятих методів варіаційної статистики.
Результати досліджень та їх обговорення. Серед 164 хворих з переломами нижньої щелепи різної локалізації у 111 обстежених виявлено дисфункцію СНЩС: у 100 % осіб із переломами пришийкової ділянки та вінцевого відростка нижньої щелепи. Привертало увагу, що при серединних та бокових переломах нижньої щелепи дисфункція СНЩС спостерігали у 1,9 та у 1,5 раза рідше, ніж при переломах кута нижньої щелепи. Частота скронево-нижньощелепних розладів у хворих із переломами нижньої щелепи зростала зі збільшенням віку: від (34,38±8,40) % осіб у віці 20–25 років до (77,50±6,60) % у 26–35-річних осіб, р<0,01. Максимальна поширеність дисфункції СНЩС була у хворих із переломами щелеп у 36–45 років (89,19±5,10) %, р<0,01, р1>0,05) та у 46–55-річних обстежених – (90,32±5,31) %, р<0,01, р1, р2, р3>0,05. Водночас, в осіб старшої вікової групи поширеність скронево-нижньощелепних розладів становила (33,33±9,62) % та дорівнювала даним у осіб віком 20–25 років.
Висновки. У результаті проведених досліджень встановлено, що переломи нижньої щелепи різної локалізації сприяють виникненню розладів скронево-нижньощелепного суглоба, частота виникнення яких складала 67,68 %, зі 100 % поширеністю при переломах пришийкової ділянки і вінцевого відростка нижньої щелепи. При цьому максимальну частоту розладів спостерігали у осіб із переломами нижньої щелепи різної локалізації у віці 36–55 років і у середньому складала 89,76 %.
Посилання
Maladiere, E., Chikhani, L., & Meningaud, J.P. (1999). Osteosynthese des fractures sous- condyliennes par vissage en compression selon la technique d'Eckelt. Experience et difficults de la technique sur 5 ans. Rev. Stomatol. Cliir. Maxillofac., 100 (2), 75-81.
Vernadskiy, Yu.I. (1985). Travmatologiya i vosstanovitelnaya khirurgiya chelyustno-litsevoy oblasti [Traumatology and reconstructive surgery of the maxillofacial area]. Kyiv: Vyshcha shkola [in Russian].
Wilkes, C.H. (1989). International derangement of the temporomandibular joint. Otolaringol. Head Neck Surg., 115, 469-477.
Pullinger, A.G., & Seligman, D.A. (1991). Trauma history in diagnostic groups of temporomandibular disorders. Oral Surg., 71 (5), 529-534.
Gola, R., Chossegros, C., & Cheynet, F. (1994). Current surgical approach to masticatory system pain-dysfunction syndrome (SADAM). Rev. Stomatol. Chir. Maxillofac., 95 (3), 241-254.
Ramadhan, A., Gavelin, P., & Hirsch, J. M. (2014). A retrospective study of patients with mandibular fractures treated at a Swedish University Hospital 1999-2008. Ann. Maxillofac. Surg. 4 (2), 178-181.
Ahlers, M.O., Jakstat, H.A., & Bingel, U. (2007). Klinische Funktionsanalyse. Interdisziplinares Vorgehen mit optimierten Befundbogen. Hamburg. DentaConcept, 590. (3 Erweiterte Auflage).
Boffano, P., Roccia, F., & Zavatteroet, E. (2015). European Maxillofacial Trauma (EURMAT) project: A multicentre and prospective study. J. Craniomaxillofac. Surg., 43 (1), 62-70.
Cabalag, M., Wasiak, J., & Andrew, N. (2014). Epidemiology and management of maxillofacial fractures in an Australian traumacentre. J. Plast. Reconstr. Aesthet. Surg., 67 (2), 183-189.
Murray, J.M. (2013). Mandible fractures and dental trauma. Emerg. Med. Clin. North. Am., 31 (2), 553-573.
Gutta, R., Tracy, K., & Johnson, C. (2014). Outcomes of mandible fracture treatment at an academic tertiary hospital: a 5-year analysis. J. Oral. Maxillofac. Surg., 72 (3), 550-558.
Motamedi, M., Dadgar, E., & Ebrahimi, A. (2014). Pattern of maxillofacial fractures: A 5-year analysis of 8,818 patients. J. Trauma Acute Care Surg., 77 (4), 630-634.
