АКТУАЛЬНІ ПИТАННЯ ДІАГНОСТИКИ ГАСТРОЕЗОФАГЕАЛЬНОЇ РЕФЛЮКСНОЇ ХВОРОБИ З КОМОРБІДНИМ ПЕРЕБІГОМ У ЗАГАЛЬНОЛІКАРСЬКІЙ ПРАКТИЦІ
DOI:
https://doi.org/10.11603/1811-2471.2018.v0.i2.8683Ключові слова:
мультиканальний інтралюмінальний езофаго-імпеданс-рН-моніторинг, езофаго-гастро-рН-моніторинг, гастроезофагеальна рефлюксна хвороба, ожиріння, артеріальна гіпертензія, функціональна диспепсія.Анотація
Ключовим фактором ризику ГЕРХ на сьогодні вважають ожиріння. Його визнано фактором ризику і есенціальної артеріальної гіпертензії (АГ), і цукрового діабету (ЦД), і первинного остеоартрозу, і ХОЗЛ.
Матеріал і методи. У клініко-діагностичній гастроентерологічній лабораторії ВНМУ імені М. І. Пирогова проводили обстеження хворих на ожиріння та ГЕРХ з гіперлептинемією. За допомогою методики експрес-гастро-рН-індикації вивчали показники рН у двох групах: у хворих на ожиріння та ГЕРХ та у хворих на ГЕРХ з нормальною масою тіла. Спостерігали сталу тенденцію до більшої секреції HCl у хворих на ожиріння та ГЕРХ.
У дослідженні, проведеному у хворих на ГЕРХ в поєднанні з АГ, ми намагались з’ясувати особливості порушень моторики нижнього стравохідного сфінктера при цих двох захворюваннях. Для цього проводили 3-годинний 3-канальний езофаго-гастро-рН-моніторинг. У хворих на ГЕРХ з АГ та без неї була однакова кількість кислотних та усіх рефлюксів, проте у хворих з супутньою АГ спостерігали більш тривалі найдовші рефлюкси, та загалом кислотна експозиція мала тенденцію до подовження (p>0,05).
За даними дослідження, яке ми проводили на базі закладів ПМСД м. Вінниці і області у вигляді опортуністичного скринінгу анкет на першому етапі (1431 доросла особа) з подальшим інструментально-лабораторним дообстеженням, було з’ясовано, що 69,72 % хворих на ГЕРХ (343 особи) мали симптоми шлункової диспепсії. Проведення нелінійного регресійного аналізу впливу факторів ризику показало, що потужним чинником, який налаштовує на патологічний гастроезофагеальний рефлюкс, є ожиріння.
Висновки. Поєднання ГЕРХ з шлунковими диспепсіями (в т.ч. ФД), гіпертензією, надлишковою масою тіла є поширеним і виявляється у 47,3 %, 45,45 % і 63,86 % обстежених відповідно. У випадку поєднання цих недуг мова йде про очевидну коморбідність. Надмірна маса тіла є основним фактором коморбідності ГЕРХ з артеріальною гіпертензією, спричиняючи більш інтенсивний рефлюкс, що відображається на збільшенні кислотної експозиції та схильності до тривалих рефлюксів. Додатковий вплив може мати схильність хворих на артеріальну гіпертензію до шлункової гіперацидності.
Посилання
Hunt, R., Armstrong, D., Katelaris, P. (2017). World Gastroenterology Organisation Global Guidelines: GERD Global Perspective on Gastroesophageal Reflux Disease. J. Clin. Gastroenterol., 51 (6), 467-478.
Vakil van Zanten, N., Kahrilas, P., & Dent, J. (2006). The Montreal definition and classification of gastroesophageal reflux disease: a global evidence-based consensus. Am. J. Gastroenterol., 101, 1900-1920.
Camilleri, M., Malhi, H., & Acosta, A. (2017). Gastrointestinal complications of obesity. Gastroenterology, 152 (7), 1656-1670.
El-Serag, H.B., Ergun, G.A., & Pandolfino, J. (2007). Obesity increases oesophageal acid exposure. Gut., 56, 749-755.
Akyüz, F., Uyanıkoglu, A., & Ermis, F. (2015). Gastroesophageal reflux in asymptomatic obese subjects: An esophageal impedance-pH study. World J. Gastroenterol., 21 (10), 3030-3034.
Chernobroviy, V., Melaschenko, S., & Ksenchyn, O. (2015). Studying the influence of obesity on the motility of the lower esophageal sphincter in patients with gastroesophageal reflux disease and functional dyspepsia, using multichannel intraluminal impedance-pH-monitoring. Neurogastroenterology & Motility, 27 (2), 49.
Nian, Y.Y., Feng, Ch., & Jing, C. (2015). Reflux characteristics of 113 GERD patients with abnormal 24-h multichannel intraluminal impedance-pH tests. J. Zhejiang Univ-Sci. B. (Biomed. & Biotechnol.), 16 (9), 805-810.
Abdelkader, N.A., Montasser, I.F., Bioumy, E.E., & Saad, W.E. (2015). Impact of anthropometric measures and serum leptin on severity of gastroesophageal reflux disease. Dis. Esophagus, 28 (7), 691-698.
Anggiansah, R., Sweis, R., & Anggiansahetal, A. (2013). The effects of obesity on oesophageal function, acid exposure and the symptoms of gastro-oesophageal reflux disease. Aliment. Pharmacol. Ther., 37, 555-563.
Aslam, M., Slaughter, J. C., & Metal, G. (2012). Nonlinear relationship between body mass index and esophageal acid exposure in the extraesophageal manifestations of reflux. Clin. Gastroenterol.Hepatol., 10 (8), 874-878.
Chang, P., & Friedenberg, F. (2014). Obesity & GERD. Gastroenterol. Clin. North Am., 43 (1), 161-173.
Emerenziani, S., Rescio, M.P., & Guarino, M.P.L. (2013). Gastro-esophageal reflux disease and obesity, where is the link? World J. Gastroenterol., 19 (39), 6536-6539.
Jung, H.S., Choi, M.G., & Baeg, M.K. (2013). Obesity is associated with increasing esophageal acid exposure in Korean patients with gastroesophageal reflux disease symptoms. J. Neurogastroenterol. Motil., 19 (3).
Livzan, M.A., Lapteva, I.V., & Krolevets, T.S. (2015). Gastroezofagealnaya reflyuksnaya bolezn u lits s ozhireniyem i leptinorezistentnost [Gastroesophageal reflux disease in obese persons and leptin resistance]. Eksperimentalnaya i klinicheskaya gastroyenterologiya – Experimental and Clinical Gastroenterology, 115 (3), 11-16 [in Russian].
Livzan, M.A., Lapteva, I.V., & Krolevets, T.S. (2016). Osobennosti techeniya gastroezofagealnoy reflyuksnoy bolezni, assotsiirovannoy s ozhireniyem i izbytochnoy massoy tela [Features of the course of gastroesophageal reflux disease associated with obesity and overweight]. Terapevticheskiy arkhiv – Therapeutic Archive, 88 (2), 21-27.
Burgerhart, J.S., van de Meeberg, P.C., & Siersema, P.D. (2014). Nocturnal and daytime esophageal acid exposure in normal-weight, overweight, and obese patients with reflux symptoms. Eur. J. Gastroenterol. Hepatol., 26 (1), 6-10.
Park, S.K., Lee, T., & Yang, H.J. (2016). Weight loss and waist reduction is associated with improvement in gastroesophageal disease reflux symptoms: A longitudinal study of 15 295 subjects undergoing health checkups. Neurogastroenterol. Motil.
Doulami, G., Triantafyllou, S., & Natoudi, M. (2016). Normal values of 24H multichannel intraluminal impedance pH-metry in a Greek obese population based on Montreal definition of Gerd. Obes Surg., 26 (1), 126-131.
Chernobrovy, V., Melashchenko, S., & Ksenchyn, O. (2017). GERD: clinical solutions of problems in general practice. Wiadomosci Lekarskie, 2, 327-330.
Melashchenko, S.H., Chernobrovyi, V.M., & Kenschin, O.O. (2015). Diahnostychni mozhlyvosti 200-khvylynnoho postprandialnoho multykanalnoho intraliuminalnoho impedans-rN-monitorynhu stravokhodu porivniano z dobovym variantom [Diagnostic possibilities of 200-minute postprandial multicanal intraluminal impedance-pH monitoring of the esophagus compared to the daily option]. Hastroenterolohiia – Gastroenterology, 2 (56), 5-11 [in Ukrainian].
Lee, K.J., Kim, J.H., & Cho, S.W. (2006). Prevalence of ineffective esophageal motility and its relevance to symptoms and esophageal acid exposure in korean patients referred for foregut symptoms. Digestion, 73 (2-3), 171-177.
Chen, C.L., & Orr, W.C. (2006). Cardiac autonomic regulation differentiates reflux disease with and without erosive esophagitis. Scand. J. Gastroenterol., 41 (9), 1001-1006.
Kalil, G.Z., & Haynes, W.G. (2012). Sympathetic nervous system in obesity-related hypertension: mechanisms and clinical implications. Hypertens. Res. Hypertens. Res., 35 (1), 4-16.
Vakil, N., Halling, K., Ohlsson, L., & Wernersson, B. (2013). Symptom overlap between postprandial distress and epigastric pain syndromes of the Rome III Dyspepsia Classification. American Journal of Gastroenterology, 108, 767-774.
Miwa, H., & Kusano, M. Evidence-based clinical practice guidelines for functional dyspepsia. J. of Gastroenterology, 50, 125-139.
