ЕЛЕКТРОСТИМУЛЯЦІЯ СЕЧОВОГО МІХУРА ЗА ЕЛЕКТРОМІОГРАФІЧНИМ КОНТРОЛЕМ У ЛІКУВАННІ ХВОРИХ ІЗ ГІПЕРАКТИВНИМ СЕЧОВИМ МІХУРОМ
DOI:
https://doi.org/10.11603/1811-2471.2024.v.i3.14910Ключові слова:
гіперактивний сечовий міхур, електроміографія, електростимуляціяАнотація
РЕЗЮМЕ. Метою дослідження є підвищення ефективності лікування хворих з гіперактивним сечовим міхуром на підставі визначення функціонального стану нижніх сечовивідних шляхів та розробки патогенетично обґрунтованих методів лікування.
Матеріал і методи. Нами проведено обстеження та лікування 64 хворих з гіперактивним сечовим міхуром. Усім пацієнтам проводилось комплексне обстеження з використанням як загальноприйнятих, так і спеціальних методів діагностики.
Діагностика функціональних порушень сечового міхура проводилась за допомогою електроміографії (ЕМГ), яка виконувалась на апараті MERCUR 4000. Аналіз біопотенціалів проводився за середніми значеннями напруги, які знімались з детрузора та його сфінктерного апарату за допомогою спеціальних електродів-катетерів. Електроміографія проводилась перед початком лікування, а також після 1-го, 3-го та 6-го курсів лікування за допомогою електростимуляції (ЕС) сечового міхура. Електростимуляцію нижніх сечовивідних шляхів здійснювали неінвазивно черезшкірним методом за допомогою апарата «Ампліпульс», з урахуванням ділянок сегментарної іннервації.
Результати. Після закінчення лікування відзначалися позитивний ефект та кореляція клінічних та електроміографічних показників у 87,1 % хворих. У 12,9 % випадків не виявлена позитивна динаміка при аналізі ЕМГ та оцінці ефективності лікування. При оцінці результатів лікування отримано поступове зменшення показників середнього значення різниці біопотенціалів детрузора у чоловіків на 14,3 % у жінок – на 15,4 %.
Висновки. Електроміографічні дослідження сечового міхура та його сфінктерного апарату дозволили об’єктивно охарактеризувати функціональний стан нижніх сечових шляхів, що дає можливість підвищити якість діагностики ГАСМ та оцінити ефективність лікування.
Посилання
Abrams, P., Andersson, K.E., Birder, L., Brubaker, L., Cardozo, L., Chapple, C., ... & Wein, A. (2010). Fourth International Consultation on Incontinence Recommendations of the International Scientific Committee: Evaluation and treatment of urinary incontinence, pelvic organ prolapse, and fecal incontinence. Neurourol Urodyn, 29(1), 213-40.
Abrams, P., Cardozo, L., Wagg, A., Wein, A., editors (2017). Incontinence, 6th ed. Bristol: International Continence Society.
Thüroff, J.W., Abrams, P., Andersson, K.E., Artibani, W., Chapple, C.R., Drake, M.J., ... & Tubaro, A. (2011). EAU guidelines on urinary incontinence. Actas Urológicas Españolas (English Edition), 35(7), 373-388.
Smith, A., Bevan, D., Douglas, H.R., & James, D. (2013). Management of urinary incontinence in women: summary of updated NICE guidance. Bmj, 347.
Kobashi, K.C., Albo, M.E., Dmochowski, R.R., Ginsberg, D.A., Goldman, H.B., Gomelsky, A., ... & Lemack, G.E. (2017). Surgical treatment of female stress urinary incontinence: AUA/SUFU guideline. The Journal of urology, 198(4), 875-883.
Stangel-Wójcikiewicz, K., Migdał, M., Skotniczny, K., Hessel, T., & Chłosta, P. (2018). Urodynamics and diagnosis of urinary incontinence. Bio-Algorithms and Med-Systems, 14(3), 20180017.
Rosier, P.F., Schaefer, W., Lose, G., Goldman, H.B., Guralnick, M., Eustice, S., ... & Hashim, H. (2017). International Continence Society Good Urodynamic Practices and Terms 2016: urodynamics, uroflowmetry, cystometry, and pressure flow study. Neurourology and urodynamics, 36(5), 1243-1260.
