КЛІНІЧНИЙ ПОРТРЕТ ПАЦІЄНТІВ ІЗ ФІБРИЛЯЦІЄЮ ПЕРЕДСЕРДЬ: ДАНІ ВЛАСНИХ СПОСТЕРЕЖЕНЬ У КОГОРТІ ХВОРИХ ІЗ КОМОРБІДНИМИ АРТЕРІАЛЬНОЮ ГІПЕРТЕНЗІЄЮ ТА ЦУКРОВИМ ДІАБЕТОМ 2-ГО ТИПУ

Анотація

Вступ. Фібриляція передсердь (ФП) є найбільш розповсюдженим порушенням ритму і наявна у 1–2 % осіб у світі. Передбачається, що до 2060 р. кількість осіб з ФП досягне 17,9 млн. Фремінгемське епідеміологічне дослідження показало, що АГ та ЦД є незалежними предикторами виникнення ФП. Тому попередження виникнення, прогнозування перебігу даної аритмії в осіб з вказаною супутньою патологією набуває особливої актуальності.

Мета – провести клініко-функціональне зіставлення розвитку та перебігу ФП в умовах коморбідних АГ і ЦД.

Матеріал і методи. Обстежено 186 пацієнтів віком від 20 до 74 років, в тому числі 55,9 % чоловіків і 44,1 % жінок. ФП виявлена у 80,1 % хворих (основна група), не виявлено порушень ритму у 13,4 % (контрольна група).

Результат. При обстеженні хворих із ФП виявлено такий розподіл за статтю: чоловіків було 61,7 %, жінок – 38,3 %, причому чоловіки виявились в середньому на 4 роки молодшими.

Виявлено, що таке ускладнення гіпертензивного серця як ФП найчастіше виникає через 10 років після виявлення АГ. При розвитку ЦД ФП виникає швидше, ніж при ізольованій АГ. Чим тривалішим був анамнез АГ і ЦД, тим більше хворих мали ФП.

Клінічно хворі з АГ та ЦД часто не відчували рецидиву пароксизмів аритмії, що, ймовірно, вплинуло на прогресування патології.

Виявилось, що тривале вживання алкоголю безпосередньо впливає на зміни показників ЕхоКГ і, як наслідок, на виникнення пароксизмів ФП. Поєднання АГ та ЦД також має вагомий вплив на ремоделювання серця та персистенцію ФП, а виражена ГЛШ у групі хворих із СР і АГ, ймовірно, пов’язана з гіршим медикаментозним контролем АГ.

Висновок. ФП у хворих з АГ і ЦД 2-го типу характеризується менш яскравою клінічною симптоматикою, прихованим початком, прогресуванням ремоделювання серця, схильністю до трансформації у постійну форму та гіршим прогнозом.