ЛІКУВАННЯ ДІАБЕТИЧНОГО КЕТОАЦИДОЗУ ПІД КОНТРОЛЕМ ДИНАМІКИ ГАЗІВ КРОВІ ТА КИСЛОТНО-ЛУЖНОЇ РІВНОВАГИ

Анотація

Згідно з протоколами лікування діабетичного кетоацидозу (ДКА) визначення газового складу артеріальної крові є обов’язковим методом лабораторного обстеження хворих. Саме за їх динамічними змінами можливо найшвидше оцінити ефективність лікування. Використання антигіпоксантів у комплексному лікуванні метаболічних енцефалопатій оцінили фахівці при різних критичних патологічних станах.

Мета дослідження – вивчити газообмінні порушення при діабетичному кетоацидозі та динаміку їх у процесі базового лікування із додаванням антигіпоксантів.

Матеріали і методи. Із 55 хворих з діабетичним кетоацидозом віком від 9 до 65 років (середній вік становив (31,58±17,18) року) після підписання інформованої згоди на обстеження та лікування відібрано 38 чоловік, яким паралельно визначали газовий склад венозної та артеріальної крові апаратом “Еаsy Blood Gas” (США, 2008) при госпіталізації та через добу проведення патогенетичного лікування. Одна група хворих із 19 осіб (група А) отримувала базову патогенетичну терапію, інша (група В з клінічно вираженим пригніченням нервової системи) – додатково внутрішньовенно краплинно розчин депротеїнізованого гемодеривату з крові телят чи розчину янтарної кислоти в поєднанні з вітамінами. Отримані результати були статистично оброблені з застосуванням програми Statistica 6.1 StatSoft, 1995. Визначали медіану, мінімальне значення, максимальне значення, міжквартильний розмах від 25 до 75 %. Достовірність різниці значень між незалежними кількісними величинами в парних вибірках визначали за допомогою U-критерію Манна–Уїтні. Критичний рівень значущості – 0,05.

Результати досліджень та їх обговорення. Показники венозної крові при госпіталізації: напруга кисню 29,00 мм рт. ст. у групі А, 45 мм рт. ст. в групі В, напруга вуглекислого газу – 30,80 мм рт. ст. у групі А, 26,10 мм рт. ст – в групі В, загального вмісту вуглекислого газу – 13,00 ммоль/л у групі А, 8,20 ммоль/л в групі. Ці показники статистично достовірно відрізнялись (р<0,05). Показники кислотно-лужної рівноваги, у свою чергу, при результативно статистично недостовірній різниці рН крові між групами відрізнялись статистично достовірно за рівнем бікарбонату крові та стандартного бікарбонату. Медіана цих параметрів відповідно склала 4,10 ммоль/л; 12,85 ммоль/л в групі А, 7,30 ммоль/л; 7,30 ммоль/л – у групі В. Також відрізнялись групи хворих зі статистично достовірною різницею (р<0,05) респіраторним коефіцієнтом (Ме=2,73:1,50;5,07 у групі А, Ме=1,65:1,02;2,34 у групі В). А показники артеріальної крові при госпіталізації різнились у гупах лише за респіраторним ко­ефіцієнтом (Ме=0,06:0,03;0,11 у групі А, Ме=0,31:0,08;1,27 в групі В). Через добу після проведеного лікування склад артеріальної крові статистично достовірно не відрізнявся у групах. А у венозній крові був статистично достовірно відмінним (р<0,05) за наступними параметрами: напруга кисню в мм рт. ст. (Ме=30,00:21,00;47,00 у групі А, Ме=43,00:36,00;55,00 в групі В), напруга вуглекислого газу в мм рт. ст. (Ме=37,20:31,80;47,30 у групі А, Ме=30,30:25,40;36,80 в групі В), вміст загального кисню в мг/дл (Ме=11,20:5,80;16,30 у групі А, Ме=16,60:14,10;18,10 у групі В).

Висновки. Включення антигіпоксантів до комплексного лікування діабетичного кетоацидозу вплинуло більшою мірою на показники газообмінних порушеннь венозної крові. Зважаючи на вищевикладені результати дослідження газів крові, вплив антигіпоксантів базувався на розчинені форми кисню та вуглекислого газу, не впливаючи на газоподібні фракції цих газів, рівень яких більше залежить від вентиляції та кровообігу. Очевидним стало поліпшення засвоєння кисню тканинами на тлі проведення терапії критичного стану та швидкої компенсації кислотно-лужної рівноваги, більш швидке усунення ацидозу порівняно з компенсацією гіпоксії тканин на тлі гіпероксії крові.