КОМПЛЕКСНА ОЦІНКА ЕФЕКТИВНОСТІ ВПЛИВУ ПРОГРАМИ ФІЗИЧНИХ ВПРАВ НА РУХОВУ ФУНКЦІЮ ШИЙНОГО ВІДДІЛУ ХРЕБТА ПРИ ОСТЕОХОНДРОЗІ

Анотація

Вступ. Сучасний темп життя, високий рівень гіподинамії та поширеність сидячої роботи сприяють зростанню кількості дегенеративно-дистрофічних захворювань хребта, серед яких особливе місце посідає шийний остеохондроз. Ця патологія супроводжується больовим синдромом, обмеженням рухомості, погіршенням функціонального стану пацієнтів і зниженням їх працездатності. За даними науковців, поширеність шийного остеохондрозу в працездатному віці становить від 30 до 50 %, що свідчить про його значний медико-соціальний вплив. Незважаючи на наявність медикаментозних і фізіотерапевтичних методів лікування, одним із провідних засобів у відновленні функцій шийного відділу хребта залишається комплекс фізичних вправ, спрямований на зменшення болю, покращення рухомості та зміцнення м’язово-зв’язкового апарату. Остеохондроз цього відділу є одним із найпоширеніших дегенеративно-дистрофічних захворювань опорно-рухового апарату, які характеризуються прогресивними змінами міжхребцевих дисків, суглобів і зв’язкового апарату. За статистичними даними, від проявів шийного остеохондрозу страждають до 60–80 % працездатного населення віком 25–55 років, причому в останні десятиліття спостерігають тенденцію до його «омолодження».

Мета роботи – дослідити вплив комплексу фізичних вправ на рухову функцію шийного відділу хребта у пацієнтів з остеохондрозом та оцінити його ефективність у відновленні амплітуди рухів, зменшенні больового синдрому і покращенні функціонального стану.

Основна частина. Дослідження виконували на базі Комунального некомерційного підприємства «Борщівська міська лікарня» Борщівської міської ради (реабілітаційне відділення). У ньому брали участь 30 пацієнтів віком від 30 до 55 років із підтвердженим діагнозом остеохондрозу шийного відділу хребта. Середній вік учасників становив (42,6±6,8) року. Пацієнти основної групи (n=15) проходили курс спеціально розробленої програми фізичних вправ, спрямованих на відновлення рухової функції шийного відділу. Пацієнти контрольної групи (n=15) отримували традиційне лікування, яке застосовують у практиці реабілітаційного відділення (медикаментозна терапія, фізіотерапевтичні процедури, загальна лікувальна фізкультура). У ході експерименту, проведеного на базі КНП «Борщівська міська лікарня» було розроблено програму фізичних вправ тривалістю 10 тижнів, яка включала п’ять послідовних фаз: антибольову, мобілізаційно-стабілізаційну, силової витривалості, функціоналізаційну та консолідаційну. Її структура спрямована на поступове зменшення болю, відновлення рухомості, зміцнення м’язів-стабілізаторів і формування правильної постави.

Висновки. Порівняльний аналіз підтвердив статистично і клінічно значущу перевагу програми фізичних вправ над традиційними методами реабілітації (p<0,001). Це свідчить про високу ефективність запропонованої методики та доцільність її застосування в практиці фізичної терапії.