ДІАГНОСТИЧНЕ ЗНАЧЕННЯ ТИРЕОЇДНИХ ГОРМОНІВ У ПАЦІЄНТІВ З ОЖИРІННЯМ

Анотація

Вступ. За визначенням ВООЗ, ожиріння є не лише естетичною, а насамперед серйозною медичною проблемою, яка запускає каскад ускладнень: серцево-судинних, метаболічних, запальних, тромботичних і ниркових. Його роль як тригерного механізму розвитку артеріальної гіпертензії, ішемічної хвороби серця, серцевої недостатності, інсульту та цукрового діабету 2 типу є незаперечною. Незважаючи на клінічну значущість, проблема ожиріння часто недооцінюється як самими пацієнтами, так і медичними працівниками. Основна увага зосереджується на лікуванні супутньої патології, тоді як корекція маси тіла залишається поза системною медичною підтримкою. У зв’язку з цим актуальним є підвищення обізнаності щодо ролі ожиріння як одного з ключових чинників у формуванні й прогресуванні ХНІЗ, а також пошук ефективних підходів до профілактики та лікування цього стану. Важливим напрямом сучасних досліджень є оцінка ендокринної регуляції метаболізму, зокрема впливу тиреоїдних гормонів на енергетичний баланс, обмін речовин і масу тіла. У пацієнтів з ожирінням часто виявляють порушення функції щитоподібної залози, які можуть як спричиняти надмірну масу тіла, так і бути її наслідком. Визначення рівня тиротропіну (ТТГ), трийодтироніну (Т3) і тироксину (Т4) є необхідним етапом обстеження таких хворих для своєчасного виявлення субклінічного або маніфестного гіпотиреозу, що дозволяє оптимізувати тактику лікування ожиріння та запобігти його ускладненням. Мета дослідження. Провести порівняльний аналіз рівня тиреоїдних гормонів у пацієнтів з ожирінням та без нього. Методи дослідження. Обстежено 60 пацієнтів, які проходили амбулаторне лікування. Зокрема, з них 20 практично здорові (контрольна група), 20 – пацієнти з гіпотиреозом (група 1) та решта 20 пацієнтів з гіпотиреозом в поєднанні з ожирінням (група 2). Середній вік пацієнтів – 55 ± 3 роки. Дослідження рівня вільного трийодтироніну (FТ3, референтний інтервал 1,3–3,1 нмоль/л) у плазмі крові, а також визначення концентрації (FТ4, нормативні величини 66.9–160.9 нмоль/л) у крові визначали за допомогою імуноферментного аналізатора Сobas 6000 з використанням тест-систем Roche Diagnostics (Швейцарія). Результати й обговорення. Згідно з результатами досліджень рівень Т4 у крові пацієнтів 1-ї групи ((65,3 ± 0,44) ммоль/л) в 1,07 раза був нижче від контрольної групи ((70,2 ± 0,35) ммоль/л р<0,05). Середня його концентрація у сироватці крові пацієнтів 2-ї групи становила (50,1 ± 0,46) ммоль/л, що в 2,3 раза менше за контрольне значення. Рівень Т4 у крові 2-ї групи був нижчий від показників групи 1-ї в 1,3 раза (р<0,05) (рис. 1). За результатами досліджень рівень Т3 у крові пацієнтів 1-ї групи ((1,9 ±0,54) ммоль/л) в 1,1 раза був нижчий, ніж у контрольній групі ((2,1 ± 0,11) ммоль/л р<0,05). Середня його концентрація у сироватці крові пацієнтів 2-ї групи становила (0,9 ±0,25) ммоль/л, що в 2,3 раза менше за контрольне значення. Рівень Т3 у крові 2-ї групи був нижчий від показників групи 1-ї у 2,1 раза (р<0,05) (рис. 2). Висновки. У пацієнтів з ожирінням спостерігається негативна кореляція між ІМТ та рівнями вільних Т3 і Т4. Зниження тиреоїдних гормонів, навіть при нормальному ТТГ, може бути адаптивною реакцією організму, проявом тиреоїдної резистентності або наслідком порушення дії лептину. Моніторинг функції щитоподібної залози при ожирінні є важливим для своєчасного виявлення субклінічного гіпотиреозу та корекції метаболічних порушень.