СТАН ГОРМОНАЛЬНОГО ГОМЕОСТАЗУ У ВАГІТНИХ ІЗ ДИСФУНКЦІЄЮ ПЛАЦЕНТИ

Анотація

РЕЗЮМЕ. Порушення структурно-функціональної організації плаценти є однією з провідних причин материнської та перинатальної захворюваності і смертності. За даними різних авторів, її частота варіює від 10 % до 25 % усіх вагітностей. Особливе місце серед цих причин займає постковідний синдром та лонг-ковід у вагітних. Гормональний гомеостаз, що забезпечується тісною взаємодією гіпоталамо-гіпофізарно-яєчникової та фетоплацентарної систем, відіграє ключову роль у підтриманні вагітності, забезпеченні нормального розвитку плода та адаптації материнського організму до зростаючих потреб.

Метою нашого дослідження було вивчення стану фетоплацентарного комплексу у вагітних на основі дослідження гормонального гомеостазу.

Матеріал і методи. Під спостереженням перебували 110 вагітних жінок, які були поділені на три групи. До І групи ввійшли 25 вагітних жінок із діагностованою дисфункцією плаценти та затримкою росту плода (ЗРП) – оціночна маса плода менше 10-го перцентиля для даного терміну вагітності за даними фетометрії. До ІІ групи ввійшли 30 вагітних жінок із діагностованою дисфункцією плаценти без затримки росту плода з підвищенням індексу резистентності (ІР) та/або пульсаційного індексу (ПІ) в маткових артеріях та/або артерії пуповини за даними доплерометрії, що перевищували 95-й перцентиль для даного терміну гестації. До ІІІ групи віднесено 30 вагітних із дисфункцією плаценти та постковідним синдромом (перенесеною коронавірусною хворобою під час вагітності). Контрольна група: 25 вагітних жінок із фізіологічним перебігом вагітності без ознак акушерських ускладнень. Визначали наступні плацентарні гормони: прогестерон (нмоль/л), естрадіол (пмоль/л), плацентарний лактоген людини (мг/л), хоріонічний гонадотропін людини (бета-ХГЛ, мМО/мл).

Статистична обробка отриманих даних проводилась за допомогою електронних таблиць Microsoft Exel та програмного забезпечення Statistica 10.0.

Результати. При обстеженні вагітних рівень ХГ в І, ІІ та ІІІ групах був достовірно нижчий, ніж у контролі, при цьому в групі вагітних із дисфункцією плаценти та синдромом затримки росту плода виявився найнижчим, порівняно із вагітними ІІ та ІІІ груп. Концентрація ПЛ в 32–34 тижні вагітності при затримці росту плода на фоні дисфункції плаценти була майже у 2 рази нижча, ніжу контролі, тоді як у ІІ групі рівень ПЛ був в 1,6 раза, а в ІІІ групі – 1,8 раза нижчим, ніж у контролі. Аналізуючи отримані дані щодо естріолу можна відмітити, що в І групі цей показник складав лише 57 % від показника контролю, тоді як у ІІ групі він був 78 % а в ІІІ групі 65 % (Р<0,05). У 32–34 тижні вагітності в контрольній групі рівень естріолу складав (116,44±1,22) пмоль/л, в І групі – (66,02±1,06) пмоль/л (Р<0,05), в ІІ групі – (91,46±1,84) пмоль/л (Р<0,05) та (76,32±2,43) пмоль/л у ІІІ групі, що достовірно відрізнялось як від ІІ групи, так і від групи контролю. Аналогічна тенденція спостерігалась і в показниках ХГ і естріолу. В ІІІ групі виявлена подібна динаміка. Так, показники ПГ у ІІ і ІІІ групах складали 76 % і 80 % значень від контрольної групи (Р<0,05).

Висновки. У вагітних з дисфункцією плаценти спостерігаються статистично значущі зміни рівнів прогестерону, естрадіолу та плацентарного лактогену, що прогресують із розвитком важких ускладнень. Комбінований аналіз рівнів ХГ, ПЛ та естрадіолу може служити діагностичним критерієм для об’єктивної оцінки стану плода та дозволяє підвищити точність прогнозування розвитку дисфункції плаценти та перинатальних ускладнень. Постковідний синдром є одним із багатофакторних причин розвитку плацентарної недостатності і супроводжується порушеннями в гормонопродукуючій функції плаценти.