EUROPEAN TRADITIONS OF DOCTORS OF PHILOSOPHY TRAINING

M. M. Korda; N. O. Fedchyshyn; A. H. Shulhai; I. M. Klishch; O. O. Shevchuk

doi:10.11603/m.2414-5998.2023.1.13818

Автор(и)

М. М. Корда Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України https://orcid.org/0000-0002-6066-5165 (неавтентифікований)
Н. О. Федчишин Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України https://orcid.org/0000-0002-0909-4424 (неавтентифікований)
А. Г. Шульгай Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України https://orcid.org/0000-0002-2145-5851 (неавтентифікований)
І. М. Кліщ Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України https://orcid.org/0000-0001-6226-4296 (неавтентифікований)
О. О. Шевчук Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України https://orcid.org/0000-0001-6453-355X (неавтентифікований)

DOI:

https://doi.org/10.11603/m.2414-5998.2023.1.13818

Ключові слова:

підготовка PhD, доктор наук, наукове дослідження, захист дисертації, науково-дослідна робота

Анотація

Анотація. У статті проаналізовано особливості підготовки наукових кадрів у часи інтеграції вітчизняної освітньої системи у європейський простір. Встановлено, що в європейських країнах не існує єдиного механізму підготовки PhD, чи докторів наук, але є певні традиції з подібними чи відмінними характеристиками. У статті обґрунтовано, що суттєвим аспектом у підготовці наукової роботи є запланований час. В країнах Європи спостерігається нерівномірний розподіл здобувачів по галузях, у яких були присуджені наукові ступені, а саме в цих країнах кількість докторів із природничих наук є вищою, аніж докторів гуманітарних. Встановлено, що у підготовці наукових кадрів вагома роль відводиться політиці системного визначення критеріїв щодо оцінювання університетів, розробці стандартів якості для покращення їх дослідницького потенціалу, створенню аспірантських центрів, якості докторських програм, коли відбір здобувачів проводиться не лише на основі іспитів, але й врахування рекомендаційних листів, результатів академічної діяльності, тем дисертаційних досліджень. З’ясовано, що завдяки самостійній науковій діяльності докторанти здобувають широкий спектр навичок і знань. Важливим аспектом є застосування реформаторських підходів у структурованому навчанні докторантів.

Біографії авторів

автор М. М. Корда, афіліація Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України

Scopus Author ID 6603826839
автор Н. О. Федчишин, афіліація Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України

Scopus Author ID 57202833382
автор А. Г. Шульгай, афіліація Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України

Scopus Author ID 6506445523
автор І. М. Кліщ, афіліація Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України

Scopus Author ID 6602956781
автор О. О. Шевчук, афіліація Тернопільський національний медичний університет імені І. Я. Горбачевського МОЗ України

Scopus Author ID 55915913100

Посилання

Paziura, N.V. (2017). Osoblyvosti pidhotovky doktoriv filosofii v zarubizhnykh krainakh [Peculiarities of training doctors of philosophy in foreign countries]. Naukovyi visnyk Mukachivskoho derzhavnoho universytetu – Scientific Bulletin of Mukachevo State University, 2, 208-211 [in Ukrainian].

Berning, E., & Falk, S. (2006). Promovieren den Universitäten in Bayern. Praxis – Modelle – Perspektiven. München. Retrieved from: http://www.ihf.bayern.de.

Cheinen, S. (2007). Aktuelle Studien zur Doktoran¬denausbildung. Retrieved from: https://link.springer.com/chapter/10.1007/978-3-476-05013-7_4.

Enders, J. (2005). Brauchen die Universitäten in Deutschland ein neues Paradigma der Nachwuchsförderung? Beiträge zur Hochschulforschung, 27(1), 34-47. Retrieved from: http://www.ihf.bayern.de / dateien/beitraege/Beitr_Hochschulf_1_2005.pdf.

Enders, J., & Bornmann, L. (2001). Karriere mit Doktortitel? Ausbildung, Beschäftigung und Berufserfolg von Promovierten. Frankfurt, New York.

Franck, E. (2005). Die deutsche Promotion als Karrieresprungbrett. Mechanismen der Talentsignalisierung im Ländervergleich. Stuttgart.

(1996). Hochschulrektorenkonferenz “Zum Promotionsstudium”. Dokumente zur Hochschulreform 113. Bonn.

Krüger, H.-Н., & Fabel-Lamla, M. (2005). Promotionskollegs und Graduiertenzentren – Standards für die Strukturierung der Doktorandenphase. Zeitschrift für Erziehungswissenschaft (ZFE), 4, 175-194. DOI: https://doi.org/10.1007/978-3-322-80769-4_12

Nünning, A., & Sommer, R. (Hrsg.) (2007). Promotion als Forschungsgebiet: Aktuelle Studien zur Doktorandenausbildung. Handbuch Promotion. Springer-Verlag GmbH. Deutschland.

Kirschbaum, A., Noeres, D., Flaake, K., & Fleßner, H. (2005). Promotionsförderung und Geschlecht. Zur Bedeutung geschlechtsspezifisch wirkender Auswahlprozesse bei der Förderung von Promotionen an niedersächsischen Hochschulen. Oldenburg. Retrieved from: http://docserver.bis.uni-oldenburg.de.

Schomburg, K., & Teichler, U. (2006). Wissens¬chaftliche Wege zur Professur oder ins Abseits? Strukturinformationen zu Arbeitsmarkt und Beschäftigung an Hochschulen in Deutschland und den USA. Kassel. Retrieved from: http://www.gain-network.org /file_depot/0–10000000/10000–20000/16468/folder/44145/.

(2002). Wissenschaftsrat: Empfehlungen zur Doktorandenausbildung. Retrieved from: https://www.wissenschaftsrat.de/download/archiv/5459-02.pdf? blob= publication File&v=1.

(1989). Wissenschaftsrat: Empfehlungen zur Förderung von Graduiertenkollegs. Wissenschaftsrat: Empfehlungen und Stellungnahmen. Köln.

(1997). Wissenschaftsrat: Empfehlungen zur Neustrukturierung der Doktorandenausbildung und – Förderung. Empfehlungen zur Doktorandenausbildung und zur Förderung des Hochschullehrernachwuchses. Köln.