ЕМОЦІЙНИЙ ІНТЕЛЕКТ ТА АКАДЕМІЧНА УСПІШНІСТЬ У ВИЩОМУ МЕДИЧНОМУ ЗАКЛАДІ: ЧИННИКИ РОЗВИТКУ ТА ВЗАЄМОВПЛИВ

Анотація

Анотація. У сучасних умовах реформування вищої медичної освіти дедалі більшої актуальності набуває розвиток надпрофесійних компетентностей майбутнього лікаря, серед яких визначальну роль займає емоційний інтелект. Саме він визначає здатність здобувачів освіти до ефективної міжособистісної взаємодії, саморегуляції в умовах високого психоемоційного навантаження, клінічної невизначеності та відповідальності за життя і здоров’я пацієнтів. Аналіз наукових джерел останнього десятиліття засвідчує стійкий інтерес дослідників до проблеми впливу емоційного інтелекту на академічну успішність студентів-медиків, однак вітчизняні дослідження в цій сфері залишаються фрагментарними. Метою представленої роботи було проаналізувати вплив рівня розвитку емоційного інтелекту на академічну успішність студентів вищого медичного закладу освіти за результатами анонімного анкетування здобувачів освіти Івано-Франківського національного медичного університету. У дослідженні взяли участь 435 студентів 4–6 курсів, що становило 69,27% від загальної кількості запрошених. Оцінка рівня емоційного інтелекту проводилася за допомогою короткого опитувальника з 10 запитань, який охоплював такі складники, як самоусвідомлення, розпізнавання емоцій інших, саморегуляція, емпатія та соціальні навички. Статистичне оброблення результатів здійснювали з використанням методів описової статистики та χ²-критерію Пірсона з рівнем значущості 0,05. За результатами дослідження встановлено, що середній сумарний показник розвитку емоційного інтелекту у здобувачів освіти ІФНМУ становив 68,35±11,79 бала з 90 максимально можливих, що відповідає задовільному рівню. Виявлено статистично значущий взаємозв’язок між рівнем емоційного інтелекту та академічною успішністю здобувачів освіти, а також вплив гендерного чинника, з вищими показниками у студенток. Найбільш сформованими виявилися здатність до усвідомлення власних емоцій та емпатійність, водночас навички емоційної саморегуляції, вираження власних почуттів і підтримки інших у стресових ситуаціях продемонстрували нижчі показники. Отримані результати підтверджують доцільність цілеспрямованого розвитку емоційного інтелекту в процесі безперервної медичної освіти та можуть бути використані для оптимізації навчально-методичних матеріалів і впровадження освітніх інтервенцій, спрямованих на підвищення академічної успішності та професійної готовності майбутніх лікарів.