ПОРІВНЯННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РІЗНИХ СХЕМ ТЕРАПІЇ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ГЕПАТИТ С НА ФОНІ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ ТА БЕЗ НЕЇ

Анотація

Мета роботи – порівняння ефективності різних схем терапії хворих на хронічний гепатит С (ХГС) з використанням моно- і пангенотипних противірусних препаратів прямої дії (ПППД) при супутній ВІЛ-інфекції та без неї, а також зіставлення отриманих результатів з рядом міжнародних досліджень.

Пацієнти і методи. Обстежено 71 хворого на ХГС, а також 77 – з поєднаною ВІЛ-інфекцією/ХГС. 37 хворих на ХГС і 22 – на ВІЛ-інфекцію у поєднанні з ХГС отримували дві схеми терапії: переважно моногенотипну (ледіпасвір 90 мг + софосбувір 400 мг 1 раз на добу внутрішньо), або пангенотипну комбінацію ПППД – софосбувір 400 мг і велпатасвір 100 мг 1 раз на добу внутрішньо. Тривалість терапії за обома схемами становила 12 тиж.

Результати. Пацієнти в порівнюваних групах за основними параметрами не відрізнялися, за винятком осіб з ХГС без ВІЛ-інфекції, які були старші за віком (р<0,05).

За відсутності ВІЛ-інфекції через 4 тиж моногенотипної терапії у 78,9 %хворих, інфікованих 1b генотипом HCV, встановили зниження активності АлАТ і АсАТ, і така ж кількість осіб досягла вірусологічну відповідь.

Після закінчення 12-тижневого курсу моногенотипна терапія продемонструвала біохімічну відповідь у 89,5 %, а вірусологічну – у 78,9 % хворих, інфікованих 1b генотипом HCV. Стійка ж вірусологічна відповідь була досягнута у 73,7 % хворих з аналізованим генотипом HCV.

Пангенотипна схема використання ПППД (софосбувір у поєднанні з велпатасвіром) забезпечувала кращі результати – усі пацієнти, незалежно від генотипу збудника, отримали біохімічну та стійку вірусологічну відповідь.

Суттєвих змін у клінічному перебігу ВІЛ-інфекції у ВІЛ/HCV-коінфікованих під час лікування ХГС не було.

Висновки. У разі комбінації ВІЛ-інфекції з ХГС ефективніть апробованих схем була подібною з хворими на HCV-моноінфекцію: стійка вірусологічна відповідь (СВВ) при застосуванні моногенотипної терапії ПППД досягнута у 66,7 % хворих з 1b генотипом HCV, та в усіх ВІЛ-інфікованих, які отримували апробовану пангенотипну комбінацію ПППД. При цьому пангенотипна схема привабливіша не тільки з огляду на вищу ефективність, але й у зв’язку з відсутністю серйозних небажаних явищ.

Порівняльний аналіз результатів цього дослідження з результатами терапії ХГС в міжнародних протоколах показав, що частота СВВ у наших пацієнтів зіставна з аналогічними дослідженнями ASTRAL-1, ASTRAL-3, ASTRAL-5 та американських і західноєвропейських науковців щодо терапії ХГС, а також ВІЛ/HCV-коінфекції.

Лікування ХГС у ВІЛ-інфікованих пацієнтів варто розпочинати якомога раніше, після встановлення діагнозу хронічного гепатиту, доки немає глибокого фіброзу й клінічних ознак цирозу печінки і хворі не потребують призначення антиретровірусної терапії. У такому разі вірогідність досягнення СВВ при ВІЛ/HCV-коінфекції наближається до результатів терапії хворих тільки на ХГС.