Етичні погляди з часів античності та сьогодення

Анотація

Резюме. У статті наведено погляд на етику стародавніх філософів з кінця VII ст. до н. е. до початку VІ ст. н. е. Багато мислителів не лише вирішували філософські проблеми, а й займалися медичною приктикою. У розв’язанні моральної проблематики античні греки спиралися на реальний ґрунт людських стосунків і зосереджували увагу на самореалізації творчого потенціалу людини у нинішньому, а не у потойбічному світі. Сам феномен моральності вважався привілеєм людей, оскільки боги – вічно юні, безсмертні, а отже, не переобтяжені необхідністю вибирати вчинки та нести за них моральну відповідальність. Минають тисячоліття, проте питання щодо медичної етики й уміння комунікувати з пацієнтами, залишаються надзвичайно актуальними і досі.

Мета дослідження – розширити та поглибити знання з питань етики Стародавнього світу. Нади­хнути та мотивувати молодих лікарів до індивідуально-орієнтованого підходу до кожного пацієнта з використанням комунікативних навичок, які беруть свій початок із робіт античних філософів, зокрема Сократа та Аристотеля [1].

Матеріали і методи. Використовуючи пошукові бази даних мережі «Інтернет» і філософські праці з даної тематики, у статті досліджено витоки етики як філософської науки та її розвиток в античній філософії.

Результати. Внесок античних філософів і медиків – греків і римлян – у духовну скарбницю людства не можливо переоцінити. Соціально-політична криза у Стародавній Греції (кінець V – початок IV ст. до н. е.) породила нові напрямки філософської думки. Проблеми космологічного масштабу, пошуки першооснов буття поступилися перед етичними проблемами. У ті часи три основні етичні проблеми перебували у полі зору філософів. Серед них: питання сутності етичних понять: «добро», «справедливість», «чесність», «мужність», «правдивість». Давньогрецький філософ Сократ, який був творцем етики як філософської дисципліни, застосовував філософію для обґрунтування моральних засад людського буття. Саме він розробив метод діалогу, бесіди, який розкриває сутність предмета обговорення й ототожнював щастя з доброчинністю та повчав, що добро варто тробити, лише знаючи, в чому воно... і що знання про відмінність добра і зла робить людей доброчесними. Отож, ті комунікативні навички, які входять сьогодні до кожної методички для студентів, беруть свій початок ще за часів Сократа! Несхитна віра у необхідності морального удосконалення людини, бачення добра та зла і доброчесності як особливого виду знання, без якого не знайти шлях до вищого блага і щастя, – основні засади етичного вчення Сократа. Учень Сократа Антисфен вважав, що доброчесність є необхідною умовою для щастя, а щастя є метою людського життя. А для досягнення доброчесності необхідне не лише бажання, а й наполегливість. Аристотель доповнив, що необхідне ще суспільне виховання, яке формує доброчесність, робить його звичкою і навчає застосовувати загальні моральні норми у повсякденному житті. Етика Аристотеля – вершина античної етики. Саме він ввів термін «етика» і систематизував етичні уявлення і знання. Аристотель розглядав етику як вчення про чесноти, про доброчесність особистості. Метою етики є не пізнання, а вчинки. Етику французький філософ Декарт вважав найвищою і найдосконалішою наукою про мораль, яка ґрунтується на знаннях інших наук і є вищим ступенем мудрості [2].

Висновки. Античні філософи – Сократ, Платон та Аристотель органічно поєднували етику з онтологією і були переконані у тому, що мораль є виявом об’єктивного закону природи. І жити необхідно згідно з доброчесністю, яка розглядалась як безпосередній вияв гармонії з природою [3]. Дві тисячі років віддаляють нас від часу написання трактатів античних філософів, але й досі залишаються такими необхідними для нашого суспільства такі чесноти етики, як людяність і доброчесність.