Інфекційні хвороби

АНАЛІЗ КЛІНІКО-ЛАБОРАТОРНИХ ХАРАКТЕРИСТИК COVID-19 У ПАЦІЄНТІВ ПОХИЛОГО ВІКУ

2023-01-12T10:01:19+02:00

Порівняно клініко-лабораторні показники хворих на COVID-19 віком 60 років і старше (люди похилого віку – основна група) та пацієнтів до 60 років (група порівняння). Встановлено, що тяжкий ступінь захворювання не залежав від віку, але летальний вислід вдвічі частіше був у пацієнтів похилого віку – 36 (20,0 %) проти 14 (10,0 %) випадків у групі порівняння (р=0,015). Особи віком 60 років і старше значно частіше страждали на ішемічну хворобу серця – 65 (36,1 %) проти 18 (12,9 %) хворих групи порівняння; гіпертонічну хворобу – 133 (73,9 %) проти 37 (26,4 %) пацієнтів молодшого віку (p<0,001); цукровий діабет – 49 (27,2 %) проти 16 (11,4 %) (p<0,001). У пацієнтів старшого віку також достовірно частіше виявляли хронічні захворювання респіраторного тракту – 9 (5,0 %) проти 1 (0,7 %) випадку в групі порівняння (р=0,029) та вен нижніх кінцівок – 6 (3,3 %) проти 0 % (р=0,037). Статистично значущі відмінності між групами за показниками систолічного та діастолічного артеріального тиску (АТ) (відповідно p=0,002 і p=0,047), за рівнем глюкози (р=0,004), сечовини (р<0,001), азоту сечовини (р=0,005) у сироватці крові відповідають тим соматичним захворюванням, які частіше бувають в осіб 60 років і старше й можуть мати маркерну роль для встановлення прогнозу недуги.

ІНТЕРЛЕЙКІН-6 – ДИФЕРЕНЦІЙНИЙ МАРКЕР БАКТЕРІЙНОЇ ПНЕВМОНІЇ ТА ВПЕРШЕ ДІАГНОСТОВАНОГО ТУБЕРКУЛЬОЗУ ЛЕГЕНЬ У ВІЛ-ПОЗИТИВНИХ ХВОРИХ

2023-01-12T11:14:49+02:00

Мета – дослідити рівень інтерлейкіну-6 (ІЛ-6) у ВІЛ-інфікованих з бактерійним і туберкульозним ураженням легень та оцінити можливості його використання як диференційного маркера ранньої діагностики цих інфекцій у ВІЛ-позитивних осіб.

Матеріали і методи. За допомогою ретроспективного методу (випадок – контроль) проведене дослідження хворих на ВІЛ-інфекцію з бактерійним і туберкульозним (вперше діагностованим туберкульозом легень – ВДТБ) ураженням легень. Об’єктом дослідження був вміст ІЛ-6 у сироватці крові хворих на ВІЛ-інфекцію з патологією легень. Предметом дослідження став клінічний перебіг легеневої патології при ВІЛ-інфекції та ко-інфекції ВІЛ/ТБ. Для дослідження кількісного параметру ІЛ-6 у процесі виконання роботи використовували реагенти АТ «Вектор-Бест». Визначення показника проводили за допомогою імуноферментного методу. Вміст ІЛ-6 у дослідній сироватці визначали в пг/мл.

Статистичний аналіз отриманих даних проводився методами варіаційної та кореляційної статистики із застосуванням програмного забезпечення. Обчислювали середню величину ряду (М), похибку середньої арифметичної величини (m), середнє квадратичне відхилення (σ). Достовірні відмінності між середніми величинами (p) розраховували за критерієм Стьюдента (t). Також для оцінки відмінностей між групами застосовували критерій згоди, χ² Пірсона. Для визначення взаємозв’язків між показниками, що вивчались, використано коефіцієнт кореляції (r). Статистичну обробку даних виконували за допомогою ПК з пакетом прикладних програм «Microsoft Excel 2007» (Microsoft Corporation) та додатковим набором програм статистичного аналізу (Statistica v 6.0 «StatSoft»).

Результати досліджень та їх обговорення. Під час обстеження пацієнтів обох груп на вміст ІЛ-6 в сироватці крові у групі хворих на ВІЛ-інфекцію з бактерійною пневмонією значення коливались у межах від 2,3 до 10,46 пг/мл та в середньому склали (5,77±0,32) пг/мл, тоді як в групі хворих на ко-інфекцію ВІЛ/ТБ (ВДТБ) значення були значно вищими та коливались у межах 21,33-79,23 пг/мл та в середньому склали (47,94±2,95) пг/мл. Дані щодо вмісту ІЛ-6 у сироватці крові хворих на ВІЛ-інфекцію з бактерійною пневмонією та хворих на ко-інфекцію ВІЛ/ТБ свідчать, що рівень ІЛ-6 був підвищеним у хворих обох груп (p₁<0,001), але значно вищим у пацієнтів з ко-інфекцією ВІЛ/ТБ. Проведений аналіз цього показника за Пірсоном дозволив встановити, що у хворих з пневмонією вміст ІЛ-6 у сироватці крові, що дорівнював 10,03 пг/мл або був меншим, траплявся частіше, ніж у хворих із туберкульозом (x²=65,5; p<0,001).

Висновок. Дослідження виявило підвищений рівень ІЛ-6 у групах хворих на ВІЛ-інфекцію з бактерійним і туберкульозним (ВДТБ) ураженням легень. За даними корелятивного аналізу визначено, що при ко-інфекції ВІЛ/ТБ рівень цього показника був достовірно вищим, ніж у групі ВІЛ-інфікованих з бактерійною пневмонією. Цей процес обумовлений особливостями патофізіологічного механізму запалення та дозволяє диференціювати досліджувані нозології в категорії хворих на ВІЛ-інфекцію з легеневою патологією.

ДИФТЕРІЯ ПОТРЕБУЄ УВАГИ: СУЧАСНИЙ СТАН ПРОБЛЕМИ ТА ВЛАСНЕ СПОСТЕРЕЖЕННЯ

2023-01-16T10:03:03+02:00

Мета роботи – привернути увагу лікарів до «забутої» дифтерії. Проаналізувати клінічний випадок тяжкої форми дифтерії у вакцинованої дитини та можливі причини летального завершення хвороби.

Матеріали і методи. За результатами аналізу статей, отриманих в результаті пошуку в базах даних PubMed, SCOPUS, Web of Science, MedScape, використовуючи комбінацію термінів «дифтерія у дітей», «вакцинація від дифтерії», «захворюваність на дифтерію», «летальність у щеплених дітей», висвітлено та узагальнено дані літератури, що стосуються захворюваності, закономірностей розвитку несприятливої епідемічної ситуації з дифтерії в умовах зниження колективного антитоксичного імунітету, особливостей клінічного перебігу та лікування дифтерії у дітей, сучасний стан проблеми.

Проаналізовано дані карти стаціонарного хворого та результати протоколу патологоанатомічного дослідження дитини, що померла внаслідок ускладнень тяжкої форми дифтерії.

Результати. Аналізуючи дані фатального перебігу дифтерії у дівчинки віком 4 роки 11 міс., щепленої в повному обсязі, є підстави вважати імовірним обтяжливий вплив на динаміку проявів хвороби нез’ясованих порушень фонової імунологічної реактивності. За таких передумов наявною є незбіжність понять «щепленості» та «імунності» стосовно певної інфекційної хвороби, в нашому випадку – стосовно дифтерії. Можна припустити, що щеплена згідно з календарним планом дитина виявилась неімунною.

Висновки. В умовах підвищення спорадичної захворюваності на дифтерію слід посилити настороженість лікарів стосовно цієї небезпечної хвороби. Наведений клінічний випадок дифтерії у вакцинованої дитини спростовує хибні уявлення про неможливість захворіти на дифтерію щеплених осіб, розвитку у них тяжкої форми хвороби. Своєчасне виявлення джерела збудника визначається, насамперед, ступенем обізнаності лікарів, особливо первинної ланки охорони здоров’я, з клінічними проявами дифтерії, своєчасною ізоляцією хворих, адекватним лікуванням з досягненням стійкого санаційного ефекту, а також проведенням епідзаходів в осередку інфекції. Необхідною умовою стабілізації епідемічного благополуччя і запобігання захворюваності на дифтерію є обов’язкове охоплення профілактичними щепленнями дифтерійним анатоксином всього дитячого населення.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ COVID-19 У ХВОРИХ НА ХРОНІЧНІ ГЕПАТИТИ В І С

2023-01-16T10:21:02+02:00

Коронавірусна хвороба 2019 (COVID-19) поширилася по всьому світу. Оскільки у пацієнтів з COVID-19 ураження печінки зазвичай має змішаний генез, особливості перебігу коронавірусної хвороби при фонових хронічних гепатитах B (ХГВ) і С (ХГС) остаточно не з’ясовані.

У цьому огляді наведено відомості про порівняння демографічної характеристики, результатів фізикальних і лабораторних обстежень, у т. ч. госпітальної летальності хворих на COVID-19 із супутніми ХГВ і ХГС та без цих коморбідних захворювань.

Для вивчення факторів ризику тяжкості захворювання та летальності були використані одно- та багатозмінні логістичні та регресійні моделі Кокса.

У більшості хворих на ХГВ COVID-19 перебігав тяжко. Крім традиційних печінкових проб (рівні аланінамінотрансферази – АлАТ, аспартатамінотрансферази – АсАТ, лужної фосфатази – ЛФ, загального білірубіну), дослідники вивчали такі фактори, як активність лактатдегідрогенази – ЛДГ (≥245 ОД/л, коефіцієнт ризику (HR) = 8,639, 95 % достовірний інтервал (ДІ) = 2,528-29,523, р<0,001) та рівень біомаркера коагуляції крові – D-димеру (≥0,5 мкг/мл, HR = 4,321, 95 % ДІ = 1,443-12,939; р<0,005), зниження показника альбуміну (<35 г/л, HR = 0,131, 95 % ДІ = 0,048-0,361; р<0,001), а також альбуміно-глобуліновий коефіцієнт (<1,5, HR = 0,123, 95 % ДІ = 0,017-0,918; р<0,05).

Встановлено, що у хворих на COVID-19 на фоні ХГВ значно вища ймовірність тяжкого перебігу хвороби, а також смерті. ХГС призводить до посилення вірулентності SARS-CoV-2, незалежно від початкових супутніх захворювань, лабораторних показників при госпіталізації чи ураження печінки, спричиненого SARS-CoV-2. Це може бути пов’язано з позапечінковими ефектами ХГС, що призводить до цитокін-опосередкованого запалення та ендотеліальної дисфункції. Таке поєднання захворювань є сильним предиктором внутрішньолікарняної летальності.

ІНФЕКЦІЙНІ ПСИХОЗИ. ІСТОРИЧНИЙ РАКУРС. ОСОБЛИВОСТІ КЛІНІКИ

2022-10-07T13:58:07+03:00

Інфекційні психози відомі з давнини, проте вони дотепер становлять труднощі для діагностики, лікування та догляду за пацієнтами з цією патологією. Знання історичних етапів вчення та клініки інфекційних психозів є важливим для лікаря будь-якого профілю, оскільки дає глибоке розуміння природи вказаної категорії розладів і знання того, чого слід очікувати від пацієнта. Інфекційні психози можуть виникати на будь-якій стадії захворювання. Часто вони обумовлені наростанням тяжкості захворювання з посиленням обмінних, судинних та інших порушень. Зазвичай у таких випадках розвиваються психози за типом екзогенної реакції з характерними для неї синдромами (делірій, онейроїд, аменція, сутінкове потьмарення свідомості). Залежність між виникненням психозів і тяжкістю соматичного стану не абсолютна. При психозах у хворих з інфекційними захворюваннями описано практично всі синдроми, відомі в психопатології.

УРАЖЕННЯ ЦЕНТРАЛЬНОЇ НЕРВОВОЇ СИСТЕМИ ПРИ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ: ПАТОГЕНЕТИЧНІ ОСОБЛИВОСТІ

2023-01-16T11:15:56+02:00

ВІЛ-обумовлені ураження нервової системи – практично неминучі супутники ВІЛ-інфекції. У 45 % пацієнтів неврологічні симптоми є її ініціальними проявами. Оскільки ВІЛ уражає передусім людей в молодому і зрілому віці, то порушення нейрокогнітивних функцій створює труднощі у здобутті освіти, продуктивній трудовій діяльності й особистому житті людей з позитивним ВІЛ-статусом.

Найчастіше фіксуються ураження периферичної нервової системи різноманітного ступеня. Ураження нервової системи можуть спостерігатися на будь-якій стадії ВІЛ-інфекції: в субклінічній фазі – у 20 % хворих, в стадії розгорнутої клінічної картини хвороби – у 40-50 %, в пізніших стадіях – у 30-90 %. Дебют з неврологічних порушень трапляється у 10-15 % випадків і включає асептичний менінгіт, периферичну нейропатію (неврит лицьового нерва, синдром Гійєна-Барре), а також когнітивні порушення і психози.

Питання патогенезу ураження нервової системи у ВІЛ-інфікованих, взаємодії на клітинному рівні складні й досі недостатньо вивчені. Етіологічними факторами ВІЛ-асоційованого ураження нервової системи є безпосередній вплив вірусу на неї, опортуністичні інфекції, пухлини, цереброваскулярна патологія, токсичний вплив антиретровірусних препаратів.

Шляхи подолання гематоенцефалічного бар’єру ВІЛом вивчені не повністю й залишаються предметом дискусій. Припускають його проникнення усередині інфікованих клітин, ендоцитоз вірусу ендотеліоцитами, просякання крізь міжклітинні щілини ендотелію судин мозку, транспортування з ліквору крізь епендиму, за ходом черепних нервів та ін. Проникненню вірусу в мозок може передувати пошкодження ендотелію і руйнування непроникного для вірусу гематоенцефалічного бар’єру (ГЕБ) за допомогою циркулюючих у крові токсичних для ендотелію продуктів. Після цього починається реплікація ВІЛ у клітинах центральної нервової системи (ЦНС), що призводить до ще більшого накопичення токсичних компонентів вірусу і біологічно активних молекул у результаті місцевої імунної активації.

Ураження ЦНС не обмежується тільки продуктивним інфікуванням чутливих до ВІЛ клітин. Основними клітинами, що відповідають за виконання функцій мозку, є нейрони, але вони не можуть бути безпосередньо інфіковані вірусом через відсутність на їх поверхні CD4-рецепторів. Таким чином, на перший план виступає порушення функцій нейронів у результаті опосередкованого механізму: нейротоксичної дії білків вірусу (gp120, Tat) і продуктів, що синтезуються у процесі імунної активації клітин (TNF-α, інтерлейкіни, глутамат, хінолева кислота) на самі нейрони і клітини, що забезпечують життєдіяльність нейронів. Та неврологічні ускладнення ВІЛ-інфекції можуть бути викликані не тільки самим ретровірусом, але й дисфункцією імунної системи. Мова йде не тільки про відомі опортуністичні інфекції, що уражають головний мозок, а й про комплексну СНІД-деменцію, спричинену самим ВІЛ, і про ураження периферичної нервової системи, зокрема генералізовану нейропатію.

ФАРМАКОТЕРАПІЯ ВНУТРІШНЬОУТРОБНИХ ПАТОЛОГІЙ ПЛОДА

2023-01-19T10:15:39+02:00

Розглянуто основні проблеми фармакотерапії внутрішньоутробних патологій плода. Здійснено активний пошук шляхів вирішення проблеми, зробивши її реально науковими, а не емпіричними, та доступною для практичної клінічної медицини. Дослідження показали, що найбільш перспективним способом фармакотерапії плода є введення фармакологічних препаратів у навколоплідні води. Створено математичні моделі, засновані на безпосередній доставці фармакологічних препаратів плоду з урахуванням його гестаційного віку, маси, фізіологічних особливостей та обсягу навколоплідних вод під час вагітності, що розвивається, які дозволяють розраховувати: початкову дозу препарату для введення в амніотичну рідину, а також динаміку перорального поглинання плодом цього засобу. Розроблено теоретичну базу, яка дозволяє вже сьогодні зробити цей метод фармакотерапії плода універсальним і дати йому можливість для практичної реалізації на широкому спектрі патологій плода. Найбільш перспективним напрямом застосування цього методу сьогодні є фармакотерапія внутрішньоутробних інфекцій плода.

СИНДРОМ PFAPA

2023-01-19T13:56:11+02:00

Як свідчать дані літератури, синдром РFАРА – періодична гарячка з тонзилофарингітом, афтозним стоматитом і шийним лімфаденітом – вперше описали вчені G.S. Marshall et al. у 1987 р. Цей синдром є поширеним автозапальним розладом у дітей, але трапляється і в дорослих, у багатьох частинах світу. Його етіологія і патогенез ще не з’ясовані. Триває пошук і удосконалення діагностичних критеріїв.

На сьогодні використовують стандартизовані схеми лікування хворих: 1) нестероїдні протизапальні препарати, 2) ГКС-абортивна терапія, 3) колхіцин або циметидин – профілактична терапія, 4) тонзилектомія – хірургічний метод. Однак трапляються рецидиви захворювання.

СТОРІНКИ ІСТОРІЇ: ДО 95-РІЧЧЯ КАФЕДРИ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ ДНІПРОВСЬКОГО ДЕРЖАВНОГО МЕДИЧНОГО УНІВЕРСИТЕТУ

2023-01-19T14:28:00+02:00

Наведено історичні відомості про становлення й розвиток кафедри інфекційних хвороб Дніпровського державного медичного університету, видатні постаті й сподвижники цього наукового закладу.

ДО ЮВІЛЕЮ ПРОФЕСОРА ВІКТОРА ВОЛОДИМИРОВИЧА МАВРУТЕНКОВА

2023-01-19T14:31:58+02:00

Наведено біографічні дані й творчий доробок В.В. Маврутенкова – доктора медичних наук, професора кафедри інфекційних хвороб Дніпровського державного медичного університету.

СВІТЛІЙ ПАМ’ЯТІ АНДРІЯ МИКОЛАЙОВИЧА СОКОЛА

2023-01-19T14:34:53+02:00

Стисло висвітлено основні біографічні віхи й творчий доробок відомого вченого-інфекціоніста, доктора медичних наук, професора, Заслуженого лікаря України Андрія Миколайовича Сокола.

ПРОФІЛАКТИКА КЛІЩОВИХ ІНФЕКЦІЙ: СУЧАСНИЙ СТАН І ПЕРСПЕКТИВА

2023-01-12T09:47:26+02:00

Наведено сучасні дані про основні види кліщів, які є резервуаром і вектором передачі збудників Лайм-бореліозу, поворотних кліщових гарячок, гранулоцитарного анаплазмозу людини, ерліхіозу, бабезіозу та інших інфекцій. Вказано на значення геоінформаційної системи та санітарно-просвітної роботи в організації відповідних профілактичних і лікувально-діагностичних заходів. Складено розширений список груп ризику зараження, заходів первинної профілактики, в тому числі використання сучасних репелентів.

Подано основні та альтернативні схеми екстреної антибіотикопрофілактики Лайм-бореліозу та алгоритм дій лікаря з метою обґрунтування доцільності постконтактної профілактики з використанням рекомендацій CDC (2022 р.). Обговорено досягнення в специфічній профілактиці вірусного кліщового енцефаліту і перспективу створення нового покоління вакцин від Лайм-бореліозу та інших кліщових інфекцій. Окремо висвітлено сучасні можливості зменшення популяції кліщів в ендемічній зоні за допомогою акарицидів і профілактику кліщових інфекцій в диких і свійських тварин на підставі концепції «єдиного здоров’я».

Обговорено перспективу створення резервуар-орієнтованих вакцин для введення гризунам (як основному резервуару інфекції), що допоможе знизити передачу патогенів кліщами, та виведення Borrelia-рефрактерних кліщів з модифікованим геномом. Автори статті відстоюють принцип комплексного підходу у вирішенні актуальних питань профілактики кліщових інфекцій.