Інфекційні хвороби

ЕВОЛЮЦІЯ ЕПІДЕМІЧНОГО ПРОЦЕСУ КИШКОВИХ ІНВАЗІЙ В УКРАЇНІ

2022-09-20T11:58:16+03:00

Мета роботи – на підставі аналізу даних статистичних звітних форм МОЗ України та результатів власних паразитологічних досліджень вивчити перебіг епідемічного процесу кишкових інвазій в Україні.

Аналізували показники інвазованості населення України найбільш розповсюдженими гельмінтами: аскаридами та гостриками. Для аналізу динаміки показників інвазованості були розраховані середні показники за періоди: 1984-1988, 1994-1998, 2009-2014 рр. Проаналізували динаміку виявлення кишкових паразитів за результатами досліджень протягом 1995-2020 рр.

За даними статистичної звітності МОЗ встановили чітку тенденцію до зниження показників захворюваності на кишкові паразитози, що пояснюється як зменшенням кількості паразитологічних досліджень, так і широким використанням протигельмінтних препаратів з профілактичною метою. Оцінити можливі негативні наслідки такої практики можна буде лише згодом. За даними наших спостережень, встановлена динаміка до зростання поширеності кишкових паразитозів за рахунок найпростіших, зокрема Blastocystis spp. На даний час ми спостерігаємо картину еволюційних змін у видовому складі кишкових паразитозів людини в бік домінування найпростіших з низькими патогенними властивостями.

ІСТОРІЯ БОРОТЬБИ З ХОЛЕРОЮ В НАСТІЛЬНИХ МЕДАЛЯХ

2022-09-20T13:34:12+03:00

Наведено короткі історичні відомості про досягнення у вивченні холери та роль окремих вчених у дослідженні її етіології, епідеміології, клініко-патогенетичних особливостей і розробці лікувальних і протиепідемічних заходів. Досліджено та описано 18 настільних медалей, що ілюструють окремі події в минулій боротьбі з холерою або виготовлені на честь видатних вчених, які здійснили вагомий внесок у розв’язання цієї проблеми. Медалі введено в науковий медичний обіг.

ПОРІВНЯННЯ ЕФЕКТИВНОСТІ РІЗНИХ СХЕМ ТЕРАПІЇ ХВОРИХ НА ХРОНІЧНИЙ ГЕПАТИТ С НА ФОНІ ВІЛ-ІНФЕКЦІЇ ТА БЕЗ НЕЇ

2022-09-20T13:44:51+03:00

Мета роботи – порівняння ефективності різних схем терапії хворих на хронічний гепатит С (ХГС) з використанням моно- і пангенотипних противірусних препаратів прямої дії (ПППД) при супутній ВІЛ-інфекції та без неї, а також зіставлення отриманих результатів з рядом міжнародних досліджень.

Пацієнти і методи. Обстежено 71 хворого на ХГС, а також 77 – з поєднаною ВІЛ-інфекцією/ХГС. 37 хворих на ХГС і 22 – на ВІЛ-інфекцію у поєднанні з ХГС отримували дві схеми терапії: переважно моногенотипну (ледіпасвір 90 мг + софосбувір 400 мг 1 раз на добу внутрішньо), або пангенотипну комбінацію ПППД – софосбувір 400 мг і велпатасвір 100 мг 1 раз на добу внутрішньо. Тривалість терапії за обома схемами становила 12 тиж.

Результати. Пацієнти в порівнюваних групах за основними параметрами не відрізнялися, за винятком осіб з ХГС без ВІЛ-інфекції, які були старші за віком (р<0,05).

За відсутності ВІЛ-інфекції через 4 тиж моногенотипної терапії у 78,9 %хворих, інфікованих 1b генотипом HCV, встановили зниження активності АлАТ і АсАТ, і така ж кількість осіб досягла вірусологічну відповідь.

Після закінчення 12-тижневого курсу моногенотипна терапія продемонструвала біохімічну відповідь у 89,5 %, а вірусологічну – у 78,9 % хворих, інфікованих 1b генотипом HCV. Стійка ж вірусологічна відповідь була досягнута у 73,7 % хворих з аналізованим генотипом HCV.

Пангенотипна схема використання ПППД (софосбувір у поєднанні з велпатасвіром) забезпечувала кращі результати – усі пацієнти, незалежно від генотипу збудника, отримали біохімічну та стійку вірусологічну відповідь.

Суттєвих змін у клінічному перебігу ВІЛ-інфекції у ВІЛ/HCV-коінфікованих під час лікування ХГС не було.

Висновки. У разі комбінації ВІЛ-інфекції з ХГС ефективніть апробованих схем була подібною з хворими на HCV-моноінфекцію: стійка вірусологічна відповідь (СВВ) при застосуванні моногенотипної терапії ПППД досягнута у 66,7 % хворих з 1b генотипом HCV, та в усіх ВІЛ-інфікованих, які отримували апробовану пангенотипну комбінацію ПППД. При цьому пангенотипна схема привабливіша не тільки з огляду на вищу ефективність, але й у зв’язку з відсутністю серйозних небажаних явищ.

Порівняльний аналіз результатів цього дослідження з результатами терапії ХГС в міжнародних протоколах показав, що частота СВВ у наших пацієнтів зіставна з аналогічними дослідженнями ASTRAL-1, ASTRAL-3, ASTRAL-5 та американських і західноєвропейських науковців щодо терапії ХГС, а також ВІЛ/HCV-коінфекції.

Лікування ХГС у ВІЛ-інфікованих пацієнтів варто розпочинати якомога раніше, після встановлення діагнозу хронічного гепатиту, доки немає глибокого фіброзу й клінічних ознак цирозу печінки і хворі не потребують призначення антиретровірусної терапії. У такому разі вірогідність досягнення СВВ при ВІЛ/HCV-коінфекції наближається до результатів терапії хворих тільки на ХГС.

ЕКСПЕРИМЕНТАЛЬНЕ ВИЗНАЧЕННЯ ПАРАМЕТРІВ ФОТОДИНАМІЧНОГО ВПЛИВУ НА A. ІSRAELII ТА P. MELANINOGENICA

2022-09-20T14:00:29+03:00

Мета дослідження – експериментальне визначення параметрів фотодинамічного впливу на життєздатність пародонтопатогенних анаеробних збудників, на прикладі A. іsraelii та P. melaninogenica.

Матеріали і методи. Для досліджень використовували культури виділених клінічних штамів A. israelii та P. melaninogenica. Джерелом опромінення слугував високоінтенсивний світлодіод з довжиною світлової хвилі 460-480 нм та потужністю випромінювання 1200 mW/см². Планшет з культурами опромінювали протягом від 30 с до 5 хв та залишали в анаеробних умовах при 37 ºС. Вплив «синього» світла на життєздатність культур, які підлягали опроміненню, оцінювали за кількістю вирослих колоній на щільному живильному середовищі через 6, 12 та 24 год культивування бактерійної зависі.

Результати досліджень та їх обговорення. За результатами дослідження визначено, що при опроміненні культури упродовж 30 с, 1 та 2 хв у пробах, що були піддані опроміненню, не відзначалося статистично значущого зменшення життєздатних клітин, порівняно з контролем. При опроміненні тривалістю 3, 4 та 5 хв через 12 та 24 год культивування встановлено значне (на 2-3 логарифми) зниження кількості КУО/мл культури. Ці результати дозволили нам визначити тривалість опромінення культури A. israelii протягом 2 хв як таке, що суттєво не впливає на життєздатність клітин і є оптимальним для досліджень фотодинамічної мікробної інактивації культури A. israelii.

При опроміненні культури P. melaninogenica тривалістю 30 с та 1 і 2 хв у пробах не відзначалося статистично значущого зменшення кількості життєздатних клітин, порівняно з контролем протягом всього періоду культивування. При опроміненні тривалістю 3 та 4 хв через 12 год культивування встановлено незначне, статистично не значуще пригнічення інтенсивності росту культури, порівняно з контролем. Така тенденція зберігалась і через 24 год культивування. При опроміненні тривалістю 5 хв через 12 год культивування встановлено значне, в 100 і більше разів (до 2-3 логарифмів), зниження кількості життєздатних клітин. Така тенденція зберігалась і через 24 год культивування мікробної зависі. За результатами проведених досліджень було встановлено, що електромагнітний вплив упродовж 4 хв не приводив до статистично значущого зменшення життєздатності культури P. melaninogenica протягом всього періоду спостереження.

Висновки. За результатами експериментів визначено, що при опроміненні культур P. melaninogenica та A. israelii випромінювачем потужністю 1200 mW/см² та довжиною хвилі 460-480 нм вплив упродовж 4 та 2 хв відповідно не приводив до статистично значущого зменшення їх життєздатності протягом всього періоду спостереження. Дослідження щодо визначення параметрів фотодинамічного впливу на виділені аспорогенні анаеробні збудники ГЗЗП дозволило нам підібрати оптимальні режими опромінення для подальших досліджень щодо створення оригінальної композиції ФС для ФДТ гнійно-запальних захворювань пародонта.

ПОДІБНИЙ ДО КАВАСАКІ МУЛЬТИСИСТЕМНИЙ ЗАПАЛЬНИЙ СИНДРОМ, ПОВ’ЯЗАНИЙ З COVID-19, У ДІТЕЙ ТА ДОРОСЛИХ

2022-09-20T14:19:17+03:00

Боротьба з наслідками COVID-19 є серйозним і дуже актуальним завданням, що стоїть перед сучасною медициною. Ця недуга нерідко перебігає тяжко і супроводжується поліорганним ураженням, системним імунним запаленням, коагулопатією, нейроендокринними та метаболічними порушеннями, функціональними і психоемоційними розладами.

З’являється все більше повідомлень про зростання випадків виникнення гіперзапального Кавасакі-подібного синдрому в дітей та дорослих, які перенесли COVID-19. Патогенез цього постковідного синдрому ще до кінця не вивчений, хоча встановлено, що він є поствірусною й імунною реакцією на SARS-CoV-2.

Симптоми гіперзапального Кавасакі-подібного синдрому нагадують синдром Кавасакі, але спостерігаються суттєві відмінності: старший вік хворих, частіше є ознаки ураження травного каналу, дихальних шляхів, серця, тобто має системні особливості й іноді розглядається як «сузір’я» хвороби Кавасакі.

Метою дослідження було проаналізувати літературні дані та ознайомити лікарів з патогенезом, клінічною картиною, діагностикою постковідного гіперзапального синдрому, який імітує хворобу Кавасакі у хворих на COVID-19, що часто потребує імуномодулювальної та інших варіантів терапії.

ПАНДЕМІЯ COVID-19 ТРИВАЛІСТЮ У ДВА РОКИ: ПРОБЛЕМНІ ПИТАННЯ ПЕДІАТРІЇ ТА ШЛЯХИ ЇХ ВИРІШЕННЯ

2022-09-21T10:43:31+03:00

Мета роботи – проаналізувати та узагальнити дані провідних наукових організацій та медичних спільнот щодо етіології, епідеміології, патогенезу, клінічного перебігу COVID-19 у дітей, порівнюючи з дорослими; дати сучасні рекомендації стосовно діагностики, лікування та профілактики COVID-19 у дітей.

Узагальнено найновішу інформацію про зміну етіологічної структури нової коронавірусної інфекції впродовж 2 років пандемії, поширення хвороби світом, міжнародні епідеміологічні засади, клінічні симптоми, можливі ускладнення хвороби у педіатричній практиці.

Зусиллями світової медичної спільноти розроблено та удосконалено лабораторну діагностику SARS-CoV-2-інфекції. Описано діагностичні критерії різних варіантів перебігу хвороби у дітей, враховуючи загальноклінічні, імунологічні, біохімічні та інструментальні методи. Висвітлено етапи пошуку етіотропної, патогенетичної, імуномодулювальної терапії та впровадження її у практику. Окреслено лікування ускладнень, використання оксигенотерапії при гострому респіраторному дистрес-синдромі, включаючи ЕКМО при критичній гіпоксемії як рятівну технологію. Акцентовано увагу на ураженні різних органів та систем у гострій фазі хвороби, враховуючи цитокіновий шторм, та на віддалених наслідках COVID-19, таких як мультисистемний запальний синдром. Наведено етапи розвитку вакцин з різним вектором дії проти SARS-CoV-2 та впровадження їх у педіатричну практику.

ОСОБЛИВОСТІ ПЕРЕБІГУ ІНФЕКЦІЙНИХ ХВОРОБ У ДІТЕЙ, ПЕРЕМІЩЕНИХ ІЗ ЗОН БОЙОВИХ ДІЙ

2022-09-21T10:57:04+03:00

Представлено клінічні випадки хвороб у дітей, переміщених із зони бойових дій, які тривалий час перебували в бомбосховищах у тісному контакті з великою кількістю людей, в тому числі хворих на різні інфекційні недуги. Діти за короткий час перенесли по декілька інфекційних хвороб, що послабило їх імунний статус. Клінічні випадки демонструють: тяжку геморагічну форму вітряної віспи з вторинною тромбоцитопенією; мультисистемний запальний синдром, асоційований з COVID-19, із симптомокомплексом, схожим на кір; вторинний гнійний менінгоенцефаліт (E. coli), який ускладнив субдуральну гематому. Командна робота кваліфікованих фахівців різних спеціальностей дала бажаний результат – усі діти одужали.

ЗАСТОСУВАННЯ ГЕННОІНЖЕНЕРНИХ ЗАСОБІВ У ЛІКУВАННІ ХВОРИХ НА COVID-19

2022-09-21T11:08:21+03:00

Однією з найбільш актуальних тем на сьогодні є коронавірусна інфекція, спричинена SARS-CoV-2, яка набула не тільки медичного, а й, безумовно, соціального значення. Всесвітньою організацією охорони здоров’я 11 березня 2020 р. оголошено пандемію COVID-19. Сучасні терапевтичні варіанти лікування COVID-19 поєднують застосування препаратів, що впливають як на сам вірус, так і на компоненти імунної відповіді організму. Незважаючи на те, що патогенетичні механізми інфекційного захворювання були частково досліджені, методи лікування все ще не виправдовують очікувань, що значною мірою зумовлено розвитком небажаних медикаментозних реакцій та суперечливими результатами лікування. Наразі, кількість експериментальних генно-інженерних молекул, запропонованих до лікування SARS-CoV-2, невпинно зростає, що зумовлює необхідність аналізу сучасних наукових джерел щодо перспектив, переваг та недоліків застосування віруснейтралізувальних моноклональних антитіл, натуральних кілерів, мезенхімальних стовбурових клітин і моноклональних антитіл до інтерлейкіну-6.

ВІСПА МАВП – НОВИЙ ВИКЛИК ЛЮДСТВУ?

2022-09-20T11:45:20+03:00

Розглянуто проблему зоонозної віспи мавп у людей. Згадано історичні дані про недугу, відкриття збудника, змальовано теперішню епідемічну ситуацію. Висвітлено етіологію хвороби, можливі джерела збудника, шляхи його передачі, групи людей, які мають високий ризик захворіти. Описано клінічні прояви віспи мавп у людей, диференційну діагностику, зокрема з натуральною віспою, вітрянкою та везикульозним рикетсіозом. Наведено критерії визначення випадків і діагностики віспи мавп у людей за СDС і ВООЗ, сучасні методи лікування і профілактики недуги, у тому числі й специфічні. Зроблено висновок про можливість подальших епідемічних ускладнень віспи мавп в ендемічних і неендемічних регіонах.

ДО 80-РІЧЧЯ АКАДЕМІКА НАН УКРАЇНИ І НАМН УКРАЇНИ, ПРОФЕСОРА В.П. ШИРОБОКОВА

2022-09-21T11:21:25+03:00

Наведено біографічні дані й творчий доробок видатного українського мікробіолога В.П. Широбокова – доктора медичних наук, академіка НАН та НАМН України, професора, чия трудова діяльність нерозривно пов’язана протягом 57 років з Національним медичним університетом імені О.О. Богомольця, 42 з яких – у статусі завідувача кафедри.

СПОМИНИ І МІРКУВАННЯ ПРО СЕРГІЯ МИКОЛАЙОВИЧА ТЕРЕХОВА

2022-09-21T11:27:05+03:00

Подано короткі відомості про видатного організатора мікробіологічних і епідеміологічних досліджень в Україні Сергія Миколайовича Терехова, його вагомий вплив на збереження і розвиток Інституту Вейгля у Львові, взаємини з Р. Вейглем, Л. В. Громашевським, талант керівника, людські якості та вчинки.

ПАМ’ЯТІ ОЛЕКСАНДРА ДАНИЛОВИЧА КРУШЕЛЬНИЦЬКОГО

2022-09-21T11:32:08+03:00

Наведено біографічні дані й творчий доробок О.Д. Крушельницького – доцента кафедри військово-профілактичної медицини Української військово-медичної академії, кандидата медичних наук, заслуженого працівника освіти України, учасника війни в Афганістані, полковника медичної служби у відставці.